ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Пекун Олексій
2025.04.24

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Артур Курдіновський
2023.12.07

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Критика | Аналітика

 ТОПОС ЛЬВІВЩИНИ В ХУДОЖНЬОМУ ПРОСТОРІ ІВАНА НИЗОВОГО
Для детального вивчення творчості митців художнього слова важливим є розгляд використаного ними пропріального матеріалу, який допомагає простежити їхній життєвий курс у соціально-географічному вимірі.
Метою роботи є розгляд особливостей змалювання Львівщини як складової урбаністичного топосу у творах І. Низового.
Пропріальна номінація в поетичній спадщині І. Низового містить численну кількість топосів, серед яких провідне місце займають топоси Сумщини, Львівщини та Луганщини. Вони є центрами авторського топонімікону, адже території цих трьох регіонів фактично складають періодизацію авторського життя: дитинство (Сумщина) – юнацтво (Львівщина) – молодість/зрілість (Луганщина). У кожній із зазначених трьох точок українського горизонту – північно-східній – західній – східній – у поета була родина: бабуся Уляна й сестра Людмила – колишня дружина Людмила, син Ігор та внук Богдан – дружина Ліна та донька Леся: «Частинка – тут, / В Луганську, де живу / Я поза раєм, в передмісті, скраю, / Й найкращого за себе вже не знаю / Я поміж тих, що топчуть ще траву. / Частинка – там, / Де овид стуманів / І не бажа розвидніти світанком, / Щоб висвітлить шляхи мені на Львів, / Де син мій Ігор і онук Богданко. / А ще ж частинка – / Й справді не мала, / Оскільки стільки літ бентежить душу – / Там, / Де в дитинстві посадив я грушу: / Цвіте ще й досі на краю села» («Частинка – тут…») [1, с. 775].
Топос Львівщини в поетичному баченні можна розглядати в двох аспектах – крізь призму авторських спогадів – «рідний Львів» («У Стрийськім парку зацвіта бузок…» [1, с. 768]) та перцепції в режимі реального авторського часу – «нинішній Львів» («Мій утрачений Львів» [1, с. 784]), «сучасний Львів» («Не знаю…» [1, с. 777]).
Львівський регіон у ремінісценції І. Низового здебільшого постає у всій своїй ідилічній виразності, що наближає його в баченні митця до топосу Сумщини. Особливо яскраво це можна простежити в символічному образі «львівського дерева» з поезії «А настрій – прозахідний…»: «Зі сходу – на захід: / я там починався. / Я з львівського древа листком відірвався / й занесений був аж на берег Лугані, / де люди – як люди… Хоч є ще й погані…» [1, с. 782].
Саме тому автор з теплотою та слізьми згадує про втрачений юнацький рай: «Та спомини мої про Львів тепліші / за всі погожі дні в луганській ніші, / де я черствою дійсністю давлюсь» («У Львові – мінус…» [1, с. 783]); «Сльозо небесна <…> Упади / На пізній сон, / Впади на ранню синь, / На синові сліди, що на стежині, / Загубленій всіма, – / Нехай віднині / В зворотний бік, / до мене, / Йде мій син!» («Сльоза небесна, трішечки зажди….» [1, с. 766]); «…В далекому Львові поплачу – / Пом’яну свою долю собачу / І людською недолею втруся. / Хай мене пам’ятають у Львові, / А в Луганську нехай забувають – / Мене ловлять, / Але не спіймають / Ні мене, ні моєї любові!» («Я в Луганську собі посміюся…» [1, с. 761]); «Коли оглянувся назад – / Душа за Львовом плаче» («В тюрму не загримів – а міг!..» [1, с. 769]).
Використовуючи оніричні мотиви, І. Низовий проектує Львівщину своєї молодості, де пройшли його «літа <…> армійські», «роки <…> студентські», де поет, «не чувшись чужаком у цьому місті», «…пив жаждиво юності вино / В кав’ярнях, / Де з часів середньовіччя / Не вивітрились тихий супокій, / Блаженний дух / І галицьке наріччя, / Єдине в неповторності своїй» («Наснився Львів…» [1, с. 770]).
Своє перебування на Львівщині поет величаво порівнює з цілою епохою, хоча 45 років – більшу частину свого життя – він прожив у Луганську: «Все ж юні роки, / що у Львові колись я прожив, / то ціла епоха, / все інше – поганство в Луганську» («Не знаю….» [1, с. 777]); «Я в Луганськ повертався зі Львова – / Мов на плаху ішов, на страту, / Де моя українська мова / Уміщалась у слові „Тату!”» («Щоденні мої тривоги» [1, с. 779]). В асоціативний ряд, пов’язаний з омріяним містом поета, включені також такі елементи, як: родина, друзі, мова: «Нехай погуляє душа гонорова / <…> / нехай наговориться мовою рідною, / говіркою галицькою, відповідною... / А в мене ві Львові / є друзі прадавні, / а не випадкові знайомці майданні – / ще в юності з ними радів я при чарці / й брехати щось файне кобітам / привчався… / Ві Львові ж у мене є син, ще й онучок…» («А настрій – прозахідний…» [1, с. 781]).
Топос Львівщини в луганський період життя поета сприймається ним із прямо протилежними почуттями. Це вже чужа територія зі своїми-чужими людьми, із втраченими друзями, родичами та надіями, де автор почувається вкрай самотньо та спорожніло, де світ ілюзій нещадно розбивається від зустрічі з жорстокою реальністю: «Чи, може, я змінився – / Я постарів, а Буськ помолодів? / <…> / Ходив по місту, начебто сновидів, / Немов себе колишнього шукав, / <…> / Пусте – повсюди лишень порожнеча, / Співзвучна тій, / Що душу порожнить, / І вихід з порожнечі – тільки втеча, / Кудись, де все колись переболить. / Поїду геть, / Бо тут мене немає – / Розвіявся і порох на стежках…» («Змінився Буськ…» [1, с. 759]); «І Грицькова душа, / незалежна така, / Осміхається і розкошує під вусом! / Львів без нього і справді не Львів, / Себто Львів, але Львів поза Львовом…» («Згадую Григорія Чубая» [1, с. 762]); «О як давно не був я в цьому місті, / Що стало уособленням розлук: / Від сина – ні жоднісінької вісті, / Листів не шле єдиний мій онук. / Про давніх друзів не веду вже й мови – / То в юності дружилось… / А тепер / Немає з ким: / Той виїхав зі Львова, / А той спадлючивсь геть, / А той – помер… / <…> / За Львовом я нуджусь і потерпаю, / А Львову – що?.. / Живе й без мене Львів» («Наснився Львів…» [1, с. 770 –771]); «Пролетіло покаянне моє літо – / В окаянності гірких розчарувань / Усвідомив: розминувся я зі світом / Сподівань – потрапив знов у глухомань. / Ані в Сумах, ні ві Львові вже не свій я, / Хоч і кровний, та на віддалі зчужів: / Відщепився, розщепився і розвіявсь / По бездоллю, де ні краю, ні межі...» («Моє покаянне літо» [1, с. 778])»; «До Львова поїду – / востаннє, прощально / пройдуся по місту, / згадаю з печаллю / себе, молодого, / Марічку, Миросю; / в Людмили пробачення щиро попросю; / Грицька Чубая пом’яну й без горілки, / подумавши: «Грицю, як рано згорів ти!»; / згадаю іще Лучука та Оксану – / сусідів невістки – / а плакать не стану, / бо плакати я і не вмів, і не вмію, / бо втрат гіркоту і без сліз розумію...» («А настрій – прозахідний…» [1, с. 781–782]); «Я не знайшов себе у Львові, / Хоч збереглись на всі часи / У неповторній львівській мові / Найкращих друзів голоси...» («Я не знайшов себе у Львові…» [1, с. 782]); «А я ходжу по нинішньому Львову, / Мов кінь, що загубив свою підкову / В терновім полі, в ковилі під снігом, / І став для Львова диким печенігом…» («Мій утрачений Львів» [1, с. 784]).
Окремі локуси Львівщини в поетичних творах презентують аперцепцію митця часо-простору його юності: Стрийський парк, де «зацвіта бузок, / І все пропахло ладаном бузковим» («У Стрийськім парку зацвіта бузок…» [1, с. 768]); кав’ярня, «тісна квартира свахи Каті»: «„Ходімо, Йванку, до кав’ярні…” / Мирося ніжно обійма / Крилом руки… Зусилля – марні: / Мене під тим крилом нема! / В тісній квартирі свахи Каті / Мене стрічала вся сім’я, / І всі раділи мов на святі, / Мені… Але то був не я!» («Я не знайшов себе у Львові…» [1, с. 782]).
Локуси Львівщини темпоральної реальності автора: львівська станція: «Беру квиток до станції побачень… / М’який не заколисує вагон… / Без докорів, доган і звинувачень / Зустріне син – / Смутний і давній сон…» («Бувають у житті такі моменти…» [1, с. 757]); сільський готель: «В позарозряднім селищнім готелі, / Де мухами засиджене трюмо, / <…> / Лиш нависає стеля вечорова / Все нижче над незатишком стола» («Бувають у житті такі моменти…») [1, с. 757–758] , дім, вулиця, парк: «Бо тут мене немає – / Розвіявся і порох на стежках, / І незнайомий бузько походжає / Довкіл давно зотлілого стіжка; / І не моя колись моя оселя, / І вулиця, де жив колись, не та, / І зогнила весела каруселя / У парку, / Де Ігорця я катав…» («Змінився Буськ…» [1, с. 759]), могила друга на кладовищі: «„Не стало на світі Грицька Чубая…” / У Сихові сохне трава на могилі…» («Зі Львова прийшла телеграма…» [1, с. 767]).
Отже, топос Львівщини, який постає у двох аспектах поетичного бачення, є одним із центральних у поезіях І. Низового. Топос цього західного регіону у фокусі давніх років та авторського сьогодення, у сукупності своїх локусів, допомагає схарактеризувати декілька основних періодів життя митця та окреслити його ціннісні орієнтири, емоційний всесвіт. Робота не претендує на вичерпність розглядуваної теми, однак може стати поштовхом для подальших наукових досліджень у цьому напрямку.

Манько А. М. Топос Львівщини в художньому просторі Івана Низового. Освіта і наука у мінливому світі: проблеми та перспективи розвитку: матеріали Міжнародної наукової конференції (Дніпро, 29 – 30 березня 2019 р.). Дніпро: СПД «Охотнік», 2019. Частина ІІ. С. 334 – 336.

Список використаних джерел

1. Низовий І. Д. Бути – народом!: Вибрані твори: У 5 т. Т. 3: Так хто ж ми є на цій землі..?: поезії, поема / передмова Н. І. Кошель. Київ: Український пріоритет, 2018. 832 с.





  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-01-01 17:12:24
Переглядів сторінки твору 649
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (6.055 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.253 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.744
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 2025.05.04 08:24
Автор у цю хвилину відсутній