
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
2025.09.11
07:57
Це точно, що ви не побачили,
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
2025.09.10
21:41
Гасла стають антигаслами,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
2025.09.10
21:09
И если я умру, то кто же
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова
"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова
"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Критика | Аналітика
ТОПОС ЛЬВІВЩИНИ В ХУДОЖНЬОМУ ПРОСТОРІ ІВАНА НИЗОВОГО
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ТОПОС ЛЬВІВЩИНИ В ХУДОЖНЬОМУ ПРОСТОРІ ІВАНА НИЗОВОГО
Для детального вивчення творчості митців художнього слова важливим є розгляд використаного ними пропріального матеріалу, який допомагає простежити їхній життєвий курс у соціально-географічному вимірі.
Метою роботи є розгляд особливостей змалювання Львівщини як складової урбаністичного топосу у творах І. Низового.
Пропріальна номінація в поетичній спадщині І. Низового містить численну кількість топосів, серед яких провідне місце займають топоси Сумщини, Львівщини та Луганщини. Вони є центрами авторського топонімікону, адже території цих трьох регіонів фактично складають періодизацію авторського життя: дитинство (Сумщина) – юнацтво (Львівщина) – молодість/зрілість (Луганщина). У кожній із зазначених трьох точок українського горизонту – північно-східній – західній – східній – у поета була родина: бабуся Уляна й сестра Людмила – колишня дружина Людмила, син Ігор та внук Богдан – дружина Ліна та донька Леся: «Частинка – тут, / В Луганську, де живу / Я поза раєм, в передмісті, скраю, / Й найкращого за себе вже не знаю / Я поміж тих, що топчуть ще траву. / Частинка – там, / Де овид стуманів / І не бажа розвидніти світанком, / Щоб висвітлить шляхи мені на Львів, / Де син мій Ігор і онук Богданко. / А ще ж частинка – / Й справді не мала, / Оскільки стільки літ бентежить душу – / Там, / Де в дитинстві посадив я грушу: / Цвіте ще й досі на краю села» («Частинка – тут…») [1, с. 775].
Топос Львівщини в поетичному баченні можна розглядати в двох аспектах – крізь призму авторських спогадів – «рідний Львів» («У Стрийськім парку зацвіта бузок…» [1, с. 768]) та перцепції в режимі реального авторського часу – «нинішній Львів» («Мій утрачений Львів» [1, с. 784]), «сучасний Львів» («Не знаю…» [1, с. 777]).
Львівський регіон у ремінісценції І. Низового здебільшого постає у всій своїй ідилічній виразності, що наближає його в баченні митця до топосу Сумщини. Особливо яскраво це можна простежити в символічному образі «львівського дерева» з поезії «А настрій – прозахідний…»: «Зі сходу – на захід: / я там починався. / Я з львівського древа листком відірвався / й занесений був аж на берег Лугані, / де люди – як люди… Хоч є ще й погані…» [1, с. 782].
Саме тому автор з теплотою та слізьми згадує про втрачений юнацький рай: «Та спомини мої про Львів тепліші / за всі погожі дні в луганській ніші, / де я черствою дійсністю давлюсь» («У Львові – мінус…» [1, с. 783]); «Сльозо небесна <…> Упади / На пізній сон, / Впади на ранню синь, / На синові сліди, що на стежині, / Загубленій всіма, – / Нехай віднині / В зворотний бік, / до мене, / Йде мій син!» («Сльоза небесна, трішечки зажди….» [1, с. 766]); «…В далекому Львові поплачу – / Пом’яну свою долю собачу / І людською недолею втруся. / Хай мене пам’ятають у Львові, / А в Луганську нехай забувають – / Мене ловлять, / Але не спіймають / Ні мене, ні моєї любові!» («Я в Луганську собі посміюся…» [1, с. 761]); «Коли оглянувся назад – / Душа за Львовом плаче» («В тюрму не загримів – а міг!..» [1, с. 769]).
Використовуючи оніричні мотиви, І. Низовий проектує Львівщину своєї молодості, де пройшли його «літа <…> армійські», «роки <…> студентські», де поет, «не чувшись чужаком у цьому місті», «…пив жаждиво юності вино / В кав’ярнях, / Де з часів середньовіччя / Не вивітрились тихий супокій, / Блаженний дух / І галицьке наріччя, / Єдине в неповторності своїй» («Наснився Львів…» [1, с. 770]).
