![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
ЧАСОВО-ПРОСТОРОВИЙ ЕКСКУРС У ПОЕТИЧНОМУ ПОТРАКТУВАННІ ІВАНА НИЗОВОГО
Мета роботи полягає в розгляді часового та просторового екскурсу в козацьку добу в ліриці І. Низового. Зокрема предметом дослідження обрано топоніми історичного значення, використані митцем у поетичних текстах.
Екскурс, згідно з «Літературознавчою енциклопедією» Ю. Коваліва, – це «відхід від головної сюжетної лінії, теми задля з’ясування побічних питань…» [1, с. 320]. Аналізуючи в художній формі соціально-політичну картину життя в Україні впродовж свого творчого шляху, І. Низовий часто вдається до алюзій на суспільно-історичні події минулого, національно важливі географічні об’єкти та історично значимі населені пункти.
Поет використовує багатство літературно-художніх образів національного значення:
– образ Запорозької Січі – колиски українського козацтва: «Бо голос праведної Січі / В брехливім світі не пощез. / Бо правда все ж перемагає, / Що б не казали вороги... / Славута славно так гойдає / Свої козацькі береги!» («Я разом з вами, разом з вами…») [15, с. 18]; «Що собі мудруєш, / Безжурний, / Легковажний чоловіче? / – З одної Січі / До другої Січі... / Хіба ж не бачиш / І чуток не чуєш?! / Чого шукаєш – / Дулю а чи дульку? / Всі твої Січі / Нищено по двічі... / – А я на незнищенній, / Вічній Січі / Шукаю прапрапрадідову / Люльку!» («Куди мандруєш…») [6, с. 12]; «Я ж упертий такий степовий українець / Застовпив свої межі – ніякий ординець / Не спроможеться знову спалить мої Січі – / Я пересічно-січений здужчав удвічі!» («Я виціджую з себе хохла по краплині…») [4, с. 61]; «Зруйновану Січ поминаймо не всує – / До неї з повагою ставився Маркс, / І слово Сірка повнокровно пульсує / У серці і в пам’яті кожного з нас» («„Козацькому роду нема переводу…”») [10, с. 6]; «…Той не вартий і гроша, / хто на Січ не поспіша / й спить байдуже… / Крізь сторіч дрімучу ніч, / добре знаю, / що пора мені: / на Січ / вирушаю…» («Тиха водо, не біда…») [8, с. 26]; «В сивій пам’яті Січ жила й живе. / Кошовий вогонь досі не прочах, / Не поблідла кров на чужих мечах, / Бо козацька кров зовсім не така, / Як у рекрута, як у мамлюка» («В сивій пам’яті») [12, с. 22]; «Мертві мають / Перевагу, певна річ, / Над живими – / Спочивають / В мирній тиші Русь і Січ, / Не воюють, не вбивають – / Стережуть зорю сторіч» («Мертві сплять…») [14, с. 14];
– образ Батурина (та зокрема Батуринської трагедії) і Чигирина – гетьманських столиць протягом не одного десятка років: «Батурин спить. / Гетьманський Чигирин / Ледь-ледь розплющив очі несвідомі. / Ще холодно в ненашім ріднім домі. / Ще ярі не яріють / І в судомі, / В содомі сніжнім наш озимий клин. / Батурин спить… / Дрімає Чигирин… / Іще Дніпро флотилій не гойда / Попід Черкасами і Кодаками, / І ми лиш хвалимося козаками,/ Забувши, що давно вже байстрюками / Звемося…» («Батурин спить…») [15, с. 22]; «А може, ми не зовсім безнадійні, / Якщо Батурин ще не відболів» («Терплячий наш народ…») [5, с. 40]; «Тримай, козацтво, високо знамена, / Освячені колись в Чигирині!» («Надійні сідла, пружняві стремена…») [13, с. 89]; «Батурин у риштованні – / потроху / старі гріхи відмолює доба / відродження, / занедбану епоху / Мазепинську / поволі розгріба» («Гетьманська столиця») [8, с. 125];
– образ Хортиці – острову колишньої козацької слави: «Як тобі зберегти і коріння, і крону, / І могилу Шевченка, і Хортицю сиву, / І колиску дитячу, і мову співучу?» («То найбільші страждальці твої, Україно…») [12, с. 24]; «Лише дзвін мовчить – вирвано язик – / Там, де Хортиця, там, де Чортомлик. / Сікачі неправд, ятагани кривд – / Та й прямісінько в передсмертний крик, / Та в самісінький корінь-корінець, / Щоб однісінький (та вірнісінький!) / Був усім кінець» («В сивій пам’яті») [12, с. 22]; «Хортицю прихоркали – / І плачемо, / Хоч нема вже плакати над чим: / Все пересвинячено і втрачено / Без сліда, без видимих причин…» («Дніпровська сага») [9, с. 67];
