![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.07.25
2024.07.05
2024.07.04
2024.07.02
2024.06.26
2024.06.20
2024.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Кривий Ріг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Кривий Ріг
Не встиг дідусь ступити на поріг,
Як онучок до нього підбігає
І, замість «добрий день», його питає:
- А чому наше місто – Кривий Ріг?
Хто таку дивну назву місту дав?
Скажи, дідусю. Ти ж, напевно знаєш.
Бо книжечки якісь весь час читаєш…
Дідусь на руки онучка підняв:
- А добрий день, онучку, де подів?
Хіба гостей так можна зустрічати?
Чекай, от привітаю маму й тата,
Скажу їм пару необхідних слів,
Тоді уже тобі і розповім
Звідкіль та назва в міста узялася.
Онук, нарешті діда дочекався,
Усівся на дивані поряд з ним.
- Так от,- почав дідусь, - було все то
В часи, як на Січі козакували.
Туди сміливі й мужні утікали
Чоловіки вільнолюбиві, хто
Миритися з панами не хотів,
Татар і турок також не боявся.
За шаблю-захисницю хутко брався,
Коли з’являвся ворог на путі.
Отож, ватага хлопців-молодців
Якось на Січ степами простувала.
Від свого пана-ляха повтікали.
Зі зброї – тільки палиця в руці.
Та що в степу боятись молодцям?
Гуртом спроможні будуть здачі дати,
Тож краще їх нікому не чіпати.
Ідуть, шукають балки чи ярця,
Щоб зупинитись та перепочить,
Багаття невелике розпалити
Таке, щоби татарин не помітив.
Ідуть та розглядаються. Висить
Ще сонечко у небесах високо.
Легенькі хмарки вдалину летять.
Під ними жайвір не втомивсь співать.
І раптом з балки в двох десятках кроків
Тур вискочив. Стривожило його,
Мабуть, що люди коло стада бродять.
В очах вогонь горить – спинити годі.
Тож хлопці врозтіч кинулись бігом.
Хоча куди у полі утекти?
Але інстинкти гору все ж узя́ли.
Метнулись всі, урізнобіч помчали.
Окрім Степана. Ні, щоб утекти,
До тура він обличчям повернувсь,
Розставив ноги, щоб міцніш стояти.
Рішив хоч трохи м’язи розім’яти.
Тур заревів, до парубка метнувсь.
Той в мить останню відступив убік,
Вхопив бика ручищами за роги,
Крутнув, аж впав той на передні ноги.
І став валити. Хоч пручався бик,
Та все сильніше до землі схилявсь.
І раптом тріск – ріг в нього відвалився.
Бик вирвався, на ноги підхопився,
Задер хвоста та й геть мерщій подавсь.
Як до Степана хлопці підійшли,
Він тільки що і мовив винувато:
- Ех, не прийдеться м’яса скуштувати!
А вже ж зовсім, здавалося звалив.
От тільки й ріг?!. Хоча, у розі цім
Я можу порох при собі носити.
Придумаю, як міцно причепити.
А хлопці мовчки дивувались тим.
Коли на Січ, нарешті прибули,
То їх у козаки приймати стали.
А на Січі такий вже звичай мали:
Щоби пани дізнатись не могли,
Куди подівся біглий їх холоп,
То прізвисько всім новичкам давали.
Щось не таке в людині підмічали
І часто так – немов тавро на лоб.
Стрічаються відтоді, між других
Тетеря, Саламаха, Головатий,
Рябко, Непийвода або Лупатий,
Паливода та Чуб чи Пустобріх.
Отож Степана Рогом й нарекли.
Бо він весь час носився із тим рогом,
Порохівницю він зробив із нього.
Козакувати хлопці почали.
Степан, як всі, і на татар ходив,
І проти турків у морські походи.
Із ляхом часто на двобій виходив.