Своє перебування на Львівщині поет величаво порівнює з цілою епохою, хоча 45 років – більшу частину свого життя – він прожив у Луганську: «Все ж юні роки, / що у Львові колись я прожив, / то ціла епоха, / все інше – поганство в Луганську» («Не знаю….» [1, с. 777]); «Я в Луганськ повертався зі Львова – / Мов на плаху ішов, на страту, / Де моя українська мова / Уміщалась у слові „Тату!”» («Щоденні мої тривоги» [1, с. 779]). В асоціативний ряд, пов’язаний з омріяним містом поета, включені також такі елементи, як: родина, друзі, мова: «Нехай погуляє душа гонорова / <…> / нехай наговориться мовою рідною, / говіркою галицькою, відповідною... / А в мене ві Львові / є друзі прадавні, / а не випадкові знайомці майданні – / ще в юності з ними радів я при чарці / й брехати щось файне кобітам / привчався… / Ві Львові ж у мене є син, ще й онучок…» («А настрій – прозахідний…» [1, с. 781]).
Топос Львівщини в луганський період життя поета сприймається ним із прямо протилежними почуттями. Це вже чужа територія зі своїми-чужими людьми, із втраченими друзями, родичами та надіями, де автор почувається вкрай самотньо та спорожніло, де світ ілюзій нещадно розбивається від зустрічі з жорстокою реальністю: «Чи, може, я змінився – / Я постарів, а Буськ помолодів? / <…> / Ходив по місту, начебто сновидів, / Немов себе колишнього шукав, / <…> / Пусте – повсюди лишень порожнеча, / Співзвучна тій, / Що душу порожнить, / І вихід з порожнечі – тільки втеча, / Кудись, де все колись переболить. / Поїду геть, / Бо тут мене немає – / Розвіявся і порох на стежках…» («Змінився Буськ…» [1, с. 759]); «І Грицькова душа, / незалежна така, / Осміхається і розкошує під вусом! / Львів без нього і справді не Львів, / Себто Львів, але Львів поза Львовом…» («Згадую Григорія Чубая» [1, с. 762]); «О як давно не був я в цьому місті, / Що стало уособленням розлук: / Від сина – ні жоднісінької вісті, / Листів не шле єдиний мій онук. / Про давніх друзів не веду вже й мови – / То в юності дружилось… / А тепер / Немає з ким: / Той виїхав зі Львова, / А той спадлючивсь геть, / А той – помер… / <…> / За Львовом я нуджусь і потерпаю, / А Львову – що?.. / Живе й без мене Львів» («Наснився Львів…» [1, с. 770 –771]); «Пролетіло покаянне моє літо – / В окаянності гірких розчарувань / Усвідомив: розминувся я зі світом / Сподівань – потрапив знов у глухомань. / Ані в Сумах, ні ві Львові вже не свій я, / Хоч і кровний, та на віддалі зчужів: / Відщепився, розщепився і розвіявсь / По бездоллю, де ні краю, ні межі...» («Моє покаянне літо» [1, с. 778])»; «До Львова поїду – / востаннє, прощально / пройдуся по місту, / згадаю з печаллю / себе, молодого, / Марічку, Миросю; / в Людмили пробачення щиро попросю; / Грицька Чубая пом’яну й без горілки, / подумавши: «Грицю, як рано згорів ти!»; / згадаю іще Лучука та Оксану – / сусідів невістки – / а плакать не стану, / бо плакати я і не вмів, і не вмію, / бо втрат гіркоту і без сліз розумію...» («А настрій – прозахідний…» [1, с. 781–782]); «Я не знайшов себе у Львові, / Хоч збереглись на всі часи / У неповторній львівській мові / Найкращих друзів голоси...» («Я не знайшов себе у Львові…» [1, с. 782]); «А я ходжу по нинішньому Львову, / Мов кінь, що загубив свою підкову / В терновім полі, в ковилі під снігом, / І став для Львова диким печенігом…» («Мій утрачений Львів» [1, с. 784]).
Окремі локуси Львівщини в поетичних творах презентують аперцепцію митця часо-простору його юності: Стрийський парк, де «зацвіта бузок, / І все пропахло ладаном бузковим» («У Стрийськім парку зацвіта бузок…» [1, с. 768]); кав’ярня, «тісна квартира свахи Каті»: «„Ходімо, Йванку, до кав’ярні…” / Мирося ніжно обійма / Крилом руки… Зусилля – марні: / Мене під тим крилом нема! / В тісній квартирі свахи Каті / Мене стрічала вся сім’я, / І всі раділи мов на святі, / Мені… Але то був не я!» («Я не знайшов себе у Львові…» [1, с. 782]).
