ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2025.04.03 19:25
Я цілу зиму спав у мрійних снах,
А на душі сріблився білий іній.
Та з ирію вернулася весна,
А з нею разом голоси пташині.

Прокинулися почуття мої!
Від радості цвітуть, неначе маки!
Освітлюють березові гаї,

Іван Потьомкін
2025.04.03 18:21
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін

Євген Федчук
2025.04.03 15:43
Чому отак ведуться москалі:
Приходять, усе нищать і вбивають?
Чи зовсім Бога у душі не мають,
Не вірують у Нього взагалі?
Про їхню віру важко говорить.
Вони, хоч люду втричі більше мають,
Про свої храми все ж не надто дбають,
Не поспішають в храми

Світлана Пирогова
2025.04.03 14:51
Україно, в тобі є ще сили,
хоч обсіла давня мошкара.
Розженеш, я вірю,дій сміливо,
бо закваска в тебе ще стара.
Тлінь візьме розбещених і ситих
(Кожен, ніби п'явка ссе і ссе).
Пересіє згодом Боже сито,
Ще почуєш голос із небес.

Юрій Гундарєв
2025.04.03 11:34
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по

Юрій Гундарєв
2025.04.03 11:09
Час покинув свій,
долаючи втому…
Я - у Києві
сто років тому.

Усміхнені квіти на клумбах.
Трамваїв густоголосся.
Міліціонери на тумбах

Віктор Кучерук
2025.04.03 06:46
Зі сном розлучаюся важко
І легко, і радо, коли,
Неначе бабусина казка
Він є не тягучий, чи злий.
Коли проклинати не варто
Все те, що примарним було, –
Коли обернулося жартом
Цілунків уявне число.

Юрій Лазірко
2025.04.03 05:13
rain in my soul
your droplets and mind
a dawn without sky
in verses it died
once for all

2.
memories’ haze

Тетяна Левицька
2025.04.03 02:07
Віктор Кучерук

* * *

Чоловік дружині зранку
Повіряє забаганку
Про дівчиноньку-коханку,
Бо наснилися немало

Леся Горова
2025.04.02 23:05
Губи стисну: мовчати. Та рветься моя непокора,
Галасує у думці, колотить розмірений пульс,
Вутлі паростки спокою косить, подібна серпу,
З-під химерних мостів потурань вибиває опори.

Зверху ще притискаю долоню - ні звуку досади!
Звісно, лівою, бо п

Борис Костиря
2025.04.02 21:51
Звідки ця енергія руйнування?
Із яких потаємних глибин
виповзає вона?
Чому серед оази творення
раптом спалахує кривава пляма?
Спокійне плесо розуму
охоплює ураган безуму.
Горить столітній ліс,

Борис Костиря
2025.04.02 21:45
Ми - уламки війни, що усіх розтоптала.
Ми - уламки споруд, що у небо завелись.
Ми - уламки броні та важкого металу.
Ми - уламки сумління і зламана вись.

Ми - будинки, що бомби ущент розметали.
Ми - той крик стоголосий над містом проклять.
Пр

Іван Потьомкін
2025.04.02 19:28
І вчасно погляд одвести
Від тої, що відкрита всьому світу,
Що, наче брунька навесні,
Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
Сховати захват і зажмуритись на мить,
Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
Домалювать в уяві дозрілу вроду,
Молитовно скласти рук

Тетяна Левицька
2025.04.02 19:00
Свята любов знайде як втішити образу,
та припинити колотнечу навісну.
До рідного гнізда вертаємось щоразу,
щоб не розбили чвари вежу кам'яну.

— Давно не чулися, як справи, білокрилий?

— Нема чим вихвалятися, та все ж,

Віктор Насипаний
2025.04.02 16:02
Сусід жалівся діду,
Що лисина все більш.
По ліки, каже, їду.
Волосся гірш та гірш.

- Масти, де лисий, салом. -
Йому порадив дід. –
Волосся щоб зростало.

Віктор Кучерук
2025.04.02 14:22
Чоловік дружині зранку
Повіряє забаганку
Про дівчиноньку-коханку,
Бо наснилися немало
Тої форми досконалі
На обкладинці журналу.

