Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому зозуля після Петра й Павла перестає кувати
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому зозуля після Петра й Павла перестає кувати
Михайлик ціле літо у гостях
У дідуся й бабусі. Спочиває.
На річці часто з дідусем буває,
Уже таки добряче і засмаг.
То ловлять рибу, то купатись йдуть.
А то якось зібралися до лісу.
Михайлик там не був ніколи. Звісно,
Хотілося хоч оком позирнуть.
Поснідали, води собі взяли
Та й подалися. Ліс же недалеко,
Отож дорогу подолали легко
І, врешті, під зелений дах зайшли.
Вгорі десь тихо вітер шарудить.
Сюди донизу він не зазирає.
Пташки їх гарним співом зустрічають,
А де вони – ще спробуй, заприміть.
Ховаються у зелені гілля.
Дідусь же їх по звуку розрізняє.
- Он сойка, он малинівка співає.
А то он дятел, чується здаля,
Довбе десь стовбур, їжу здобува,
Усяких черв’ячків, жучків тягає.
Від шкідників дерева захищає.
- А не болить у нього голова?
- Не знаю, хлопче. Та, мабуть, що ні.
– А чом зозуля не взялась кувати?
Я так хотів би в неї запитати,
Ще скільки літ зосталося мені.
- По-перше, ще тобі багато літ
На світі жити. Нащо і питати?
А так зозуля припиня кувати
Після Петра й Павла. Тому й не слід
Її й прохати. Кажуть, як вона
Й після Петра кувати починає,
То тим якесь нещастя закликає.
А, взагалі, є приказка одна,
Що мандрикою вона подавилась
Якраз на свято, на Петра й Павла,
Отож, кувати далі й не змогла.
Без голосу, неначе залишилась.
- А що таке – ті мандрики? Які?
- Ну, ти даєш?! Та ж позавчора їли.
Бабуся цілу миску наробила.
- Оті пампушки? І смачні, й м’які
Із сиром? Ото мандрики і є?
- Ото вони. - А, чому так назвали?
- Та, мабуть, їли, коли мандрували.
Але онук і далі дістає:
- А як вона вдавитися могла?
Ота зозуля? Як то усе стало?
- Петро й Павло, говорять, мандрували,
Ходили від села і до села.
Христа учення світові несли.
Жили з того, що люди подавали.
Тож мандриками часто годували.
А якось, кажуть, лісом вони йшли
Й спинилися аби перепочить
Та заодно й обідом пригоститись.
Взялися, на ряднині розложитись,
Хоч там і не було чого й ложить.
По мандриці на кожного одній.
Та все ж розклали та й молитись стали.
Без того їсти ж і не починали.
Молились довго. Та по хвилі тій,
Зозуля хитра вздріла їх обід,
Спустилась хутко, мандрику в хопила
Й на дуба заховатись полетіла.
Ті озирнулись – мандрики і слід
Уже пропав. Куди вона поділась?
Огледілися вдвох туди – сюди,
Аж то зозуля на гіллі сидить.
Петро й сказав: - А, щоб ти подавилась!
І не зо зла, здавалося б, сказав,
За звичкою лише. Але так сталось,
Зозуля раптом крихот нахапалась
І її голос у ту ж мить пропав.
Відтоді, кажуть, так воно і є.
На Петра й Па́вла давиться зозуля
Знов мандрикою за гріхи минулі
І до весни вже більше не кує.
У дідуся й бабусі. Спочиває.
На річці часто з дідусем буває,
Уже таки добряче і засмаг.
То ловлять рибу, то купатись йдуть.
А то якось зібралися до лісу.
Михайлик там не був ніколи. Звісно,
Хотілося хоч оком позирнуть.
Поснідали, води собі взяли
Та й подалися. Ліс же недалеко,
Отож дорогу подолали легко
І, врешті, під зелений дах зайшли.
Вгорі десь тихо вітер шарудить.
Сюди донизу він не зазирає.
Пташки їх гарним співом зустрічають,
А де вони – ще спробуй, заприміть.
Ховаються у зелені гілля.
Дідусь же їх по звуку розрізняє.
- Он сойка, он малинівка співає.
А то он дятел, чується здаля,
Довбе десь стовбур, їжу здобува,
Усяких черв’ячків, жучків тягає.
Від шкідників дерева захищає.
- А не болить у нього голова?
- Не знаю, хлопче. Та, мабуть, що ні.
– А чом зозуля не взялась кувати?
Я так хотів би в неї запитати,
Ще скільки літ зосталося мені.
- По-перше, ще тобі багато літ
На світі жити. Нащо і питати?
А так зозуля припиня кувати
Після Петра й Павла. Тому й не слід
Її й прохати. Кажуть, як вона
Й після Петра кувати починає,
То тим якесь нещастя закликає.
А, взагалі, є приказка одна,
Що мандрикою вона подавилась
Якраз на свято, на Петра й Павла,
Отож, кувати далі й не змогла.
Без голосу, неначе залишилась.
- А що таке – ті мандрики? Які?
- Ну, ти даєш?! Та ж позавчора їли.
Бабуся цілу миску наробила.
- Оті пампушки? І смачні, й м’які
Із сиром? Ото мандрики і є?
- Ото вони. - А, чому так назвали?
- Та, мабуть, їли, коли мандрували.
Але онук і далі дістає:
- А як вона вдавитися могла?
Ота зозуля? Як то усе стало?
- Петро й Павло, говорять, мандрували,
Ходили від села і до села.
Христа учення світові несли.
Жили з того, що люди подавали.
Тож мандриками часто годували.
А якось, кажуть, лісом вони йшли
Й спинилися аби перепочить
Та заодно й обідом пригоститись.
Взялися, на ряднині розложитись,
Хоч там і не було чого й ложить.
По мандриці на кожного одній.
Та все ж розклали та й молитись стали.
Без того їсти ж і не починали.
Молились довго. Та по хвилі тій,
Зозуля хитра вздріла їх обід,
Спустилась хутко, мандрику в хопила
Й на дуба заховатись полетіла.
Ті озирнулись – мандрики і слід
Уже пропав. Куди вона поділась?
Огледілися вдвох туди – сюди,
Аж то зозуля на гіллі сидить.
Петро й сказав: - А, щоб ти подавилась!
І не зо зла, здавалося б, сказав,
За звичкою лише. Але так сталось,
Зозуля раптом крихот нахапалась
І її голос у ту ж мить пропав.
Відтоді, кажуть, так воно і є.
На Петра й Па́вла давиться зозуля
Знов мандрикою за гріхи минулі
І до весни вже більше не кує.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
