Вірш

Наташа

Скаче, біситься, грається темновид,
І відкриває свої обличчя п’є захід сонце серпанку,
То червоний мок ллється темне вино темновида по землі…
І падають ниць
Люди перед ним
Чорний бог дивиться на несамовитість править темрявою
І в крові вирує, іскриться зілля,
Що дурманить розум…
П’є душу до дна…
І продовжує кров’ю обливає…
Та немає кінця,
Не видно краю.
Скаче, біситься, грається темновид
Крові не напився усім,
Хто торкнувся темновида
І дають ночі обітницю веселиться,
І впиватися у небо…
То зухвалий погляд кидати
У похіть глибше занурюватися,
Міри у гріху не знати…
Білий Бог воскресаючим оком воскресає світловид
Він до тебе приходить
І приходить скрізь темряву
І оберігає від чорного пристріту,
Він життєдайний дарує,
Білі почуття оживають
І не плач,
Вже все позаду,
Світловид, все виконує душою,
І воскресає молитва, осяюючи все вогнем,
Та дарує нове життя небесне
світло серпанку не погасне,
Не охолоне від чорновид,
Навіть якщо скачить, біситься, грається…
Рабом стати не змогли…