Жінка каже чоловіку,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Анна Лисенко
2021.07.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Критика | Аналітика

 ЧАСОВО-ПРОСТОРОВИЙ ЕКСКУРС У ПОЕТИЧНОМУ ПОТРАКТУВАННІ ІВАНА НИЗОВОГО
Із погляду життєвих реалій сьогодення аксіологічного значення набуває реконструкція історичної пам’яті як запоруки етнічного ренесансу народу. Український поет, письменник, публіцист та громадський діяч Іван Низовий у своїх творах, зокрема ліричних, стає на захист національної ідентичності українського народу.
Мета роботи полягає в розгляді часового та просторового екскурсу в козацьку добу в ліриці І. Низового. Зокрема предметом дослідження обрано топоніми історичного значення, використані митцем у поетичних текстах.
Екскурс, згідно з «Літературознавчою енциклопедією» Ю. Коваліва, – це «відхід від головної сюжетної лінії, теми задля з’ясування побічних питань…» [1, с. 320]. Аналізуючи в художній формі соціально-політичну картину життя в Україні впродовж свого творчого шляху, І. Низовий часто вдається до алюзій на суспільно-історичні події минулого, національно важливі географічні об’єкти та історично значимі населені пункти.
Поет використовує багатство літературно-художніх образів національного значення:
– образ Запорозької Січі – колиски українського козацтва: «Бо голос праведної Січі / В брехливім світі не пощез. / Бо правда все ж перемагає, / Що б не казали вороги... / Славута славно так гойдає / Свої козацькі береги!» («Я разом з вами, разом з вами…») [15, с. 18]; «Що собі мудруєш, / Безжурний, / Легковажний чоловіче? / – З одної Січі / До другої Січі... / Хіба ж не бачиш / І чуток не чуєш?! / Чого шукаєш – / Дулю а чи дульку? / Всі твої Січі / Нищено по двічі... / – А я на незнищенній, / Вічній Січі / Шукаю прапрапрадідову / Люльку!» («Куди мандруєш…») [6, с. 12]; «Я ж упертий такий степовий українець / Застовпив свої межі – ніякий ординець / Не спроможеться знову спалить мої Січі – / Я пересічно-січений здужчав удвічі!» («Я виціджую з себе хохла по краплині…») [4, с. 61]; «Зруйновану Січ поминаймо не всує – / До неї з повагою ставився Маркс, / І слово Сірка повнокровно пульсує / У серці і в пам’яті кожного з нас» («„Козацькому роду нема переводу…”») [10, с. 6]; «…Той не вартий і гроша, / хто на Січ не поспіша / й спить байдуже… / Крізь сторіч дрімучу ніч, / добре знаю, / що пора мені: / на Січ / вирушаю…» («Тиха водо, не біда…») [8, с. 26]; «В сивій пам’яті Січ жила й живе. / Кошовий вогонь досі не прочах, / Не поблідла кров на чужих мечах, / Бо козацька кров зовсім не така, / Як у рекрута, як у мамлюка» («В сивій пам’яті») [12, с. 22]; «Мертві мають / Перевагу, певна річ, / Над живими – / Спочивають / В мирній тиші Русь і Січ, / Не воюють, не вбивають – / Стережуть зорю сторіч» («Мертві сплять…») [14, с. 14];
– образ Батурина (та зокрема Батуринської трагедії) і Чигирина – гетьманських столиць протягом не одного десятка років: «Батурин спить. / Гетьманський Чигирин / Ледь-ледь розплющив очі несвідомі. / Ще холодно в ненашім ріднім домі. / Ще ярі не яріють / І в судомі, / В содомі сніжнім наш озимий клин. / Батурин спить… / Дрімає Чигирин… / Іще Дніпро флотилій не гойда / Попід Черкасами і Кодаками, / І ми лиш хвалимося козаками,/ Забувши, що давно вже байстрюками / Звемося…» («Батурин спить…») [15, с. 22]; «А може, ми не зовсім безнадійні, / Якщо Батурин ще не відболів» («Терплячий наш народ…») [5, с. 40]; «Тримай, козацтво, високо знамена, / Освячені колись в Чигирині!» («Надійні сідла, пружняві стремена…») [13, с. 89]; «Батурин у риштованні – / потроху / старі гріхи відмолює доба / відродження, / занедбану епоху / Мазепинську / поволі розгріба» («Гетьманська столиця») [8, с. 125];
– образ Хортиці – острову колишньої козацької слави: «Як тобі зберегти і коріння, і крону, / І могилу Шевченка, і Хортицю сиву, / І колиску дитячу, і мову співучу?» («То найбільші страждальці твої, Україно…») [12, с. 24]; «Лише дзвін мовчить – вирвано язик – / Там, де Хортиця, там, де Чортомлик. / Сікачі неправд, ятагани кривд – / Та й прямісінько в передсмертний крик, / Та в самісінький корінь-корінець, / Щоб однісінький (та вірнісінький!) / Був усім кінець» («В сивій пам’яті») [12, с. 22]; «Хортицю прихоркали – / І плачемо, / Хоч нема вже плакати над чим: / Все пересвинячено і втрачено / Без сліда, без видимих причин…» («Дніпровська сага») [9, с. 67];
– образ Дикого поля – батьківщини козацького лицарства: «Як глибоко в історію сяга / Народу нашого коріння! / Причому ж Дике поле – не збагну?.. / В степу, серед курганів посивілих, / Через століття відчуваю віддих / Слов’янського гіркого полину…» («Слов’янськ, Слов’яносербськ, Слов’яногірськ…») [7, с. 7]; «…предківська слава / по Дикому полю розвіяна – / прапранащадкам журитися – / не розжуритися / полечко…олечко…ечко… / воно ж недалечко» («о Оріяно омріяна…») [11, с. 3]; «Від Трипілля до Білопілля / Біг мій пращур по дикополю, / Й процілинне цілюще зілля / Йому вільну стелило долю» («Від Трипілля до Білопілля…») [4, с. 65];
– образ Дніпра-ріки – покровителя козацьких займищ: «А з химерної думки-казки, / З незмілимих джерел Дніпра, / На півсвіту шаблями бряжчали, / На півсвіту й на цілий світ, / Із неволі братів виручали, / І сестер, і чужих сиріт» («Прапрадіди») [2, с. 16]; «Історія наша правдива і чиста, / Й вовік незмілима, / Як води Дніпра» («„Козацькому роду нема переводу…”») [10, с. 6].
Отже, лірична спадщина І. Низового містить чимало ретроспектив. Історичні та культурні алюзії митця спрямовані на боротьбу з втратою історичної та колективної пам’яті українського народу. Часовий та просторовий екскурси у творчості автора покликані спонукати його співгромадян до національного пробудження.

