« Минуле тане у горнилі часу
майбутнього – на спомини собі...»

Самвидав

                    І
Із ирію повернуться лелеки
і люди – із чистилища подій,
розтане іній, щезне буревій
війни, та уявити це нелегко.
Усе стає примарне і далеке,
згасають мрії, меншає надій.

                    ІІ
Пригадую минуле вечорами,
буває, і ночами не до сну,
коли переглядаю панораму
очей веселих і лише одну
неуловиму усмішку сумну.
Та канули навіки юні роки,
і невеселі спомини, і сни,
і може, порахую восени
здобутки і недоліки – на око,
а перемоги... до кінця війни
оберігаю олімпійський спокій
і може, дозимую до весни.

                    ІІІ
Накочуються туга, і печаль,
і душу кличе непробудна тиша.
О, рідні люди, як мені вас жаль,
коли уявлю, що усіх залишу,
кочуючи у невідому даль.
Позаду і тини, і перелази,
і ночі у молитві до Отця,
і дні у поті чуба і лиця,
серця і душі, і... одного разу
побачу, що стає все менше часу
до миті неминучого кінця.

01/24