Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості.
СПРОБИ ПОШУКУ ФІЛОСОФСЬКОГО КАМЕНЮ
Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості. – Івано-Франківськ: Лілея – НВ, 2006. -128 с.
Книгу відомого поета, прозаїка, перекладача Юрія Андруховича, в чиїй особі сконцентровано досвід переломового покоління української інтелігенції, склали есеї. Це, за визначенням самого автора, спроби екзистенційного, тобто особистісно-безпосереднього, інтуїтивного пошуку духовних першопочатків єдності й унікальності культурного простору Центральної Європи, до якої автор зараховує Україну, зокрема, Галичину. Яскраво мемуарний спосіб викладу тексту запрограмовує книгу на успіх.
Письменник досліджує місце української культури в європейській свідомості новітнього часу. Розділи книги відповідно називаються: «Вступ до географії», «Парк Культури», «Про час і метод».З яким ключем підходить автор до визначення рівності прав?
Він шукає відповіді у спільній історії, географії, міто- і міфології, переформовує нашу національну ментальність, ідентифікуючи її не зі Сходом, а із Заходом.
Міркування про минуле проектуються на сьогодення. Автор і тут зграбно прослизає між Сциллою вигадки і Харибдою правди ( або навпаки!). І хоча він постійно підкреслює, що «спирається на голу конкретику»,на мою думку, це скоріш творення нового іміджу, ніж ретроархеологічні знахідки. Навіть, більше того, це принадна артистична візія певних авторських ілюзій, поєднання дійсності з містифікацією. Правда, на моє відчуття, ця гра щодалі нейтральніша у висловленнях, приховує деяке розчарування, якщо не зневіру у сенсовості власних бажань, переконань і висновків.
Історія повторюється, як знаємо, щораз по-новому і не в останню чергу тому, що існують творчі особистості, які не полишають спроби пошуку філософського каменю, бунтують проти усталених, застарілих поглядів і спонукають до бунту нас, українців, себто жителів Європи.
Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості. – Івано-Франківськ: Лілея – НВ, 2006. -128 с.
Книгу відомого поета, прозаїка, перекладача Юрія Андруховича, в чиїй особі сконцентровано досвід переломового покоління української інтелігенції, склали есеї. Це, за визначенням самого автора, спроби екзистенційного, тобто особистісно-безпосереднього, інтуїтивного пошуку духовних першопочатків єдності й унікальності культурного простору Центральної Європи, до якої автор зараховує Україну, зокрема, Галичину. Яскраво мемуарний спосіб викладу тексту запрограмовує книгу на успіх.
Письменник досліджує місце української культури в європейській свідомості новітнього часу. Розділи книги відповідно називаються: «Вступ до географії», «Парк Культури», «Про час і метод».З яким ключем підходить автор до визначення рівності прав?
Він шукає відповіді у спільній історії, географії, міто- і міфології, переформовує нашу національну ментальність, ідентифікуючи її не зі Сходом, а із Заходом.
Міркування про минуле проектуються на сьогодення. Автор і тут зграбно прослизає між Сциллою вигадки і Харибдою правди ( або навпаки!). І хоча він постійно підкреслює, що «спирається на голу конкретику»,на мою думку, це скоріш творення нового іміджу, ніж ретроархеологічні знахідки. Навіть, більше того, це принадна артистична візія певних авторських ілюзій, поєднання дійсності з містифікацією. Правда, на моє відчуття, ця гра щодалі нейтральніша у висловленнях, приховує деяке розчарування, якщо не зневіру у сенсовості власних бажань, переконань і висновків.
Історія повторюється, як знаємо, щораз по-новому і не в останню чергу тому, що існують творчі особистості, які не полишають спроби пошуку філософського каменю, бунтують проти усталених, застарілих поглядів і спонукають до бунту нас, українців, себто жителів Європи.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