Локуси Львівщини темпоральної реальності автора: львівська станція: «Беру квиток до станції побачень… / М’який не заколисує вагон… / Без докорів, доган і звинувачень / Зустріне син – / Смутний і давній сон…» («Бувають у житті такі моменти…» [1, с. 757]); сільський готель: «В позарозряднім селищнім готелі, / Де мухами засиджене трюмо, / <…> / Лиш нависає стеля вечорова / Все нижче над незатишком стола» («Бувають у житті такі моменти…») [1, с. 757–758] , дім, вулиця, парк: «Бо тут мене немає – / Розвіявся і порох на стежках, / І незнайомий бузько походжає / Довкіл давно зотлілого стіжка; / І не моя колись моя оселя, / І вулиця, де жив колись, не та, / І зогнила весела каруселя / У парку, / Де Ігорця я катав…» («Змінився Буськ…» [1, с. 759]), могила друга на кладовищі: «„Не стало на світі Грицька Чубая…” / У Сихові сохне трава на могилі…» («Зі Львова прийшла телеграма…» [1, с. 767]).
Отже, топос Львівщини, який постає у двох аспектах поетичного бачення, є одним із центральних у поезіях І. Низового. Топос цього західного регіону у фокусі давніх років та авторського сьогодення, у сукупності своїх локусів, допомагає схарактеризувати декілька основних періодів життя митця та окреслити його ціннісні орієнтири, емоційний всесвіт. Робота не претендує на вичерпність розглядуваної теми, однак може стати поштовхом для подальших наукових досліджень у цьому напрямку.
Манько А. М. Топос Львівщини в художньому просторі Івана Низового. Освіта і наука у мінливому світі: проблеми та перспективи розвитку: матеріали Міжнародної наукової конференції (Дніпро, 29 – 30 березня 2019 р.). Дніпро: СПД «Охотнік», 2019. Частина ІІ. С. 334 – 336.
Метою роботи є розгляд особливостей змалювання Львівщини як складової урбаністичного топосу у творах І. Низового.
Пропріальна номінація в поетичній спадщині І. Низового містить численну кількість топосів, серед яких провідне місце займають топоси Сумщини, Львівщини та Луганщини. Вони є центрами авторського топонімікону, адже території цих трьох регіонів фактично складають періодизацію авторського життя: дитинство (Сумщина) – юнацтво (Львівщина) – молодість/зрілість (Луганщина). У кожній із зазначених трьох точок українського горизонту – північно-східній – західній – східній – у поета була родина: бабуся Уляна й сестра Людмила – колишня дружина Людмила, син Ігор та внук Богдан – дружина Ліна та донька Леся: «Частинка – тут, / В Луганську, де живу / Я поза раєм, в передмісті, скраю, / Й найкращого за себе вже не знаю / Я поміж тих, що топчуть ще траву. / Частинка – там, / Де овид стуманів / І не бажа розвидніти світанком, / Щоб висвітлить шляхи мені на Львів, / Де син мій Ігор і онук Богданко. / А ще ж частинка – / Й справді не мала, / Оскільки стільки літ бентежить душу – / Там, / Де в дитинстві посадив я грушу: / Цвіте ще й досі на краю села» («Частинка – тут…») [1, с. 775].
Топос Львівщини в поетичному баченні можна розглядати в двох аспектах – крізь призму авторських спогадів – «рідний Львів» («У Стрийськім парку зацвіта бузок…» [1, с. 768]) та перцепції в режимі реального авторського часу – «нинішній Львів» («Мій утрачений Львів» [1, с. 784]), «сучасний Львів» («Не знаю…» [1, с. 777]).
Львівський регіон у ремінісценції І. Низового здебільшого постає у всій своїй ідилічній виразності, що наближає його в баченні митця до топосу Сумщини. Особливо яскраво це можна простежити в символічному образі «львівського дерева» з поезії «А настрій – прозахідний…»: «Зі сходу – на захід: / я там починався. / Я з львівського древа листком відірвався / й занесений був аж на берег Лугані, / де люди – як люди… Хоч є ще й погані…» [1, с. 782].