Від інших же різнився козаків
Не силою великою лишень,
А ще і тим, що у бою узяте,
Не поспішав у шинку пропивати,
А до глибоких все складав кишень.
А на Січі в скарбниці зберігав,
Бо ж розумів – в житті усяк буває:
Сьогодні шаблю у руках тримає,
А завтра, може, немічним би став.
Так воно й сталось. У однім бою
Із турками під шквальний залп попали.
Одні одразу мертвими упали,
А з тих, що залишилися в строю,
Хто кулю в груди, хто у руку мав,
Степану ж ногу кулею пробило.
Йому ще битись вистачило сили,
Та зовсім скоро кров’ю сплив і впав.
Не лишили на полі козаки,
Відбили турок та порятували.
Кров зупинили і перев’язали.
Хоч ногу зберегли йому таки,
Але відтоді він кульгати став.
А яка користь у бою з кривого?
Козакування скінчилось для нього.
Та він від того духом не упав.
Взяв зі скарбниці здобич, звісна річ
Та і задумав шинок свій відкрити.
Не десь – а на шляху Кодацькім, битім,
Який веде прямісінько на Січ.
Знайшов він вдале місце на шляху
Там, де могила та, що Баба звали.
Майстри найняті шинок збудували
Й повів шинкарську долю нелегку.
Бо ж серед степу різного бува:
То розбишаки налетять по ночі,
То лях якийсь пограбувати хоче,
А то ще завітає татарва.
Але, з другого боку, кожен, як
Повз нього їде та і завертає.
А тут спочинок і поїсти має.
Гостинно зустрічав усіх козак.
Бувало, їдуть шляхом, хтось пита:
- А чи далека ще у нас дорога?
- От, доберемось до кривого Рога,
Там перекусим, на ніч зможем стать.
І далі вже спокійно подамось.
А хтось з заїжджих тут і зупинявся,
Біля кривого Рога будувався.
Так і людей потроху завелось.
Село з‘явилось. Щоб не мудрувать,
Його так Кривим Рогом і назвали.
Село відтоді уже й містом стало.
Та ніхто назву не схотів мінять.
Як онучок до нього підбігає
І, замість «добрий день», його питає:
- А чому наше місто – Кривий Ріг?
Хто таку дивну назву місту дав?
Скажи, дідусю. Ти ж, напевно знаєш.
Бо книжечки якісь весь час читаєш…
Дідусь на руки онучка підняв:
- А добрий день, онучку, де подів?
Хіба гостей так можна зустрічати?
Чекай, от привітаю маму й тата,
Скажу їм пару необхідних слів,
Тоді уже тобі і розповім
Звідкіль та назва в міста узялася.
Онук, нарешті діда дочекався,
Усівся на дивані поряд з ним.
- Так от,- почав дідусь, - було все то
В часи, як на Січі козакували.
Туди сміливі й мужні утікали
Чоловіки вільнолюбиві, хто
Миритися з панами не хотів,
Татар і турок також не боявся.
За шаблю-захисницю хутко брався,
Коли з’являвся ворог на путі.
Отож, ватага хлопців-молодців
Якось на Січ степами простувала.
Від свого пана-ляха повтікали.
Зі зброї – тільки палиця в руці.
Та що в степу боятись молодцям?
Гуртом спроможні будуть здачі дати,
Тож краще їх нікому не чіпати.
Ідуть, шукають балки чи ярця,
Щоб зупинитись та перепочить,
Багаття невелике розпалити
Таке, щоби татарин не помітив.
Ідуть та розглядаються. Висить
Ще сонечко у небесах високо.
Легенькі хмарки вдалину летять.
Під ними жайвір не втомивсь співать.
І раптом з балки в двох десятках кроків
Тур вискочив. Стривожило його,
Мабуть, що люди коло стада бродять.
В очах вогонь горить – спинити годі.
Тож хлопці врозтіч кинулись бігом.
Хоча куди у полі утекти?
Але інстинкти гору все ж узя́ли.
