Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
2026.09.27
23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
2026.09.27
10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
2026.09.27
07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
2026.09.27
06:11
ІХ. ОСТАННІЙ РАХУНОК ЛИХВАРЯ
У тісній, закритій на засуви кімнаті міняйла Каїма, ранок починався зі звуку, який він любив понад усе на світі – тихого, кришталевого дзвону золота. На великому дубовому столі лежали акуратні стовпчики сестерціїв та денар
2026.09.26
23:53
я шпигун
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи
2026.09.26
23:12
Стратегія без тактики – що теорія без практики.
Закономірність законом не міряна.
Сердечні стосунки обертаються сердечними травмами.
Навіть люди з високим IQ в кінцевому підсумку можуть виявитися нелюдами. Що вже казати про «верхи» московські…
2026.09.26
22:23
а хтось же вимикає ліхтарі
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет
2026.09.26
20:09
Чи був він гарним завдяки
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,
Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,
Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,
2026.09.26
15:57
Розбитий необачно телефон -
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у
2026.09.26
13:33
Судилось їм нести перший дощ Святій Землі.
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї згадують минуле свого дому,
Долаючи і біль, і неймовірну втому,
Крильми гуртують птахи хмари.
Щороку виряджає їх Всевишній,
Щоб пораділи праведні і грішні.
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї згадують минуле свого дому,
Долаючи і біль, і неймовірну втому,
Крильми гуртують птахи хмари.
Щороку виряджає їх Всевишній,
Щоб пораділи праведні і грішні.
2026.09.26
12:02
В кабінеті холоднім, що кликали вдома «Сибіром»,
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.
Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.
Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже
2026.09.26
07:51
VIIІ. СКИНУТИЙ З ПРЕСТОЛУ
У розкішних термах – міських лазнях Помпей – ранок минав у лінивій млості. Багатий патрицій Секст відпочивав у басейні з теплою водою. Два темношкірі раби-чужинці без упину обмахували його пальмовим листям, а третій розтирав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Валерівна Кравчук (1985) /
Інша поезія
Клинок
І тріснув світ, навпіл ділить розлом у кромішній темряві,
В кромішному пеклі,
То повернувся диявол у плоті смерті
Він сам приніс у наш світ темряву, орда темряви та нечисті
Він викликав апокаліпсис всюди
Та його клинок серпанку розкреслив руни зла,
кров’ю розписавши тіла попри закони та мораль
Він поважає лише себе…
У кривому клинку його душа
І не потрібні йому слова
І більше не потрібна любов
Від погляду у венах холоне кров,
Та лише згадує іноді…її очі, її слова, її зрада і біль.
І гнучкою тінню танець смерті танцює…
Він знову рветься вбити долю, вбити, вбити!
Не можна з таким болем жити…
Капля крові по клинку ковзне
І скотиться у траву
Так тихо плаче іноді його полонена душа…
Я давно не відчував такого, можна битися, забувши про втому,
І виплескуючи внутрішній гнів з невидимою досі люттю.
Та коли нікого немає за спиною
Мій клинок воістину вільний
Кожні взмахи його збуджує моє знеможене серце
Мітка клинка залишена силою злою «жертва»
Виклик кинутий долею мені
Виклик кинутий безоднею.
Жертва! Все навколо завирувало.
Жертва! Я тебе відчуваю!
І з шаленою силою клинок свій встромляю
І загинувши від мого клинка вороги
Ми насолоджувалися сповна.
То вони чекали на цю зустріч,
І шукаючи клинком знову жертву,
Та рубаючи клинком кого бачемо на своєму шляху…
Раптом інші герої дістали клинок,
- і тепер злу викладемо урок.
І дзадзвеніли наші мечі,
То гримлять обладунки та щити,
Б’ються всі за своє…
І грім гримить, земля тремтить - адже кожен до смерті б’ється
І наші герої сильні і сміливі,
І вороги теж не наділ,
Та гримлять мечі, весь світ тремтить…
Та наші воїни достойно б’ються
Всіх клинок серпанку добра і зла не розминеться.
