Для детального вивчення творчості митців художнього слова важливим є розгляд використаного ними пропріального матеріалу, який допомагає простежити їхній життєвий курс у соціально-географічному вимірі.
Метою роботи є розгляд особливостей змалювання Львівщини як складової урбаністичного топосу у творах І. Низового.
Пропріальна номінація в поетичній спадщині І. Низового містить численну кількість топосів, серед яких провідне місце займають топоси Сумщини, Львівщини та Луганщини. Вони є центрами авторського топонімікону, адже території цих трьох регіонів фактично складають періодизацію авторського життя: дитинство (Сумщина) – юнацтво (Львівщина) – молодість/зрілість (Луганщина). У кожній із зазначених трьох точок українського горизонту – північно-східній – західній – східній – у поета була родина: бабуся Уляна й сестра Людмила – колишня дружина Людмила, син Ігор та внук Богдан – дружина Ліна та донька Леся: «Частинка – тут, / В Луганську, де живу / Я поза раєм, в передмісті, скраю, / Й найкращого за себе вже не знаю / Я поміж тих, що топчуть ще траву. / Частинка – там, / Де овид стуманів / І не бажа розвидніти світанком, / Щоб висвітлить шляхи мені на Львів, / Де син мій Ігор і онук Богданко. / А ще ж частинка – / Й справді не мала, / Оскільки стільки літ бентежить душу – / Там, / Де в дитинстві посадив я грушу: / Цвіте ще й досі на краю села» («Частинка – тут…») [1, с. 775].
Топос Львівщини в поетичному баченні можна розглядати в двох аспектах – крізь призму авторських спогадів – «рідний Львів» («У Стрийськім парку зацвіта бузок…» [1, с. 768]) та перцепції в режимі реального авторського часу – «нинішній Львів» («Мій утрачений Львів» [1, с. 784]), «сучасний Львів» («Не знаю…» [1, с. 777]).
Львівський регіон у ремінісценції І. Низового здебільшого постає у всій своїй ідилічній виразності, що наближає його в баченні митця до топосу Сумщини. Особливо яскраво це можна простежити в символічному образі «львівського дерева» з поезії «А настрій – прозахідний…»: «Зі сходу – на захід: / я там починався. / Я з львівського древа листком відірвався / й занесений був аж на берег Лугані, / де люди – як люди… Хоч є ще й погані…» [1, с. 782].
Саме тому автор з теплотою та слізьми згадує про втрачений юнацький рай: «Та спомини мої про Львів тепліші / за всі погожі дні в луганській ніші, / де я черствою дійсністю давлюсь» («У Львові – мінус…» [1, с. 783]); «Сльозо небесна <…> Упади / На пізній сон, / Впади на ранню синь, / На синові сліди, що на стежині, / Загубленій всіма, – / Нехай віднині / В зворотний бік, / до мене, / Йде мій син!» («Сльоза небесна, трішечки зажди….» [1, с. 766]); «…В далекому Львові поплачу – / Пом’яну свою долю собачу / І людською недолею втруся. / Хай мене пам’ятають у Львові, / А в Луганську нехай забувають – / Мене ловлять, / Але не спіймають / Ні мене, ні моєї любові!» («Я в Луганську собі посміюся…» [1, с. 761]); «Коли оглянувся назад – / Душа за Львовом плаче» («В тюрму не загримів – а міг!..» [1, с. 769]).
Використовуючи оніричні мотиви, І. Низовий проектує Львівщину своєї молодості, де пройшли його «літа <…> армійські», «роки <…> студентські», де поет, «не чувшись чужаком у цьому місті», «…пив жаждиво юності вино / В кав’ярнях, / Де з часів середньовіччя / Не вивітрились тихий супокій, / Блаженний дух / І галицьке наріччя, / Єдине в неповторності своїй» («Наснився Львів…» [1, с. 770]).
Своє перебування на Львівщині поет величаво порівнює з цілою епохою, хоча 45 років – більшу частину свого життя – він прожив у Луганську: «Все ж юні роки, / що у Львові колись я прожив, / то ціла епоха, / все інше – поганство в Луганську» («Не знаю….» [1, с. 777]); «Я в Луганськ повертався зі Львова – / Мов на плаху ішов, на страту, / Де моя українська мова / Уміщалась у слові „Тату!”» («Щоденні мої тривоги» [1, с. 779]). В асоціативний ряд, пов’язаний з омріяним містом поета, включені також такі елементи, як: родина, друзі, мова: «Нехай погуляє душа гонорова / <…> / нехай наговориться мовою рідною, / говіркою галицькою, відповідною... / А в мене ві Львові / є друзі прадавні, / а не випадкові знайомці майданні – / ще в юності з ними радів я при чарці / й брехати щось файне кобітам / привчався… / Ві Львові ж у мене є син, ще й онучок…» («А настрій – прозахідний…» [1, с. 781]).
