Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.20
00:03
На її повіках чорна сажа,
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
2025.11.19
22:21
Я йду вночі під дощем
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
2025.11.19
18:50
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
2025.11.19
17:30
Над прірвою я балансую, а ти
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
2025.11.19
13:12
День похмурий. Дощ іде.
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
2025.11.19
13:01
А пацієнти шостої палати
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
2025.11.19
12:24
А ми теляті довіряли мало,
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
2025.11.19
01:27
Не в своїй, не в Палестині,
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
2025.11.18
22:11
Ти - ніжна квітка орхідеї.
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
2025.11.18
19:20
Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
2025.11.18
18:38
Вавилон пітьми горобиної ночі зруйновано,
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому зозуля після Петра й Павла перестає кувати
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому зозуля після Петра й Павла перестає кувати
Михайлик ціле літо у гостях
У дідуся й бабусі. Спочиває.
На річці часто з дідусем буває,
Уже таки добряче і засмаг.
То ловлять рибу, то купатись йдуть.
А то якось зібралися до лісу.
Михайлик там не був ніколи. Звісно,
Хотілося хоч оком позирнуть.
Поснідали, води собі взяли
Та й подалися. Ліс же недалеко,
Отож дорогу подолали легко
І, врешті, під зелений дах зайшли.
Вгорі десь тихо вітер шарудить.
Сюди донизу він не зазирає.
Пташки їх гарним співом зустрічають,
А де вони – ще спробуй, заприміть.
Ховаються у зелені гілля.
Дідусь же їх по звуку розрізняє.
- Он сойка, он малинівка співає.
А то он дятел, чується здаля,
Довбе десь стовбур, їжу здобува,
Усяких черв’ячків, жучків тягає.
Від шкідників дерева захищає.
- А не болить у нього голова?
- Не знаю, хлопче. Та, мабуть, що ні.
– А чом зозуля не взялась кувати?
Я так хотів би в неї запитати,
Ще скільки літ зосталося мені.
- По-перше, ще тобі багато літ
На світі жити. Нащо і питати?
А так зозуля припиня кувати
Після Петра й Павла. Тому й не слід
Її й прохати. Кажуть, як вона
Й після Петра кувати починає,
То тим якесь нещастя закликає.
А, взагалі, є приказка одна,
Що мандрикою вона подавилась
Якраз на свято, на Петра й Павла,
Отож, кувати далі й не змогла.
Без голосу, неначе залишилась.
- А що таке – ті мандрики? Які?
- Ну, ти даєш?! Та ж позавчора їли.
Бабуся цілу миску наробила.
- Оті пампушки? І смачні, й м’які
Із сиром? Ото мандрики і є?
- Ото вони. - А, чому так назвали?
- Та, мабуть, їли, коли мандрували.
Але онук і далі дістає:
- А як вона вдавитися могла?
Ота зозуля? Як то усе стало?
- Петро й Павло, говорять, мандрували,
Ходили від села і до села.
Христа учення світові несли.
Жили з того, що люди подавали.
Тож мандриками часто годували.
А якось, кажуть, лісом вони йшли
Й спинилися аби перепочить
Та заодно й обідом пригоститись.
Взялися, на ряднині розложитись,
Хоч там і не було чого й ложить.
По мандриці на кожного одній.
Та все ж розклали та й молитись стали.
Без того їсти ж і не починали.
Молились довго. Та по хвилі тій,
Зозуля хитра вздріла їх обід,
Спустилась хутко, мандрику в хопила
Й на дуба заховатись полетіла.
Ті озирнулись – мандрики і слід
Уже пропав. Куди вона поділась?
Огледілися вдвох туди – сюди,
Аж то зозуля на гіллі сидить.
Петро й сказав: - А, щоб ти подавилась!
І не зо зла, здавалося б, сказав,
За звичкою лише. Але так сталось,
Зозуля раптом крихот нахапалась
І її голос у ту ж мить пропав.
Відтоді, кажуть, так воно і є.
На Петра й Па́вла давиться зозуля
Знов мандрикою за гріхи минулі
І до весни вже більше не кує.
У дідуся й бабусі. Спочиває.
На річці часто з дідусем буває,
Уже таки добряче і засмаг.
То ловлять рибу, то купатись йдуть.
А то якось зібралися до лісу.
Михайлик там не був ніколи. Звісно,
Хотілося хоч оком позирнуть.
Поснідали, води собі взяли
Та й подалися. Ліс же недалеко,
Отож дорогу подолали легко
І, врешті, під зелений дах зайшли.
Вгорі десь тихо вітер шарудить.
Сюди донизу він не зазирає.
Пташки їх гарним співом зустрічають,
А де вони – ще спробуй, заприміть.
Ховаються у зелені гілля.
Дідусь же їх по звуку розрізняє.
- Он сойка, он малинівка співає.
А то он дятел, чується здаля,
Довбе десь стовбур, їжу здобува,
Усяких черв’ячків, жучків тягає.
Від шкідників дерева захищає.
- А не болить у нього голова?
- Не знаю, хлопче. Та, мабуть, що ні.
– А чом зозуля не взялась кувати?
Я так хотів би в неї запитати,
Ще скільки літ зосталося мені.
- По-перше, ще тобі багато літ
На світі жити. Нащо і питати?
А так зозуля припиня кувати
Після Петра й Павла. Тому й не слід
Її й прохати. Кажуть, як вона
Й після Петра кувати починає,
То тим якесь нещастя закликає.
А, взагалі, є приказка одна,
Що мандрикою вона подавилась
Якраз на свято, на Петра й Павла,
Отож, кувати далі й не змогла.
Без голосу, неначе залишилась.
- А що таке – ті мандрики? Які?
- Ну, ти даєш?! Та ж позавчора їли.
Бабуся цілу миску наробила.
- Оті пампушки? І смачні, й м’які
Із сиром? Ото мандрики і є?
- Ото вони. - А, чому так назвали?
- Та, мабуть, їли, коли мандрували.
Але онук і далі дістає:
- А як вона вдавитися могла?
Ота зозуля? Як то усе стало?
- Петро й Павло, говорять, мандрували,
Ходили від села і до села.
Христа учення світові несли.
Жили з того, що люди подавали.
Тож мандриками часто годували.
А якось, кажуть, лісом вони йшли
Й спинилися аби перепочить
Та заодно й обідом пригоститись.
Взялися, на ряднині розложитись,
Хоч там і не було чого й ложить.
По мандриці на кожного одній.
Та все ж розклали та й молитись стали.
Без того їсти ж і не починали.
Молились довго. Та по хвилі тій,
Зозуля хитра вздріла їх обід,
Спустилась хутко, мандрику в хопила
Й на дуба заховатись полетіла.
Ті озирнулись – мандрики і слід
Уже пропав. Куди вона поділась?
Огледілися вдвох туди – сюди,
Аж то зозуля на гіллі сидить.
Петро й сказав: - А, щоб ти подавилась!
І не зо зла, здавалося б, сказав,
За звичкою лише. Але так сталось,
Зозуля раптом крихот нахапалась
І її голос у ту ж мить пропав.
Відтоді, кажуть, так воно і є.
На Петра й Па́вла давиться зозуля
Знов мандрикою за гріхи минулі
І до весни вже більше не кує.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
