Тиша метеликом срібним по хаті
Сонно літає з кутка у куток,
Думи збирає мої пелехаті,
Їх не вмістити у стислий рядок.
Бачу дитинства рожеву палітру,
Згадую матінку, ще молоду,
Батькові руки пошерхлі від вітру,
Брата молодшого, старшу сестру.
Дружну родину за столиком круглим,
Татко хлібину приклав до грудей,
Порівну ділить духмяне минуле,
По споришах в добру казку веде.
Наше обійстя у центрі району,
Рідне містечко — свята благодать.
До магазину і стадіону
Поглядом пильним неважко дістать.
А за городами річечка в'ється,
Затишна Виспа, місточок старий,
Верби плакучі тримаються серця —
Тягне за коси мара в чорторий.
Хвилька за хвилькою берег шукає,
Наздоганяє лататтєвий цвіт.
Ластівки хором летять небокраєм,
Соняхом сонце лоскоче зеніт.
Кинута рідними напризволяще,
Ще у п'ять рочків гуляю сама —
Ніби кульбабка в смарагдовій хащі,
Кучері вітер здмухне і нема.
Блузочка синя, спідничка рябенька,
Божа корівка повзе по щоці,
Райдужні скельця стискаю у жменьках,
Губки в суниці, душа в молоці.
Гумовий м'ячик скотився у річку,
Думала, можу іти по воді,
Та понесла в буйну повінь потічка,
За горизонтом літа золоті.
І закружляло, як дзиґу, грядуще —
Щастя краплина, та горя — ріка:
Зрада...кохання... війна...кладовище...
Старість самотня...планида гірка...
Спогади серце ятрять, наче рану,
Хоч за життя наковталась невдач,
Все буде добре, ти ж віриш, Тетяно?
М'ячик не тоне у річці, не плач!

07.12.2023р.