Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.11
22:41
Ось і добіг зимопис крапки.
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
2026.08.11
19:32
як не потрапити
на посилання на діснея
не баґ як то говорять
але фіча
через портали
чи інакші двері
метаморфічні телеологічні
ніхто нікого не запрошує
на посилання на діснея
не баґ як то говорять
але фіча
через портали
чи інакші двері
метаморфічні телеологічні
ніхто нікого не запрошує
2026.08.11
16:39
Повторюйся в моїм житті рефреном,
Карбуйся недописаним рядком!
Лишайся почуттям палким, шаленим,
Скажи, що ти - реальна, не фантом!
У вигаданім світі не боюся
Пройти крізь чергу монотонних днів.
Торкнись мене волоссям світло-русим,
Карбуйся недописаним рядком!
Лишайся почуттям палким, шаленим,
Скажи, що ти - реальна, не фантом!
У вигаданім світі не боюся
Пройти крізь чергу монотонних днів.
Торкнись мене волоссям світло-русим,
2026.08.11
16:08
Станіслав Рибалкін (1935-1995, з 1970 – мешканець України)
Палали стяги маково:
Дев’яте травня.
Старенька п’яно плакала
про щось прадавнє.
Тягнула зі стаканчика
Палали стяги маково:
Дев’яте травня.
Старенька п’яно плакала
про щось прадавнє.
Тягнула зі стаканчика
2026.08.11
14:34
Лягає смуток, як туман,
На спорожнілі виднокраї
Затих веселий балаган –
В оазу двері зачиняють.
Холодний потяг марноти
Відходить в далеч невеселу,
Аби безвтратно перейти
На спорожнілі виднокраї
Затих веселий балаган –
В оазу двері зачиняють.
Холодний потяг марноти
Відходить в далеч невеселу,
Аби безвтратно перейти
2026.08.11
12:58
Нарешті випав сніг.
Небесна нагорода.
У хаосі доріг
Згубилася порода.
Цей сніг, немов слова,
Які всі зачекались.
Надія ледь жива
Небесна нагорода.
У хаосі доріг
Згубилася порода.
Цей сніг, немов слова,
Які всі зачекались.
Надія ледь жива
2026.08.11
10:47
Упевнившись, що досить довгих рим,
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,
Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,
Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
2026.08.11
06:55
Серпень кошик наповняє
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
2026.08.11
05:59
Роздмухане полум’я у серці диктатора
Коли сонце схилилося до заходу, зафарбувавши Александрійську гавань у колір запеченої крові, Цезар зачинився у своєму похідному кабінеті – колишній особистій бібліотеці Птолемея Авлета, батька Клеопатри. Тут, на ві
2026.08.10
22:33
Карали дівчину. За віщо?
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
2026.08.10
19:58
Мила, глянь, там над горою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
2026.08.10
18:55
під вечір
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
2026.08.10
17:22
У дерев’яних снах
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
2026.08.10
12:54
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
2026.08.10
12:52
Біліє поступово полотно
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
2026.08.10
12:22
Ні відняти, ні додати —
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості.
СПРОБИ ПОШУКУ ФІЛОСОФСЬКОГО КАМЕНЮ
Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості. – Івано-Франківськ: Лілея – НВ, 2006. -128 с.
Книгу відомого поета, прозаїка, перекладача Юрія Андруховича, в чиїй особі сконцентровано досвід переломового покоління української інтелігенції, склали есеї. Це, за визначенням самого автора, спроби екзистенційного, тобто особистісно-безпосереднього, інтуїтивного пошуку духовних першопочатків єдності й унікальності культурного простору Центральної Європи, до якої автор зараховує Україну, зокрема, Галичину. Яскраво мемуарний спосіб викладу тексту запрограмовує книгу на успіх.
Письменник досліджує місце української культури в європейській свідомості новітнього часу. Розділи книги відповідно називаються: «Вступ до географії», «Парк Культури», «Про час і метод».З яким ключем підходить автор до визначення рівності прав?
Він шукає відповіді у спільній історії, географії, міто- і міфології, переформовує нашу національну ментальність, ідентифікуючи її не зі Сходом, а із Заходом.
Міркування про минуле проектуються на сьогодення. Автор і тут зграбно прослизає між Сциллою вигадки і Харибдою правди ( або навпаки!). І хоча він постійно підкреслює, що «спирається на голу конкретику»,на мою думку, це скоріш творення нового іміджу, ніж ретроархеологічні знахідки. Навіть, більше того, це принадна артистична візія певних авторських ілюзій, поєднання дійсності з містифікацією. Правда, на моє відчуття, ця гра щодалі нейтральніша у висловленнях, приховує деяке розчарування, якщо не зневіру у сенсовості власних бажань, переконань і висновків.
Історія повторюється, як знаємо, щораз по-новому і не в останню чергу тому, що існують творчі особистості, які не полишають спроби пошуку філософського каменю, бунтують проти усталених, застарілих поглядів і спонукають до бунту нас, українців, себто жителів Європи.
Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості. – Івано-Франківськ: Лілея – НВ, 2006. -128 с.
Книгу відомого поета, прозаїка, перекладача Юрія Андруховича, в чиїй особі сконцентровано досвід переломового покоління української інтелігенції, склали есеї. Це, за визначенням самого автора, спроби екзистенційного, тобто особистісно-безпосереднього, інтуїтивного пошуку духовних першопочатків єдності й унікальності культурного простору Центральної Європи, до якої автор зараховує Україну, зокрема, Галичину. Яскраво мемуарний спосіб викладу тексту запрограмовує книгу на успіх.
Письменник досліджує місце української культури в європейській свідомості новітнього часу. Розділи книги відповідно називаються: «Вступ до географії», «Парк Культури», «Про час і метод».З яким ключем підходить автор до визначення рівності прав?
Він шукає відповіді у спільній історії, географії, міто- і міфології, переформовує нашу національну ментальність, ідентифікуючи її не зі Сходом, а із Заходом.
Міркування про минуле проектуються на сьогодення. Автор і тут зграбно прослизає між Сциллою вигадки і Харибдою правди ( або навпаки!). І хоча він постійно підкреслює, що «спирається на голу конкретику»,на мою думку, це скоріш творення нового іміджу, ніж ретроархеологічні знахідки. Навіть, більше того, це принадна артистична візія певних авторських ілюзій, поєднання дійсності з містифікацією. Правда, на моє відчуття, ця гра щодалі нейтральніша у висловленнях, приховує деяке розчарування, якщо не зневіру у сенсовості власних бажань, переконань і висновків.
Історія повторюється, як знаємо, щораз по-новому і не в останню чергу тому, що існують творчі особистості, які не полишають спроби пошуку філософського каменю, бунтують проти усталених, застарілих поглядів і спонукають до бунту нас, українців, себто жителів Європи.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
