Історія

Наташа

Тої страшної ночі всі біжали у підвали та з ними біжала дивна жінка у військовій формі зі своїм маленьким сином, тому що чули гучні удари та вибухи. Ця дивна жінка носила на лівій руці ультрафіолетове тату «магічний компас» та ультрафіолетове тату «магічний компас» було ретельно приховано від злих очей під військовим одягом, завжди носячи цей одяг, тому вона не хотіла щоб хтось бачив, що вона має тату «магічний компас». Раптом щось майже вдарило цю жінку, пролетівши кілька сантиметрів від удару, вибух був настільки потужним, що це щось розділило підвал на дві частини. Так дивна жінка втратила зв‘язок з сином і з усіма іншими людьми. Тож дивна жінка знаходилась під завалами. Виявляється, цим «чимось» була ракета і куля.
Вона прокинулась від сильного болю та коли вона підвелася, то спочатку побачила, що поряд з нею нікого немає, навіть її маленького сина, почавши шукати його, оглядаючи зруйноване приміщення та це було даремно, бо в приміщенні нікого не було, крім неї самої. При оглядинах приміщення вона побачила сходи, коли вона спустилася по сходах вниз, то побачила кімнату і швидко відкрила двері, щось її тягнула туди, всередині кімнати побачила незліченну кількість книг. Потім їй захотілося взяти книгу і прочитати її, а коли взяла до рук книгу, відкривши її була зачарована від прочитаного та й ще українською мовою. Вона вирішила зберегти таємницю про те, що прочитала та де знаходилась кімната українських книг, та трохи згодом вона покинула приміщення. Наслідуючий день вона вирішила повернутися до кімнати, але не спустившись по сходах, вона побачила якусь дивну кімнату і підійшовши до неї відкрила двері, побачивши розбиті стіни та побачила людей у військовій формі, які гучно сміялися у дворі розбитого будинку, а біля розбитої стіни стояв один із них та підійшовши ближче до неї, при цьому націливши на неї зброю, їй наказали лягати обличчям до підлоги, але вона почала тікати. Раптом її побачили всі інші військові та почали її наздоганяти, наздогнавши її відразу вдарили по голові, прострелили ногу та її потягнули до вцілілої темної кімнати. Дивна жінка почала прокидатися від жахливих криків чоловіків, дітей та жінок. Вона побачила маленьку темну кімнату, яка була ще чорніше ночі, перед нею сидів злий кат та почав допитувати всю інформацію про наших воїнів в присутності полонених. Спочатку вона не могла нічого відповісти від шоку, бо побачила катованих братів у жахливому стані, які терпіли біль і мовчали, бо куди вони мали подітися. У когось рука, або нога, або дві руки, або дві ноги та інша частина тіла були пошкоджені, їх тіла гнили повністю. Всі поранені були прижаті до стін. Дивна жінка та побратима не просто в темній кімнаті перебували, а в кімнаті було сиро та на стінах цвіла цвіль. Та на допиті їй погрожували за мовчання та казали: “ми – раби” та дивна жінка вперто не давала відповіді та кричала: “ми - не раби...” та згодом її залишили в спокої, а замість цього вони загнали кудись декілька полонених. Всі полонені та дивна жінка продовжували чути жахливі крики своїх побратимів, бо жахливий кричущий звук звучав відлунням в темній кімнаті лунало так гучно, що аж закладало вуха. В таємній кімнаті людей спалювали живцем, маленьких дівчат, маленьких хлопчиків та молодих жінок насилували, а воєнних чоловік та жінок вбивали або вішали, або відрубували голови полоненим. Також злі кати надягали кайдани на руки та ноги полоненого та вішали на стіну, як картинку, щоб не змогли втекти. Інколи проводили допити, але відразу вбивали, щоб ніхто не зміг знайти слідів. Якщо кати бачили тату з символом “тризуба” відразу вирізали, швидко шукали нове тату, щоб знову вирізати з тіла. Якщо чули, що полонені розмовляють українською, заставляли розмовляти російською мовою та ставили російські канали про рідну Батьківщину, якщо хтось намагався відмовитись відрізали язика полоненому, так вороги стирали все з пам’яті полонених. Трохи згодом приносили понівечені тіла убитих людей та дивна жінка була здивована і при цьому вона задавала сама собі питання: чому її допитували, але не лишали життя? Чому вороги такі жорсткі злочини вчиняють з полоненими? Що надихає ворогів так робити?
Також дивна жінка була здивована тим, що заганяли полонених у таємне місце більшу кількість людей, а повертали тіла убитих людей меншу кількість. Мертві тіла людей, які не повертались, вороги використовували на війні, як снаряд, тобто мертві тіла прив’язували до снаряду та кидали на тилові території велику кількість снарядів. Та при цьому, щоб українські бійці не здогадалися, вони перевдягалися в українську військову форму та йшли на фронт вбивати людей, видаючи себе за українця.
Настільки була чорна кімната, де перебували вона і полонені, що аж ніхто не міг розрізнити ранок від ночі. Через деякий час хтось із полонених промовив: “вони з нами поводяться гірше, ніж з рабами...ми не повинні втрачати надії…ми не повинні дозволяти так жорстоко поводитися з нами”.
