Часто подибуємо в різних текстах слово «культура», при потребі та без такої. Походить від слова «культ», пов’язане з поняттям обряду. Що криється у цьому слові? Усе, що створене людиною в результаті творчого процесу, а не механістичного. Зрозуміло, що цей термін має чимало відтінків, ба навіть тлумачиться неоднаково…

Евген Маланюк був переконаний, що: «Немає культури (чи, як хто воліє «цивілізації») без коріння, без генетичної лінії і без обличчя, звичайно, національного (хоч часом, але досить поверхово – «імперського» чи «державного», що в більшості, остаточно, є лише псевдонімом «національного»).
Безнаціональної культури немає. Безнаціональною може бути, вживаючи виразу Шпенглера, лише переймана «цивілізація», але й тоді треба пам’ятати, що і за паротягом, і навіть рефреджірейтором тягнеться певна генетична лінія аж до «місця зродження» тих приладь».

Адже говоримо: культура Заходу чи Сходу, італійська культура, іспанська…

Ще одна, важлива цитата від Е. Маланюка: «Культура є також функція тривання людини на данім терені. Кочовики-номади (справжні, чи лише в переноснім значенні) культури творити неспроможні: треба мати тривалий контакт з даним географічним положенням, коли ж той контакт тратиться, про жадну тяглість людської творчости вже не можна говорити».

Коли йдеться про українську культуру, необхідно зауважити, скільки разів в нашій історії різні бурхливі події та явища негативного характеру переривали тяглість культури, робили неможливим її постійний, без перешкод розвиток… Складові географії: місцевість (ландшафт), підсоння (клімат), більш щільно пов’язані з культурою, ніж політичні чинники…

Звернімо увагу на думку Миколи Євшана (літературний критик, літературознавець): «Національна культура – це ніяка спадщина по предках, не рента, з якої можемо жити ми і наші діти та внуки… Це велика робітня, верстат колективної , безустанної, напруженої праці».

По картинах Марії Ворончак видно, що їх створила українська художниця. Це перша ознака, більш ніж важлива, котра характеризує роботи мисткині з Тернопільщини. Цього разу мову у тексті поведу про її творчість, спробую словесно окреслити певні екзотеричні риси малярства та езотеричні.

Народжена в селі Глещава Теребовлянського району. З дитячих літ багато читала. Домашня книгозбірня була багата книжками та часописами. Особливу роль відіграв журнал «Україна», в якому публікували статті про художників. Красувалися у виданнях й кольорові вставки зі світлинами картин. Ці публікації відкрили дівчинці вікно у великий Світ мистецтва.
Дитячі мрії, як же без них?! Хотіла стати археологом, потім – астрономом, режисером кіно. Найбільша мрія зродилася під час навчання у 7 класі середньої школи: «Стану художницею!».

Навчалася на художньому факультеті Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Диплом здобула в 1995 році, викладачі з фаху: П. Прокопів, М. Фіголь, В. Лукань, Б. Бойчук. Студіювала науки в Інституті славістики Віденського університету (2008 – 2011). Диплом магістра психології отримала опісля успішних студій в Тернопільському національному педагогічному університеті (2020 – 2021).

Від 1998 до 2001-го працювала викладачем в Теребовлянському коледжі культури та мистецтва, брала участь в різних мистецьких проєктах. У 2001 році обставини змусили податися на заробітки до столиці Австрії. Несприятливі умови для творчості, втома опісля роботи, не завадили мисткині вільний час присвятити живопису. Перші дві персональні виставки Марії Ворончак відбулися у Відні (2003 та 2004 роки). Брала участь і в колективних виставках, які проходили в цьому місті, зокрема – вернісаж «Einfach wohlfühlen» (2005).
Попри труднощі заробітчанського побуту за кордоном використовувала кожну нагоду, щоб відвідати музей або дієву експозицію творів.