Б’ються, сонце вже сідає,
А бій все не завершується…
У бою тому поранених і померлих багато героїв,
А ворогів ще більше.
Ледь - ледь не повалені наші воїни пітьмою,
В один момент все змінилося,
Зі злом за все розплатилися…
Та коли злі вороги підняли зброю,
То ми часу не гаїли
Ми свої клинки у ворогів встромили
І зле серце розрубали
Та розвалилася на той момент Земля,
І поглинула ворогів Земля:
- тих, що всюди зло творили
- тих, що світ не полюбили,
- тих, що сном кошмарним були
- тих, що страх у всіх вселили
- тих, що світові довго мстилися,
Там, де кров їх була
Там все мертве було,
Там де у пітьму слуги впали
Там камінь у формі серця став
І нагадуючи про те, що діти воюють в армії
Діти святими виявилися,
Саме вони рятують наш тлінний світ
Від зла та темряви
Не здійснюйте люди темних справ, їх і так вистачає
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Клинок
Вірш
Наташа
І глянув грім, іде війнаІ тріснув світ, навпіл ділить розлом у кромішній темряві,
В кромішному пеклі,
То повернувся диявол у плоті смерті
Він сам приніс у наш світ темряву, орда темряви та нечисті
Він викликав апокаліпсис всюди
Та його клинок серпанку розкреслив руни зла,
кров’ю розписавши тіла попри закони та мораль
Він поважає лише себе…
У кривому клинку його душа
І не потрібні йому слова
І більше не потрібна любов
Від погляду у венах холоне кров,
Та лише згадує іноді…її очі, її слова, її зрада і біль.
І гнучкою тінню танець смерті танцює…
Він знову рветься вбити долю, вбити, вбити!
Не можна з таким болем жити…
Капля крові по клинку ковзне
І скотиться у траву
Так тихо плаче іноді його полонена душа…
Я давно не відчував такого, можна битися, забувши про втому,
І виплескуючи внутрішній гнів з невидимою досі люттю.
Та коли нікого немає за спиною
Мій клинок воістину вільний
Кожні взмахи його збуджує моє знеможене серце
Мітка клинка залишена силою злою «жертва»
Виклик кинутий долею мені
Виклик кинутий безоднею.
Жертва! Все навколо завирувало.
Жертва! Я тебе відчуваю!
І з шаленою силою клинок свій встромляю
І загинувши від мого клинка вороги
Ми насолоджувалися сповна.
То вони чекали на цю зустріч,
І шукаючи клинком знову жертву,
Та рубаючи клинком кого бачемо на своєму шляху…
Раптом інші герої дістали клинок,
- і тепер злу викладемо урок.
І дзадзвеніли наші мечі,
То гримлять обладунки та щити,
Б’ються всі за своє…
І грім гримить, земля тремтить - адже кожен до смерті б’ється
І наші герої сильні і сміливі,
І вороги теж не наділ,
Та гримлять мечі, весь світ тремтить…
Та наші воїни достойно б’ються
Всіх клинок серпанку добра і зла не розминеться.
Б’ються, сонце вже сідає,
А бій все не завершується…
У бою тому поранених і померлих багато героїв,
А ворогів ще більше.
Ледь - ледь не повалені наші воїни пітьмою,
В один момент все змінилося,
Зі злом за все розплатилися…
Та коли злі вороги підняли зброю,
То ми часу не гаїли
Ми свої клинки у ворогів встромили
І зле серце розрубали
Та розвалилася на той момент Земля,
І поглинула ворогів Земля:
- тих, що всюди зло творили
- тих, що світ не полюбили,
- тих, що сном кошмарним були
- тих, що страх у всіх вселили
- тих, що світові довго мстилися,
Там, де кров їх була
Там все мертве було,
Там де у пітьму слуги впали
Там камінь у формі серця став
І нагадуючи про те, що діти воюють в армії
Діти святими виявилися,
Саме вони рятують наш тлінний світ
Від зла та темряви
Не здійснюйте люди темних справ, їх і так вистачає
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
