Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Валерівна Кравчук (1985) /
Інша поезія
Клинок
І тріснув світ, навпіл ділить розлом у кромішній темряві,
В кромішному пеклі,
То повернувся диявол у плоті смерті
Він сам приніс у наш світ темряву, орда темряви та нечисті
Він викликав апокаліпсис всюди
Та його клинок серпанку розкреслив руни зла,
кров’ю розписавши тіла попри закони та мораль
Він поважає лише себе…
У кривому клинку його душа
І не потрібні йому слова
І більше не потрібна любов
Від погляду у венах холоне кров,
Та лише згадує іноді…її очі, її слова, її зрада і біль.
І гнучкою тінню танець смерті танцює…
Він знову рветься вбити долю, вбити, вбити!
Не можна з таким болем жити…
Капля крові по клинку ковзне
І скотиться у траву
Так тихо плаче іноді його полонена душа…
Я давно не відчував такого, можна битися, забувши про втому,
І виплескуючи внутрішній гнів з невидимою досі люттю.
Та коли нікого немає за спиною
Мій клинок воістину вільний
Кожні взмахи його збуджує моє знеможене серце
Мітка клинка залишена силою злою «жертва»
Виклик кинутий долею мені
Виклик кинутий безоднею.
Жертва! Все навколо завирувало.
Жертва! Я тебе відчуваю!
І з шаленою силою клинок свій встромляю
І загинувши від мого клинка вороги
Ми насолоджувалися сповна.
То вони чекали на цю зустріч,
І шукаючи клинком знову жертву,
Та рубаючи клинком кого бачемо на своєму шляху…
Раптом інші герої дістали клинок,
- і тепер злу викладемо урок.
І дзадзвеніли наші мечі,
То гримлять обладунки та щити,
Б’ються всі за своє…
І грім гримить, земля тремтить - адже кожен до смерті б’ється
І наші герої сильні і сміливі,
І вороги теж не наділ,
Та гримлять мечі, весь світ тремтить…
Та наші воїни достойно б’ються
Всіх клинок серпанку добра і зла не розминеться.
Б’ються, сонце вже сідає,
А бій все не завершується…
У бою тому поранених і померлих багато героїв,
А ворогів ще більше.
Ледь - ледь не повалені наші воїни пітьмою,
В один момент все змінилося,
Зі злом за все розплатилися…
Та коли злі вороги підняли зброю,
То ми часу не гаїли
Ми свої клинки у ворогів встромили
І зле серце розрубали
Та розвалилася на той момент Земля,
І поглинула ворогів Земля:
- тих, що всюди зло творили
- тих, що світ не полюбили,
- тих, що сном кошмарним були
- тих, що страх у всіх вселили
- тих, що світові довго мстилися,
Там, де кров їх була
Там все мертве було,
Там де у пітьму слуги впали
Там камінь у формі серця став
І нагадуючи про те, що діти воюють в армії
Діти святими виявилися,
Саме вони рятують наш тлінний світ
Від зла та темряви
Не здійснюйте люди темних справ, їх і так вистачає
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Клинок
Вірш
Наташа
І глянув грім, іде війнаІ тріснув світ, навпіл ділить розлом у кромішній темряві,
В кромішному пеклі,
То повернувся диявол у плоті смерті
Він сам приніс у наш світ темряву, орда темряви та нечисті
Він викликав апокаліпсис всюди
Та його клинок серпанку розкреслив руни зла,
кров’ю розписавши тіла попри закони та мораль
Він поважає лише себе…
У кривому клинку його душа
І не потрібні йому слова
І більше не потрібна любов
Від погляду у венах холоне кров,
Та лише згадує іноді…її очі, її слова, її зрада і біль.
І гнучкою тінню танець смерті танцює…
Він знову рветься вбити долю, вбити, вбити!
Не можна з таким болем жити…
Капля крові по клинку ковзне
І скотиться у траву
Так тихо плаче іноді його полонена душа…
Я давно не відчував такого, можна битися, забувши про втому,
І виплескуючи внутрішній гнів з невидимою досі люттю.
Та коли нікого немає за спиною
Мій клинок воістину вільний
Кожні взмахи його збуджує моє знеможене серце
Мітка клинка залишена силою злою «жертва»
Виклик кинутий долею мені
Виклик кинутий безоднею.
Жертва! Все навколо завирувало.
Жертва! Я тебе відчуваю!
І з шаленою силою клинок свій встромляю
І загинувши від мого клинка вороги
Ми насолоджувалися сповна.
То вони чекали на цю зустріч,
І шукаючи клинком знову жертву,
Та рубаючи клинком кого бачемо на своєму шляху…
Раптом інші герої дістали клинок,
- і тепер злу викладемо урок.
І дзадзвеніли наші мечі,
То гримлять обладунки та щити,
Б’ються всі за своє…
І грім гримить, земля тремтить - адже кожен до смерті б’ється
І наші герої сильні і сміливі,
І вороги теж не наділ,
Та гримлять мечі, весь світ тремтить…
Та наші воїни достойно б’ються
Всіх клинок серпанку добра і зла не розминеться.
Б’ються, сонце вже сідає,
А бій все не завершується…
У бою тому поранених і померлих багато героїв,
А ворогів ще більше.
Ледь - ледь не повалені наші воїни пітьмою,
В один момент все змінилося,
Зі злом за все розплатилися…
Та коли злі вороги підняли зброю,
То ми часу не гаїли
Ми свої клинки у ворогів встромили
І зле серце розрубали
Та розвалилася на той момент Земля,
І поглинула ворогів Земля:
- тих, що всюди зло творили
- тих, що світ не полюбили,
- тих, що сном кошмарним були
- тих, що страх у всіх вселили
- тих, що світові довго мстилися,
Там, де кров їх була
Там все мертве було,
Там де у пітьму слуги впали
Там камінь у формі серця став
І нагадуючи про те, що діти воюють в армії
Діти святими виявилися,
Саме вони рятують наш тлінний світ
Від зла та темряви
Не здійснюйте люди темних справ, їх і так вистачає
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