«Я бачила оригінали – Рембрандта ван Рейна, Пітера Рубенса, Франсіско-Хосе де Гоя, Пітера Брейгеля (старшого), імпресіоністів, Поля Гогена, Вінсента ван Гога, Пабло Пікассо, Марка Шагала, Фріди Кало, Густава Клімта, Егона Шіле, та багато інших видатних митців. Все це, разом з вишуканою архітектурою Відня формувало в мені художній смак, відчуття краси, бажання творити… Мистецтво рятувало мене у найважчі миттєвості заробітчанського буття, було тим світлим вогником, котрий зігрівав душу. Зрештою, мистецтво покликало мене додому, в Україну, щоб могла надалі творчо працювати та вдосконалюватися на рідній землі….», - розповідає пані Марія.

2014-й рік – опісля повернення на рідну землю художниця активно долучилася до мистецького життя України. Брала участь у всеукраїнських та міжнародних виставках, серед яких: бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» (2016), «Мальовнича Україна» (2016, 2017, 2018), «Абстрактний живопис України» (2017), Міжнародна виставка пейзажу «Меморіал А. Куїнджі» (2016)… Відбулися також персональні виставки Марії Ворончак: у Львові, Тернополі, Івано-Франківську та інших містах… У 2017 році отримала квиток членкині НСХУ.

Олійний та акриловий живопис – цим технікам письма віддає перевагу, але любить також – акварель, пастель, станкову графіку. У творчому набутку художниці є – авторські композиції, портрети, пейзажі, натюрморти…
Роботи авторки приваблюють: гармонійною побудовою композиції, колористикою, наповненістю світлом, душевністю, змістовністю, вони життєствердні.

Картинам властиві поетичність, психологізм, кордоцентризм, ліричність, наповненість символічними образами, асоціативізм…

Розгляньмо окремі картини художниці щодо змістовного їх наповнення. «Стара криниця»… Криниця – символ здоров’я, сили, родючості, чистоти, святості. Ковтнути водиці криничної, це наче наповнитися духовністю, якої бракує багатьом. Криниця – це і бездонне джерело чистої води, що викликає чисті помисли.

Картина ніби перегукується з поетичними рядками вірша Дмитра Луценка (1921 – 1989) «Криниця»:

«Біля гаю, де вогонь калин
гронами налитими багриться,
в килимі смарагдових долин,
як сльоза прозориться криниця.
А в криниці голуба вода
світиться глибинними вогнями.
П’єш – і в серце сила молода
На добро вливається піснями».

Проникливі, чудові поетичні слова з вірша «Пам’яті Крушельницької» Галини Гордасевич (1935 – 2001), вони так суголосні роботі «Соломія»:

«О Соломіє!
Виходь із дому і не йди – лети!
Твоєму генієві рідні стіни тісні –
Тебе чекають радісні світи».

«Натюрморт з калиною»… Калина – один з найчудовіших символів України. Рослина українського роду, поширена ледве не по усіх українських теренах. Калина біля хати – це знак, що оселя належить українцеві. Згадаймо, знамениту, славну пісню «Ой у лузі червона калина»… Цю пісню співали Січові стрільці, вояки УПА, здобула світову популярність від 2022 року.

В історії українського малярства є сила імен які надихають пані Марію, їх живопис викликає захоплення, від них можна багато чого навчитися. Цінує, любить творчість – Олександра Мурашка, Опанаса Заливахи, Віктора Зарецького, представників Львівської та Закарпатської шкіл малярства. «В образотворчому мистецтві найперше ціную гармонію кольорів, музику їхнього звучання, тони і півтони. Подобаються ті картини, біля яких хочеться постояти і є що розглядати, де відчувається високий професіоналізм в дрібних деталях», - ділиться думкою художниця.

Другим великим захопленням після мистецтва є психологія. Вбачає в них чимало спільного. Мовить наступне: «Психологія є бездонною криницею ідей для мистецтва, а мистецтво невичерпним об’єктом дослідження для психології». Окрім живопису і психології Марія Ворончак із задоволенням смакує класичну музику, акапельний хоровий та народний спів. До уподобань належить зацікавлення українською поезією; улюблені письменники – Антуан де Сент-Екзюпері, Оксана Забужко…

В царині кіномистецтва віддає перевагу психологічним та біографічним фільмам.

«Ногами людина повинна врости в землю своєї батьківщини, а очі її нехай оглядають увесь світ», - Джордж Сантаяна (1863 – 1952, американський філософ і письменник)*.

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експасії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).

На фото - картина Марії Ворончак "Пробудження".