У деяких людей, обтяжених блискучим вуличним вихованням та грунтовною підворотньою освітою виковується власний, елегантний стиль життя і суспільної прведінки.
Кіко вже казав сусідові: - Не пускай "коня на пашу" під моїми ворітьми, а з нього як з гусака вода: виходить уранці і йде цілеспрямовано не до вбиральні, а під мою хату.
Надокучило йому кілок на голові тесати, тож вирішив дати безоплатний урок ввічливості. З вечора зі сторони двору поклав півпудову кувалду і пішов спати. У уранці, як тільки почув верещання сусідського замореного кабанчика, навшпиньки підкрався до воріт.
За п'ять хвилин вийшов сусід і почалапав до у мою сторону. Звично ростібнув ширінку, ухопився за причандалля і підготувався робити свою звичну справу. А я охопив кувалду і з розмаху щосили гепнув ними у залізні ворота зі своєї сторони. Грім покотився селом, луками та лісом. Собаки завалували в кожній садибі, бички позривалися з цепів та рвонули хто-куди, а кури на місяць перестали нести яйця.
Ну, що вам сказати...парамедики, яких я викликав на поміч, так і застали Тараса Шимпанзенка у зеленавій травичці зі спущеними штаньми та намертво затиснутим, вже посинілим прутнем у правиці. В його очах, розплющених якомога ширше, зачаївся жах, а волосся ще добу стирчало дибки, після того як його привезли з реанімації додому.
Тіко вирішив одну проблемо - почалася інша: вже інший сусід Смоктун почав підкидати пусті пляшки з-під горіляччя під мій багатостраждальний паркан. Цього разу вирішив не доводити людину до інфаркту, аби поліціянти не розлютилися. Позичив асенізаційну машину у мого кума, викачав обидві зливні ями з лайном, а вночі густо полив цією "благородною" сумішшю двір Смоктуна. Він нічого не чув, оскільки спав у дупель п'яний у своїй богом обраній садибі.
Машину тієї ж ночі повернув кумові та влігся відпочивати від трудів праведних під богом у своєї берегині.
Дикий, нелюдський вереск, густо пересипаний багатоповерховою лайкою розбурхав наше село уранці.
На крик вибігли і ми з дружиною, а там...
У густому лайні, наче дохлі карасі у юолоті, плавали капці і туфлі Смоктуна, штани, куфайка та картуз, що сохли на мотузці, підвішеній посеред двору, набули жовто-коричневого кольору. А запах стояв такий, що мухи дохли на льоту. За годину літнє сонечко розігріє повітря до плюс тридцяти за Цельсієм, тож до вечора можна до двору і не потикатися: можна задихнутися.
- Та хто ж це таке зробив? - кничав Смоктун.
- Господь бог, мабуть,- одказую я.
- За що?
- Щоб не кидав пляшки сусідам під паркани, мабуть... чи за те, зо дуже багато п'єш горілки.
- Так це ти зробив?
- Ні, звичайно! Я таким свинством не займаюся, сусідів люблю та поважаю. Наче.
І цього разу обійшлося.
А оце сусіди влаштували серед поля смітник. Носять і носять своє дрантя. Поліетиленові пакети та інший непотріб розлітається всім населеним пунктом. І коли жінці надокучило збирати щоранку кульки під парканом, каже;
- Чоловіче! Зроби білборда. І закопай посеред смітника. А я на ньому дещо нааишу.
Зробив, як вона і просила. Невеличкого: 20 метрів на 10. Надпис робили фосфорними фарбами метровими літерами. А оскільми моя дружина - бкрегиня, чаклунка сили неймовірної, ьо і надпис був відповідний:
"Грішники! Не кидайте сміття!! Прокляну!"
Баба Гврбузиха злякалася і таки перестала. Зникли памперси, погризені соски та обкаляні пелюшки. Згодом селищна голова викопала здоровенну яму за селом , а вантажівка потроху вивезла непотріб туди.
І стало чисто. Сиджу і думаю: може то прокльони спрацювали чи мої радикальні дії? Чи все разом? Як ви гадаєте?
24.01.2024р.