ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про Кривий Ріг
Не встиг дідусь ступити на поріг,
Як онучок до нього підбігає
І, замість «добрий день», його питає:
- А чому наше місто – Кривий Ріг?
Хто таку дивну назву місту дав?
Скажи, дідусю. Ти ж, напевно знаєш.
Бо книжечки якісь весь час читаєш…
Дідусь на руки онучка підняв:
- А добрий день, онучку, де подів?
Хіба гостей так можна зустрічати?
Чекай, от привітаю маму й тата,
Скажу їм пару необхідних слів,
Тоді уже тобі і розповім
Звідкіль та назва в міста узялася.
Онук, нарешті діда дочекався,
Усівся на дивані поряд з ним.
- Так от,- почав дідусь, - було все то
В часи, як на Січі козакували.
Туди сміливі й мужні утікали
Чоловіки вільнолюбиві, хто
Миритися з панами не хотів,
Татар і турок також не боявся.
За шаблю-захисницю хутко брався,
Коли з’являвся ворог на путі.
Отож, ватага хлопців-молодців
Якось на Січ степами простувала.
Від свого пана-ляха повтікали.
Зі зброї – тільки палиця в руці.
Та що в степу боятись молодцям?
Гуртом спроможні будуть здачі дати,
Тож краще їх нікому не чіпати.
Ідуть, шукають балки чи ярця,
Щоб зупинитись та перепочить,
Багаття невелике розпалити
Таке, щоби татарин не помітив.
Ідуть та розглядаються. Висить
Ще сонечко у небесах високо.
Легенькі хмарки вдалину летять.
Під ними жайвір не втомивсь співать.
І раптом з балки в двох десятках кроків
Тур вискочив. Стривожило його,
Мабуть, що люди коло стада бродять.
В очах вогонь горить – спинити годі.
Тож хлопці врозтіч кинулись бігом.
Хоча куди у полі утекти?
Але інстинкти гору все ж узя́ли.
Метнулись всі, урізнобіч помчали.
Окрім Степана. Ні, щоб утекти,
До тура він обличчям повернувсь,
Розставив ноги, щоб міцніш стояти.
Рішив хоч трохи м’язи розім’яти.
Тур заревів, до парубка метнувсь.
Той в мить останню відступив убік,
Вхопив бика ручищами за роги,
Крутнув, аж впав той на передні ноги.
І став валити. Хоч пручався бик,
Та все сильніше до землі схилявсь.
І раптом тріск – ріг в нього відвалився.
Бик вирвався, на ноги підхопився,
Задер хвоста та й геть мерщій подавсь.
Як до Степана хлопці підійшли,
Він тільки що і мовив винувато:
- Ех, не прийдеться м’яса скуштувати!
А вже ж зовсім, здавалося звалив.
От тільки й ріг?!. Хоча, у розі цім
Я можу порох при собі носити.
Придумаю, як міцно причепити.
А хлопці мовчки дивувались тим.
Коли на Січ, нарешті прибули,
То їх у козаки приймати стали.
А на Січі такий вже звичай мали:
Щоби пани дізнатись не могли,
Куди подівся біглий їх холоп,
То прізвисько всім новичкам давали.
Щось не таке в людині підмічали
І часто так – немов тавро на лоб.
Стрічаються відтоді, між других
Тетеря, Саламаха, Головатий,
Рябко, Непийвода або Лупатий,
Паливода та Чуб чи Пустобріх.
Отож Степана Рогом й нарекли.
Бо він весь час носився із тим рогом,
Порохівницю він зробив із нього.
Козакувати хлопці почали.
Степан, як всі, і на татар ходив,
І проти турків у морські походи.
Із ляхом часто на двобій виходив.
Від інших же різнився козаків
Не силою великою лишень,
А ще і тим, що у бою узяте,
Не поспішав у шинку пропивати,
А до глибоких все складав кишень.
А на Січі в скарбниці зберігав,
Бо ж розумів – в житті усяк буває:
Сьогодні шаблю у руках тримає,
А завтра, може, немічним би став.
Так воно й сталось. У однім бою
Із турками під шквальний залп попали.
Одні одразу мертвими упали,
А з тих, що залишилися в строю,
Хто кулю в груди, хто у руку мав,
Степану ж ногу кулею пробило.
Йому ще битись вистачило сили,
Та зовсім скоро кров’ю сплив і впав.
Не лишили на полі козаки,
Відбили турок та порятували.
Кров зупинили і перев’язали.
Хоч ногу зберегли йому таки,
Але відтоді він кульгати став.
А яка користь у бою з кривого?
Козакування скінчилось для нього.
Та він від того духом не упав.
Взяв зі скарбниці здобич, звісна річ
Та і задумав шинок свій відкрити.
Не десь – а на шляху Кодацькім, битім,
Який веде прямісінько на Січ.
Знайшов він вдале місце на шляху
Там, де могила та, що Баба звали.
Майстри найняті шинок збудували
Й повів шинкарську долю нелегку.
Бо ж серед степу різного бува:
То розбишаки налетять по ночі,
То лях якийсь пограбувати хоче,
А то ще завітає татарва.
Але, з другого боку, кожен, як
Повз нього їде та і завертає.
А тут спочинок і поїсти має.
Гостинно зустрічав усіх козак.
Бувало, їдуть шляхом, хтось пита:
- А чи далека ще у нас дорога?
- От, доберемось до кривого Рога,
Там перекусим, на ніч зможем стать.
І далі вже спокійно подамось.
А хтось з заїжджих тут і зупинявся,
Біля кривого Рога будувався.
Так і людей потроху завелось.
Село з‘явилось. Щоб не мудрувать,
Його так Кривим Рогом і назвали.
Село відтоді уже й містом стало.
Та ніхто назву не схотів мінять.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2023-12-10 18:00:46
Переглядів сторінки твору 525
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.11.15 17:43
Автор у цю хвилину відсутній