– образ Дикого поля – батьківщини козацького лицарства: «Як глибоко в історію сяга / Народу нашого коріння! / Причому ж Дике поле – не збагну?.. / В степу, серед курганів посивілих, / Через століття відчуваю віддих / Слов’янського гіркого полину…» («Слов’янськ, Слов’яносербськ, Слов’яногірськ…») [7, с. 7]; «…предківська слава / по Дикому полю розвіяна – / прапранащадкам журитися – / не розжуритися / полечко…олечко…ечко… / воно ж недалечко» («о Оріяно омріяна…») [11, с. 3]; «Від Трипілля до Білопілля / Біг мій пращур по дикополю, / Й процілинне цілюще зілля / Йому вільну стелило долю» («Від Трипілля до Білопілля…») [4, с. 65];
– образ Дніпра-ріки – покровителя козацьких займищ: «А з химерної думки-казки, / З незмілимих джерел Дніпра, / На півсвіту шаблями бряжчали, / На півсвіту й на цілий світ, / Із неволі братів виручали, / І сестер, і чужих сиріт» («Прапрадіди») [2, с. 16]; «Історія наша правдива і чиста, / Й вовік незмілима, / Як води Дніпра» («„Козацькому роду нема переводу…”») [10, с. 6].
Отже, лірична спадщина І. Низового містить чимало ретроспектив. Історичні та культурні алюзії митця спрямовані на боротьбу з втратою історичної та колективної пам’яті українського народу. Часовий та просторовий екскурси у творчості автора покликані спонукати його співгромадян до національного пробудження.
Манько А. М. Часово-просторовий екскурс у поетичному потрактуванні Івана Низового. Людина віртуальна: нові горизонти: зб. наукових праць за матеріалами VІ Міжнародної науково-практичної конференції (Канада – Сербія – Азербайджан – Польща – Україна, 30 – 31 березня 2019 р.) / за заг. ред.. д. філос. н. Журби М. А. Монреаль: CPM «ASF», 2019. С. 50 – 52.
Література
1. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т. 1 / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – К: ВЦ «Академія», 2007. – 608 с.
2. Низовий І. Д. Горобина ніч / І. Д. Низовий. – Луганськ. Видання автора, 1992. – 64 с.
3. Низовий І. Д. Дурман-трава / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 96 с.
4. Низовий І. Д. Живу за юліанськими календами / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2010. – 220 с.
5. Низовий І. Д. Запрягайте, хлопці, коней/ І. Д. Низовий. – Луганськ: Спілка журналістів України, 1993. – 64 с.
6. Низовий І. Д. Збудило опівночі серце / І. Д. Низовий. – Луганськ: Осирис, 1998. – 84 с.
7. Низовий І. Д. І калина своя, і тополя / І. Д. Низовий. – Донецьк: Донбас, 2003. – 78 с.
8. Низовий І. Д. Калини жар на полотні снігів / І. Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2007. – 168 с.
9. Низовий І. Д. Мажор в мінорі / І. Д. Низовий. – Луганськ: Світлиця, 2006. – 100 с.
10. Низовий І. Д. Нема переводу / І. Д. Низовий. – Дубно: Наш край, 1993. – 46 с.
11. Низовий І. Д. о, Оріяно… / І. Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 1997. – 64 с.
12. Низовий І. Д. Пора косовиці / І. Д. Низовий. – Київ: Радянський письменник, 1990. – 102 с.
13. Низовий І. Д. Пролог до епілогу / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2004. – 200 с.
14. Низовий І. Д. Те, чому і назва загубилась / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2003. – 72 с.
15. Низовий І. Д. Це – мій вертеп… Лірика відчаю і надії / І. Д. Низовий. – Луганськ: Луганська обласна організація СПУ, 1996. – 76 с.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)