Раптом зайшли у кімнату, і почувши, ці вислови в присутності всіх полонених повісили і відрубали голову полоненому, та щоб зовсім замести сліди прив’язали його до снаряду, ходячи по колу та показуючи всім полоненим, що зробили і промовили: “ще раз ми почуємо, такий вислів від когось, начувайтеся лихої долі, тобто ми будемо поводитися з вами ще жорсткіше, ви на це заслуговуєте, бо ви зрадили свою рідну Батьківщину”. Поглянувши на неї вороги викрикнули: “всім мовчати”, і знову дивну жінку забрали на допит у іншу кімнату, при цьому вона подумки подумала: “Начувайтеся лиха” та на допитах нічого в них не виходило випитати в неї. Вороги злилися, але повертали її до побратимів. Перебуваючи у темній кімнаті, вони всі разом жили неначе у пеклі з дияволом, що мучили всіх і її як могли. Зв’язували їй руки й ноги мотузкою та ця мотузка впивалася в шкіру до крові, коли вона намагалася боронитися. Дивну жінку потай жаліли, але нічого не могли вдіяти - боялися, а надодачу вони були в гіршому становищі, ніж вона. Тим часом деякі вороги не могли зрозуміти, що з ними відбувається. На їх тілах з’являлися рани та кровоточили і кровотечу не можна було зупинити. Деякі втрачали свідомість і не прокидалися. У деяких боліла сильно голова, аж голова починала тріскатися від такої сильної болі. Деякі вороги переходять на бік України, а деякі вороги втікають з фонту від такого кровавого бою і не хочуть більше сюди повертатися. Та при всій цій картині у цій темряві її тату інколи сильно сяє. Полонені хоч трохи бачили один одного стан та при цьому не могли зрозуміти, звідки світло у темряві світить, для них її тату було світло вогню та коли настала 12:00 година ночі, і засвітивши «магічний компас» і її перемістивши на фронт та відразу вона перетворилася на бойового лікаря. Всі були здивовані та водночас обурені, тим що ніхто нічого не міг зробити, а якась дивна жінка витягує бійців з – під обстрілів. Вона витягує тих, хто не міг іти, контужених, або були тяжко поранені, які зовсім не могли рухатися, лежачи в окопі або під завалами будинку. Якщо не було можливості витягнути поранених, вона залишалась лікувати на місці під обстрілами. Вона вважала, що мусить допомогти своїм побратимам, якщо ніхто не хоче допомагати, то кому допомагати, як не їй та все одно вона думала, що хтось захоче допомогти, при цьому знаючи, що вони перестануть обурюватися на неї. Та коли наставала година тиші, вона рішуче продовжувала витягувати поранених із важких та небезпечних місць при цьому вже була надана хоч якась перша медична допомога, щоб дотягнути пораненого до більш безпечного місця. Також витягувала бійців з будівель, які опинилися на межі обвалу, а коли була можливість витягнути поранених з окопів або обвалених будинків, то швидко надавала першу допомогу цілющими травами, щоб доставити пораненого до лікарні з безпечного місця. Вона бачила, що хлопці тягають на собі поранених, тож і вона так вчиняла. Деякі хлопці і так витягували своїх побратимів, але коли побачили дивну жінку, то і їм їй захотілося допомогти. Раптом інші бійці приєдналися до хлопців та вони згуртувалися разом, бо згадали: “гуртом і батька легше бити”, тому від побаченого, хлопці вирішили допомогти бійцям та бойовому лікарю. Її думки впливали на людей, навіть, якщо злилися на її дії, і її це тішило. Ось так дивна жінка рятує життя бійцям і ставить на ноги поранених незважаючи ні на що, і ні на кого. Вона щаслива, що має великі можливості допомогти людині, хоча і дуже стомлена, бо працює днями і ночами. Приходячи і сидячи в темному підвалі, для того, щоб хоч одну хвилинку відпочити та вже о 12:00 годин ночі, засвітивши «магічний компас» і її перемістивши у приміщення та відразу вона перетворилася на волонтера, де всі допомагали військовим та людям. Всі були здивовані її діями та питали дивну жінку, як це їй вдається?
Бо вона допомагає визволити полонених і їх повертають додому. Вона допомагає з розшуком дітей та полонених людей, які вимушено живуть в країні агресора і їх також повертають додому. Таким чином вона організовує та проводить оперативно – розшукові заходи різних організацій, підключаючи власні зв’язки з ООН та міжнародного комітету Червоного хреста та на її прохання реагують і при цьому роблять все можливе, щоб повернути людей. Але повертали не всіх полонених і цивільних людей з дітьми, або просто дітей, бо вороги на півдорозі могли передумати повернути або повертали кого захочуть, навіть якщо давали згоду на обмін. Та все одно з Божою поміччю повертають всі додому. До речі через деякий час пролунало ім’я жінки: Владислава, різко повернулася на звук і бачила свого сина, підійшовши до сина, відразу її син вимовив цитату: «Взірець терпіння, з яким переносять страждання» і в цю мить вона згадала зачарований вислів та показала місце, де знаходилась незліченна кількість книжок. Розповіла, як вороги поводяться з побратимами та які жорстокі тортури на їх чекають у полоні, їй було важко про все це розповідати, бо все це несправедливо. Її питали звідки в неї така інформація, а вона відповіла: “бачила все на власні очі”. При продовженні розповіді, раптово всі почали радіти, бо всі військові повернулися додому та всі почали будувати майбутню країну.