Саме тому автор з теплотою та слізьми згадує про втрачений юнацький рай: «Та спомини мої про Львів тепліші / за всі погожі дні в луганській ніші, / де я черствою дійсністю давлюсь» («У Львові – мінус…» [1, с. 783]); «Сльозо небесна <…> Упади / На пізній сон, / Впади на ранню синь, / На синові сліди, що на стежині, / Загубленій всіма, – / Нехай віднині / В зворотний бік, / до мене, / Йде мій син!» («Сльоза небесна, трішечки зажди….» [1, с. 766]); «…В далекому Львові поплачу – / Пом’яну свою долю собачу / І людською недолею втруся. / Хай мене пам’ятають у Львові, / А в Луганську нехай забувають – / Мене ловлять, / Але не спіймають / Ні мене, ні моєї любові!» («Я в Луганську собі посміюся…» [1, с. 761]); «Коли оглянувся назад – / Душа за Львовом плаче» («В тюрму не загримів – а міг!..» [1, с. 769]).
Використовуючи оніричні мотиви, І. Низовий проектує Львівщину своєї молодості, де пройшли його «літа <…> армійські», «роки <…> студентські», де поет, «не чувшись чужаком у цьому місті», «…пив жаждиво юності вино / В кав’ярнях, / Де з часів середньовіччя / Не вивітрились тихий супокій, / Блаженний дух / І галицьке наріччя, / Єдине в неповторності своїй» («Наснився Львів…» [1, с. 770]).
Своє перебування на Львівщині поет величаво порівнює з цілою епохою, хоча 45 років – більшу частину свого життя – він прожив у Луганську: «Все ж юні роки, / що у Львові колись я прожив, / то ціла епоха, / все інше – поганство в Луганську» («Не знаю….» [1, с. 777]); «Я в Луганськ повертався зі Львова – / Мов на плаху ішов, на страту, / Де моя українська мова / Уміщалась у слові „Тату!”» («Щоденні мої тривоги» [1, с. 779]). В асоціативний ряд, пов’язаний з омріяним містом поета, включені також такі елементи, як: родина, друзі, мова: «Нехай погуляє душа гонорова / <…> / нехай наговориться мовою рідною, / говіркою галицькою, відповідною... / А в мене ві Львові / є друзі прадавні, / а не випадкові знайомці майданні – / ще в юності з ними радів я при чарці / й брехати щось файне кобітам / привчався… / Ві Львові ж у мене є син, ще й онучок…» («А настрій – прозахідний…» [1, с. 781]).
Топос Львівщини в луганський період життя поета сприймається ним із прямо протилежними почуттями. Це вже чужа територія зі своїми-чужими людьми, із втраченими друзями, родичами та надіями, де автор почувається вкрай самотньо та спорожніло, де світ ілюзій нещадно розбивається від зустрічі з жорстокою реальністю: «Чи, може, я змінився – / Я постарів, а Буськ помолодів? / <…> / Ходив по місту, начебто сновидів, / Немов себе колишнього шукав, / <…> / Пусте – повсюди лишень порожнеча, / Співзвучна тій, / Що душу порожнить, / І вихід з порожнечі – тільки втеча, / Кудись, де все колись переболить. / Поїду геть, / Бо тут мене немає – / Розвіявся і порох на стежках…» («Змінився Буськ…» [1, с. 759]); «І Грицькова душа, / незалежна така, / Осміхається і розкошує під вусом! / Львів без нього і справді не Львів, / Себто Львів, але Львів поза Львовом…» («Згадую Григорія Чубая» [1, с. 762]); «О як давно не був я в цьому місті, / Що стало уособленням розлук: / Від сина – ні жоднісінької вісті, / Листів не шле єдиний мій онук. / Про давніх друзів не веду вже й мови – / То в юності дружилось… / А тепер / Немає з ким: / Той виїхав зі Львова, / А той спадлючивсь геть, / А той – помер… / <…> / За Львовом я нуджусь і потерпаю, / А Львову – що?.. / Живе й без мене Львів» («Наснився Львів…» [1, с. 770 –771]); «Пролетіло покаянне моє літо – / В окаянності гірких розчарувань / Усвідомив: розминувся я зі світом / Сподівань – потрапив знов у глухомань. / Ані в Сумах, ні ві Львові вже не свій я, / Хоч і кровний, та на віддалі зчужів: / Відщепився, розщепився і розвіявсь / По бездоллю, де ні краю, ні межі...» («Моє покаянне літо» [1, с. 778])»; «До Львова поїду – / востаннє, прощально / пройдуся по місту, / згадаю з печаллю / себе, молодого, / Марічку, Миросю; / в Людмили пробачення щиро попросю; / Грицька Чубая пом’яну й без горілки, / подумавши: «Грицю, як рано згорів ти!»; / згадаю іще Лучука та Оксану – / сусідів невістки – / а плакать не стану, / бо плакати я і не вмів, і не вмію, / бо втрат гіркоту і без сліз розумію...» («А настрій – прозахідний…» [1, с. 781–782]); «Я не знайшов себе у Львові, / Хоч збереглись на всі часи / У неповторній львівській мові / Найкращих друзів голоси...» («Я не знайшов себе у Львові…» [1, с. 782]); «А я ходжу по нинішньому Львову, / Мов кінь, що загубив свою підкову / В терновім полі, в ковилі під снігом, / І став для Львова диким печенігом…» («Мій утрачений Львів» [1, с. 784]).