Метнулись всі, урізнобіч помчали.
Окрім Степана. Ні, щоб утекти,
До тура він обличчям повернувсь,
Розставив ноги, щоб міцніш стояти.
Рішив хоч трохи м’язи розім’яти.
Тур заревів, до парубка метнувсь.
Той в мить останню відступив убік,
Вхопив бика ручищами за роги,
Крутнув, аж впав той на передні ноги.
І став валити. Хоч пручався бик,
Та все сильніше до землі схилявсь.
І раптом тріск – ріг в нього відвалився.
Бик вирвався, на ноги підхопився,
Задер хвоста та й геть мерщій подавсь.
Як до Степана хлопці підійшли,
Він тільки що і мовив винувато:
- Ех, не прийдеться м’яса скуштувати!
А вже ж зовсім, здавалося звалив.
От тільки й ріг?!. Хоча, у розі цім
Я можу порох при собі носити.
Придумаю, як міцно причепити.
А хлопці мовчки дивувались тим.
Коли на Січ, нарешті прибули,
То їх у козаки приймати стали.
А на Січі такий вже звичай мали:
Щоби пани дізнатись не могли,
Куди подівся біглий їх холоп,
То прізвисько всім новичкам давали.
Щось не таке в людині підмічали
І часто так – немов тавро на лоб.
Стрічаються відтоді, між других
Тетеря, Саламаха, Головатий,
Рябко, Непийвода або Лупатий,
Паливода та Чуб чи Пустобріх.
Отож Степана Рогом й нарекли.
Бо він весь час носився із тим рогом,
Порохівницю він зробив із нього.
Козакувати хлопці почали.
Степан, як всі, і на татар ходив,
І проти турків у морські походи.
Із ляхом часто на двобій виходив.
Від інших же різнився козаків
Не силою великою лишень,
А ще і тим, що у бою узяте,
Не поспішав у шинку пропивати,
А до глибоких все складав кишень.
А на Січі в скарбниці зберігав,
Бо ж розумів – в житті усяк буває:
Сьогодні шаблю у руках тримає,
А завтра, може, немічним би став.
Так воно й сталось. У однім бою
Із турками під шквальний залп попали.
Одні одразу мертвими упали,
А з тих, що залишилися в строю,
Хто кулю в груди, хто у руку мав,
Степану ж ногу кулею пробило.
Йому ще битись вистачило сили,
Та зовсім скоро кров’ю сплив і впав.
Не лишили на полі козаки,
Відбили турок та порятували.
Кров зупинили і перев’язали.
Хоч ногу зберегли йому таки,
Але відтоді він кульгати став.
А яка користь у бою з кривого?
Козакування скінчилось для нього.
Та він від того духом не упав.
Взяв зі скарбниці здобич, звісна річ
Та і задумав шинок свій відкрити.
Не десь – а на шляху Кодацькім, битім,
Який веде прямісінько на Січ.
Знайшов він вдале місце на шляху
Там, де могила та, що Баба звали.
Майстри найняті шинок збудували
Й повів шинкарську долю нелегку.
Бо ж серед степу різного бува:
То розбишаки налетять по ночі,
То лях якийсь пограбувати хоче,
А то ще завітає татарва.
Але, з другого боку, кожен, як
Повз нього їде та і завертає.
А тут спочинок і поїсти має.
Гостинно зустрічав усіх козак.
Бувало, їдуть шляхом, хтось пита:
- А чи далека ще у нас дорога?
- От, доберемось до кривого Рога,
Там перекусим, на ніч зможем стать.
І далі вже спокійно подамось.
А хтось з заїжджих тут і зупинявся,
Біля кривого Рога будувався.
Так і людей потроху завелось.
Село з‘явилось. Щоб не мудрувать,
Його так Кривим Рогом і назвали.
Село відтоді уже й містом стало.
Та ніхто назву не схотів мінять.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію