Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Валерівна Кравчук (1985) /
Інша поезія
Клинок
І тріснув світ, навпіл ділить розлом у кромішній темряві,
В кромішному пеклі,
То повернувся диявол у плоті смерті
Він сам приніс у наш світ темряву, орда темряви та нечисті
Він викликав апокаліпсис всюди
Та його клинок серпанку розкреслив руни зла,
кров’ю розписавши тіла попри закони та мораль
Він поважає лише себе…
У кривому клинку його душа
І не потрібні йому слова
І більше не потрібна любов
Від погляду у венах холоне кров,
Та лише згадує іноді…її очі, її слова, її зрада і біль.
І гнучкою тінню танець смерті танцює…
Він знову рветься вбити долю, вбити, вбити!
Не можна з таким болем жити…
Капля крові по клинку ковзне
І скотиться у траву
Так тихо плаче іноді його полонена душа…
Я давно не відчував такого, можна битися, забувши про втому,
І виплескуючи внутрішній гнів з невидимою досі люттю.
Та коли нікого немає за спиною
Мій клинок воістину вільний
Кожні взмахи його збуджує моє знеможене серце
Мітка клинка залишена силою злою «жертва»
Виклик кинутий долею мені
Виклик кинутий безоднею.
Жертва! Все навколо завирувало.
Жертва! Я тебе відчуваю!
І з шаленою силою клинок свій встромляю
І загинувши від мого клинка вороги
Ми насолоджувалися сповна.
То вони чекали на цю зустріч,
І шукаючи клинком знову жертву,
Та рубаючи клинком кого бачемо на своєму шляху…
Раптом інші герої дістали клинок,
- і тепер злу викладемо урок.
І дзадзвеніли наші мечі,
То гримлять обладунки та щити,
Б’ються всі за своє…
І грім гримить, земля тремтить - адже кожен до смерті б’ється
І наші герої сильні і сміливі,
І вороги теж не наділ,
Та гримлять мечі, весь світ тремтить…
Та наші воїни достойно б’ються
Всіх клинок серпанку добра і зла не розминеться.
Б’ються, сонце вже сідає,
А бій все не завершується…
У бою тому поранених і померлих багато героїв,
А ворогів ще більше.
Ледь - ледь не повалені наші воїни пітьмою,
В один момент все змінилося,
Зі злом за все розплатилися…
Та коли злі вороги підняли зброю,
То ми часу не гаїли
Ми свої клинки у ворогів встромили
І зле серце розрубали
Та розвалилася на той момент Земля,
І поглинула ворогів Земля:
- тих, що всюди зло творили
- тих, що світ не полюбили,
- тих, що сном кошмарним були
- тих, що страх у всіх вселили
- тих, що світові довго мстилися,
Там, де кров їх була
Там все мертве було,
Там де у пітьму слуги впали
Там камінь у формі серця став
І нагадуючи про те, що діти воюють в армії
Діти святими виявилися,
Саме вони рятують наш тлінний світ
Від зла та темряви
Не здійснюйте люди темних справ, їх і так вистачає
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Клинок
Вірш
Наташа
І глянув грім, іде війнаІ тріснув світ, навпіл ділить розлом у кромішній темряві,
В кромішному пеклі,
То повернувся диявол у плоті смерті
Він сам приніс у наш світ темряву, орда темряви та нечисті
Він викликав апокаліпсис всюди
Та його клинок серпанку розкреслив руни зла,
кров’ю розписавши тіла попри закони та мораль
Він поважає лише себе…
У кривому клинку його душа
І не потрібні йому слова
І більше не потрібна любов
Від погляду у венах холоне кров,
Та лише згадує іноді…її очі, її слова, її зрада і біль.
І гнучкою тінню танець смерті танцює…
Він знову рветься вбити долю, вбити, вбити!
Не можна з таким болем жити…
Капля крові по клинку ковзне
І скотиться у траву
Так тихо плаче іноді його полонена душа…
Я давно не відчував такого, можна битися, забувши про втому,
І виплескуючи внутрішній гнів з невидимою досі люттю.
Та коли нікого немає за спиною
Мій клинок воістину вільний
Кожні взмахи його збуджує моє знеможене серце
Мітка клинка залишена силою злою «жертва»
Виклик кинутий долею мені
Виклик кинутий безоднею.
Жертва! Все навколо завирувало.
Жертва! Я тебе відчуваю!
І з шаленою силою клинок свій встромляю
І загинувши від мого клинка вороги
Ми насолоджувалися сповна.
То вони чекали на цю зустріч,
І шукаючи клинком знову жертву,
Та рубаючи клинком кого бачемо на своєму шляху…
Раптом інші герої дістали клинок,
- і тепер злу викладемо урок.
І дзадзвеніли наші мечі,
То гримлять обладунки та щити,
Б’ються всі за своє…
І грім гримить, земля тремтить - адже кожен до смерті б’ється
І наші герої сильні і сміливі,
І вороги теж не наділ,
Та гримлять мечі, весь світ тремтить…
Та наші воїни достойно б’ються
Всіх клинок серпанку добра і зла не розминеться.
Б’ються, сонце вже сідає,
А бій все не завершується…
У бою тому поранених і померлих багато героїв,
А ворогів ще більше.
Ледь - ледь не повалені наші воїни пітьмою,
В один момент все змінилося,
Зі злом за все розплатилися…
Та коли злі вороги підняли зброю,
То ми часу не гаїли
Ми свої клинки у ворогів встромили
І зле серце розрубали
Та розвалилася на той момент Земля,
І поглинула ворогів Земля:
- тих, що всюди зло творили
- тих, що світ не полюбили,
- тих, що сном кошмарним були
- тих, що страх у всіх вселили
- тих, що світові довго мстилися,
Там, де кров їх була
Там все мертве було,
Там де у пітьму слуги впали
Там камінь у формі серця став
І нагадуючи про те, що діти воюють в армії
Діти святими виявилися,
Саме вони рятують наш тлінний світ
Від зла та темряви
Не здійснюйте люди темних справ, їх і так вистачає
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
