Епоха дивиться в душу
Скляними очима буття,
Епоха записує мемуари
Уривками епітафій (наших).
Епоха одноокого Мінотавра:
Камінь колючий, а ми босі,
Вода з небес, а очі розплющені
Назустріч краплям холодним.
Вода з присмаком віскі,
Віскі з присмаком Антарктиди:
Якщо море, то океан альбатросів –
Птахів журби чорно-білої,
Епохи без снів і слів:
Тільки чорними знаками
Як не писати, то мріяти:
Загортаємось в тоги:
Наче античні аристократи:
Хтось думає, що це саван,
Хтось думає, що ткані вони
Зі стебел мислячого очерету:
Очерет, що квітне раз
На тисячу хворих років:
Час, коли бути вічним сновидою
І міряти шлях лезом меча,
А тепло сагайдачне
Берегти як дарунок
Теплого млосного літа. Блакить.