Окремі локуси Львівщини в поетичних творах презентують аперцепцію митця часо-простору його юності: Стрийський парк, де «зацвіта бузок, / І все пропахло ладаном бузковим» («У Стрийськім парку зацвіта бузок…» [1, с. 768]); кав’ярня, «тісна квартира свахи Каті»: «„Ходімо, Йванку, до кав’ярні…” / Мирося ніжно обійма / Крилом руки… Зусилля – марні: / Мене під тим крилом нема! / В тісній квартирі свахи Каті / Мене стрічала вся сім’я, / І всі раділи мов на святі, / Мені… Але то був не я!» («Я не знайшов себе у Львові…» [1, с. 782]).
Локуси Львівщини темпоральної реальності автора: львівська станція: «Беру квиток до станції побачень… / М’який не заколисує вагон… / Без докорів, доган і звинувачень / Зустріне син – / Смутний і давній сон…» («Бувають у житті такі моменти…» [1, с. 757]); сільський готель: «В позарозряднім селищнім готелі, / Де мухами засиджене трюмо, / <…> / Лиш нависає стеля вечорова / Все нижче над незатишком стола» («Бувають у житті такі моменти…») [1, с. 757–758] , дім, вулиця, парк: «Бо тут мене немає – / Розвіявся і порох на стежках, / І незнайомий бузько походжає / Довкіл давно зотлілого стіжка; / І не моя колись моя оселя, / І вулиця, де жив колись, не та, / І зогнила весела каруселя / У парку, / Де Ігорця я катав…» («Змінився Буськ…» [1, с. 759]), могила друга на кладовищі: «„Не стало на світі Грицька Чубая…” / У Сихові сохне трава на могилі…» («Зі Львова прийшла телеграма…» [1, с. 767]).
Отже, топос Львівщини, який постає у двох аспектах поетичного бачення, є одним із центральних у поезіях І. Низового. Топос цього західного регіону у фокусі давніх років та авторського сьогодення, у сукупності своїх локусів, допомагає схарактеризувати декілька основних періодів життя митця та окреслити його ціннісні орієнтири, емоційний всесвіт. Робота не претендує на вичерпність розглядуваної теми, однак може стати поштовхом для подальших наукових досліджень у цьому напрямку.
Манько А. М. Топос Львівщини в художньому просторі Івана Низового. Освіта і наука у мінливому світі: проблеми та перспективи розвитку: матеріали Міжнародної наукової конференції (Дніпро, 29 – 30 березня 2019 р.). Дніпро: СПД «Охотнік», 2019. Частина ІІ. С. 334 – 336.
Список використаних джерел
1. Низовий І. Д. Бути – народом!: Вибрані твори: У 5 т. Т. 3: Так хто ж ми є на цій землі..?: поезії, поема / передмова Н. І. Кошель. Київ: Український пріоритет, 2018. 832 с.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ЧАСОВО-ПРОСТОРОВИЙ ЕКСКУРС У ПОЕТИЧНОМУ ПОТРАКТУВАННІ ІВАНА НИЗОВОГО"
• Перейти на сторінку •
"ТЕМА ГОЛОДОМОРУ В ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ ІВАНА НИЗОВОГО"
• Перейти на сторінку •
"ТЕМА ГОЛОДОМОРУ В ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ ІВАНА НИЗОВОГО"
Про публікацію