Топос Львівщини в луганський період життя поета сприймається ним із прямо протилежними почуттями. Це вже чужа територія зі своїми-чужими людьми, із втраченими друзями, родичами та надіями, де автор почувається вкрай самотньо та спорожніло, де світ ілюзій нещадно розбивається від зустрічі з жорстокою реальністю: «Чи, може, я змінився – / Я постарів, а Буськ помолодів? / <…> / Ходив по місту, начебто сновидів, / Немов себе колишнього шукав, / <…> / Пусте – повсюди лишень порожнеча, / Співзвучна тій, / Що душу порожнить, / І вихід з порожнечі – тільки втеча, / Кудись, де все колись переболить. / Поїду геть, / Бо тут мене немає – / Розвіявся і порох на стежках…» («Змінився Буськ…» [1, с. 759]); «І Грицькова душа, / незалежна така, / Осміхається і розкошує під вусом! / Львів без нього і справді не Львів, / Себто Львів, але Львів поза Львовом…» («Згадую Григорія Чубая» [1, с. 762]); «О як давно не був я в цьому місті, / Що стало уособленням розлук: / Від сина – ні жоднісінької вісті, / Листів не шле єдиний мій онук. / Про давніх друзів не веду вже й мови – / То в юності дружилось… / А тепер / Немає з ким: / Той виїхав зі Львова, / А той спадлючивсь геть, / А той – помер… / <…> / За Львовом я нуджусь і потерпаю, / А Львову – що?.. / Живе й без мене Львів» («Наснився Львів…» [1, с. 770 –771]); «Пролетіло покаянне моє літо – / В окаянності гірких розчарувань / Усвідомив: розминувся я зі світом / Сподівань – потрапив знов у глухомань. / Ані в Сумах, ні ві Львові вже не свій я, / Хоч і кровний, та на віддалі зчужів: / Відщепився, розщепився і розвіявсь / По бездоллю, де ні краю, ні межі...» («Моє покаянне літо» [1, с. 778])»; «До Львова поїду – / востаннє, прощально / пройдуся по місту, / згадаю з печаллю / себе, молодого, / Марічку, Миросю; / в Людмили пробачення щиро попросю; / Грицька Чубая пом’яну й без горілки, / подумавши: «Грицю, як рано згорів ти!»; / згадаю іще Лучука та Оксану – / сусідів невістки – / а плакать не стану, / бо плакати я і не вмів, і не вмію, / бо втрат гіркоту і без сліз розумію...» («А настрій – прозахідний…» [1, с. 781–782]); «Я не знайшов себе у Львові, / Хоч збереглись на всі часи / У неповторній львівській мові / Найкращих друзів голоси...» («Я не знайшов себе у Львові…» [1, с. 782]); «А я ходжу по нинішньому Львову, / Мов кінь, що загубив свою підкову / В терновім полі, в ковилі під снігом, / І став для Львова диким печенігом…» («Мій утрачений Львів» [1, с. 784]).
Окремі локуси Львівщини в поетичних творах презентують аперцепцію митця часо-простору його юності: Стрийський парк, де «зацвіта бузок, / І все пропахло ладаном бузковим» («У Стрийськім парку зацвіта бузок…» [1, с. 768]); кав’ярня, «тісна квартира свахи Каті»: «„Ходімо, Йванку, до кав’ярні…” / Мирося ніжно обійма / Крилом руки… Зусилля – марні: / Мене під тим крилом нема! / В тісній квартирі свахи Каті / Мене стрічала вся сім’я, / І всі раділи мов на святі, / Мені… Але то був не я!» («Я не знайшов себе у Львові…» [1, с. 782]).
Локуси Львівщини темпоральної реальності автора: львівська станція: «Беру квиток до станції побачень… / М’який не заколисує вагон… / Без докорів, доган і звинувачень / Зустріне син – / Смутний і давній сон…» («Бувають у житті такі моменти…» [1, с. 757]); сільський готель: «В позарозряднім селищнім готелі, / Де мухами засиджене трюмо, / <…> / Лиш нависає стеля вечорова / Все нижче над незатишком стола» («Бувають у житті такі моменти…») [1, с. 757–758] , дім, вулиця, парк: «Бо тут мене немає – / Розвіявся і порох на стежках, / І незнайомий бузько походжає / Довкіл давно зотлілого стіжка; / І не моя колись моя оселя, / І вулиця, де жив колись, не та, / І зогнила весела каруселя / У парку, / Де Ігорця я катав…» («Змінився Буськ…» [1, с. 759]), могила друга на кладовищі: «„Не стало на світі Грицька Чубая…” / У Сихові сохне трава на могилі…» («Зі Львова прийшла телеграма…» [1, с. 767]).
Отже, топос Львівщини, який постає у двох аспектах поетичного бачення, є одним із центральних у поезіях І. Низового. Топос цього західного регіону у фокусі давніх років та авторського сьогодення, у сукупності своїх локусів, допомагає схарактеризувати декілька основних періодів життя митця та окреслити його ціннісні орієнтири, емоційний всесвіт. Робота не претендує на вичерпність розглядуваної теми, однак може стати поштовхом для подальших наукових досліджень у цьому напрямку.

Манько А. М. Топос Львівщини в художньому просторі Івана Низового. Освіта і наука у мінливому світі: проблеми та перспективи розвитку: матеріали Міжнародної наукової конференції (Дніпро, 29 – 30 березня 2019 р.). Дніпро: СПД «Охотнік», 2019. Частина ІІ. С. 334 – 336.

Список використаних джерел

1. Низовий І. Д. Бути – народом!: Вибрані твори: У 5 т. Т. 3: Так хто ж ми є на цій землі..?: поезії, поема / передмова Н. І. Кошель. Київ: Український пріоритет, 2018. 832 с.