ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Чому зозуля після Петра й Павла перестає кувати
Михайлик ціле літо у гостях
У дідуся й бабусі. Спочиває.
На річці часто з дідусем буває,
Уже таки добряче і засмаг.
То ловлять рибу, то купатись йдуть.
А то якось зібралися до лісу.
Михайлик там не був ніколи. Звісно,
Хотілося хоч оком позирнуть.
Поснідали, води собі взяли
Та й подалися. Ліс же недалеко,
Отож дорогу подолали легко
І, врешті, під зелений дах зайшли.
Вгорі десь тихо вітер шарудить.
Сюди донизу він не зазирає.
Пташки їх гарним співом зустрічають,
А де вони – ще спробуй, заприміть.
Ховаються у зелені гілля.
Дідусь же їх по звуку розрізняє.
- Он сойка, он малинівка співає.
А то он дятел, чується здаля,
Довбе десь стовбур, їжу здобува,
Усяких черв’ячків, жучків тягає.
Від шкідників дерева захищає.
- А не болить у нього голова?
- Не знаю, хлопче. Та, мабуть, що ні.
– А чом зозуля не взялась кувати?
Я так хотів би в неї запитати,
Ще скільки літ зосталося мені.
- По-перше, ще тобі багато літ
На світі жити. Нащо і питати?
А так зозуля припиня кувати
Після Петра й Павла. Тому й не слід
Її й прохати. Кажуть, як вона
Й після Петра кувати починає,
То тим якесь нещастя закликає.
А, взагалі, є приказка одна,
Що мандрикою вона подавилась
Якраз на свято, на Петра й Павла,
Отож, кувати далі й не змогла.
Без голосу, неначе залишилась.
- А що таке – ті мандрики? Які?
- Ну, ти даєш?! Та ж позавчора їли.
Бабуся цілу миску наробила.
- Оті пампушки? І смачні, й м’які
Із сиром? Ото мандрики і є?
- Ото вони. - А, чому так назвали?
- Та, мабуть, їли, коли мандрували.
Але онук і далі дістає:
- А як вона вдавитися могла?
Ота зозуля? Як то усе стало?
- Петро й Павло, говорять, мандрували,
Ходили від села і до села.
Христа учення світові несли.
Жили з того, що люди подавали.
Тож мандриками часто годували.
А якось, кажуть, лісом вони йшли
Й спинилися аби перепочить
Та заодно й обідом пригоститись.
Взялися, на ряднині розложитись,
Хоч там і не було чого й ложить.
По мандриці на кожного одній.
Та все ж розклали та й молитись стали.
Без того їсти ж і не починали.
Молились довго. Та по хвилі тій,
Зозуля хитра вздріла їх обід,
Спустилась хутко, мандрику в хопила
Й на дуба заховатись полетіла.
Ті озирнулись – мандрики і слід
Уже пропав. Куди вона поділась?
Огледілися вдвох туди – сюди,
Аж то зозуля на гіллі сидить.
Петро й сказав: - А, щоб ти подавилась!
І не зо зла, здавалося б, сказав,
За звичкою лише. Але так сталось,
Зозуля раптом крихот нахапалась
І її голос у ту ж мить пропав.
Відтоді, кажуть, так воно і є.
На Петра й Па́вла давиться зозуля
Знов мандрикою за гріхи минулі
І до весни вже більше не кує.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-02-01 17:15:18
Переглядів сторінки твору 453
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.802
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Наша міфологія, вірші
Автор востаннє на сайті 2026.11.15 17:43
Автор у цю хвилину відсутній