Манько А. М. Часово-просторовий екскурс у поетичному потрактуванні Івана Низового. Людина віртуальна: нові горизонти: зб. наукових праць за матеріалами VІ Міжнародної науково-практичної конференції (Канада – Сербія – Азербайджан – Польща – Україна, 30 – 31 березня 2019 р.) / за заг. ред.. д. філос. н. Журби М. А. Монреаль: CPM «ASF», 2019. С. 50 – 52.

Література

1. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т. 1 / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – К: ВЦ «Академія», 2007. – 608 с.
2. Низовий І. Д. Горобина ніч / І. Д. Низовий. – Луганськ. Видання автора, 1992. – 64 с.
3. Низовий І. Д. Дурман-трава / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 96 с.
4. Низовий І. Д. Живу за юліанськими календами / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2010. – 220 с.
5. Низовий І. Д. Запрягайте, хлопці, коней/ І. Д. Низовий. – Луганськ: Спілка журналістів України, 1993. – 64 с.
6. Низовий І. Д. Збудило опівночі серце / І. Д. Низовий. – Луганськ: Осирис, 1998. – 84 с.
7. Низовий І. Д. І калина своя, і тополя / І. Д. Низовий. – Донецьк: Донбас, 2003. – 78 с.
8. Низовий І. Д. Калини жар на полотні снігів / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2007. – 168 с.
9. Низовий І. Д. Мажор в мінорі / І. Д. Низовий. – Луганськ: Світлиця, 2006. – 100 с.
10. Низовий І. Д. Нема переводу / І. Д. Низовий. – Дубно: Наш край, 1993. – 46 с.
11. Низовий І. Д. о, Оріяно… / І. Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 1997. – 64 с.
12. Низовий І. Д. Пора косовиці / І. Д. Низовий. – Київ: Радянський письменник, 1990. – 102 с.
13. Низовий І. Д. Пролог до епілогу / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2004. – 200 с.
14. Низовий І. Д. Те, чому і назва загубилась / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2003. – 72 с.
15. Низовий І. Д. Це – мій вертеп… Лірика відчаю і надії / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луганська обласна організація СПУ, 1996. – 76 с.





  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-01-01 17:16:15
Переглядів сторінки твору 236
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (6.055 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.253 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.745
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 2024.06.30 08:53
Автор у цю хвилину відсутній