Та й розкішно ж погуляла вдова
На чужому весіллі!
Чи від танців,
Чи від сивого зілля
Захмеліла вдові голова.
Мо, дружко раз у раз наливав,
Мо, сама пригощалася часто:
Удові закортіло щастя,
Та такого, як по зливі трава.

...Побілила в хаті вдова,
Шпари в комині зашпаклювала,
Ще й червоним намалювала
Півня, щоб до чарки співав.
Під божницю сіла і жде.
На столі всього – слава Богу.
І цвіркун під піччю пряде
Пряжу
Їй на одіж свайбову.
...Під вікном почулося: гу-у-уп!
В темних сінях дзвякнула клямка...
«Хто там?» – підкотилось до губ.
Глянула – на місці заклякла.

А свати до столу вже йдуть.
Коровай на скатерть кладуть.
А на ньому в чашечці – сіль,
І жених на покуті сів.

Вже свати горілочку пють,
Молодому чарку дають.
А жених не їсть і не п’є,
Каже: «Дівко, щастя моє.»

А свати по третій вже п’ють,
Об долівку келихи б’ють,
Молодий не їсть і не п’є,
Каже: «Дівко, горе моє!»

А свати по восьмій вже п’ють,
Серце їй на скалочки б’ють,
Молодий не п’є і не їсть,
Лиш пита: «Жених я чи гість?»

Як почула вдова ці слова –
Мов стіна побілена стала:
«Я вже двадцять літ удова.
Двадцять літ тебе виглядала...
Досі кличу тебе по ночах...»
А в самої – сльози в очах.
Гірко так зітхнув молодий...
Молодий, а мо, молодик?

А свати горілку все п’ють,
Вуса, мов капусту, жують,
Ой свати веселі, хмільні,
Чи свати, чи тіні нічні...

...Проспівали перші півні.
Молодик поблід на стіні.
Допивають зілля свати,
Час їм по домівках іти.

...Проспівали другі півні,
Засіріло в хатнім вікні.
Промайнула сватання ніч,
Молодик сховався під піч.

...Проспівали треті півні.
Проясніло в хатнім вікні.
Підійшла зоря до вікна:
Самотина, самотина...

1968
м. Луганськ

(с) Низовий Іван Данилович
«Рівнодення» (поетична збірка)
Київ: Радянський письменник. – 1982. – 64 с. – С. 30 – 31