Вірш

Наташа

Я вибираю чорний шлях
Там, де іншим, не продихнути,
Де шепіт зірок, - їхня брехня свята,
І залишаючи сажу, сліди на шляху серпанку
Там, де кохання, і все не те.
Де не пройти і окремо вдвох,
Де до душі дверний отвір,
Де недомовленість висить:
За кожним словом по бруду,
Де неможливо не повернути,
Не можна повернути, і не можна,
По тілу ніжному ковзаючи,
І зупинитись хоч на мить,
Де Ангел пам’ятає лише крик.
Де залишаються лише хрести,
І смислів хмарних листи,
Я вибираю чорний шлях,
І плентаються один за одним кохання і розлука…
І заглядаю шляхом обережно все те, що просто пише.
Білим шляхом пишемо порятунок,
Щоб було світліше йти по шляху серпанку,
Все подолати, все змогти, зростати починається
все по - новому, зізнаюся
від чистого листа.
Просто стати на голову вищим,
старшим, мудрішим.
Всі негаразди та радості перейняти,
Як досвід днів.
Просто стати відважніше та вільніше,
Просто бути частиною Всесвіту.
Та схилити голову біля небесного пагорба.