ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.09.15 05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.

Володимир Бойко
2025.09.15 00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом. Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться. Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий. Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.

Борис Костиря
2025.09.14 21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.

С М
2025.09.14 16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені

Євген Федчук
2025.09.14 15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,

Віктор Кучерук
2025.09.14 15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.

Леся Горова
2025.09.13 22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.

Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,

Борис Костиря
2025.09.13 22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.

Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,

Марія Дем'янюк
2025.09.13 13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.

Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,

Віктор Кучерук
2025.09.13 05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?

Борис Костиря
2025.09.12 22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.

Померкло світло враз.

Іван Потьомкін
2025.09.12 21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не

Юрій Гундарєв
2025.09.12 08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.

Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув

Артур Курдіновський
2025.09.12 05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.

І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,

Віктор Кучерук
2025.09.12 05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.

Володимир Бойко
2025.09.11 22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.

І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Чому зозуля після Петра й Павла перестає кувати
Михайлик ціле літо у гостях
У дідуся й бабусі. Спочиває.
На річці часто з дідусем буває,
Уже таки добряче і засмаг.
То ловлять рибу, то купатись йдуть.
А то якось зібралися до лісу.
Михайлик там не був ніколи. Звісно,
Хотілося хоч оком позирнуть.
Поснідали, води собі взяли
Та й подалися. Ліс же недалеко,
Отож дорогу подолали легко
І, врешті, під зелений дах зайшли.
Вгорі десь тихо вітер шарудить.
Сюди донизу він не зазирає.
Пташки їх гарним співом зустрічають,
А де вони – ще спробуй, заприміть.
Ховаються у зелені гілля.
Дідусь же їх по звуку розрізняє.
- Он сойка, он малинівка співає.
А то он дятел, чується здаля,
Довбе десь стовбур, їжу здобува,
Усяких черв’ячків, жучків тягає.
Від шкідників дерева захищає.
- А не болить у нього голова?
- Не знаю, хлопче. Та, мабуть, що ні.
– А чом зозуля не взялась кувати?
Я так хотів би в неї запитати,
Ще скільки літ зосталося мені.
- По-перше, ще тобі багато літ
На світі жити. Нащо і питати?
А так зозуля припиня кувати
Після Петра й Павла. Тому й не слід
Її й прохати. Кажуть, як вона
Й після Петра кувати починає,
То тим якесь нещастя закликає.
А, взагалі, є приказка одна,
Що мандрикою вона подавилась
Якраз на свято, на Петра й Павла,
Отож, кувати далі й не змогла.
Без голосу, неначе залишилась.
- А що таке – ті мандрики? Які?
- Ну, ти даєш?! Та ж позавчора їли.
Бабуся цілу миску наробила.
- Оті пампушки? І смачні, й м’які
Із сиром? Ото мандрики і є?
- Ото вони. - А, чому так назвали?
- Та, мабуть, їли, коли мандрували.
Але онук і далі дістає:
- А як вона вдавитися могла?
Ота зозуля? Як то усе стало?
- Петро й Павло, говорять, мандрували,
Ходили від села і до села.
Христа учення світові несли.
Жили з того, що люди подавали.
Тож мандриками часто годували.
А якось, кажуть, лісом вони йшли
Й спинилися аби перепочить
Та заодно й обідом пригоститись.
Взялися, на ряднині розложитись,
Хоч там і не було чого й ложить.
По мандриці на кожного одній.
Та все ж розклали та й молитись стали.
Без того їсти ж і не починали.
Молились довго. Та по хвилі тій,
Зозуля хитра вздріла їх обід,
Спустилась хутко, мандрику в хопила
Й на дуба заховатись полетіла.
Ті озирнулись – мандрики і слід
Уже пропав. Куди вона поділась?
Огледілися вдвох туди – сюди,
Аж то зозуля на гіллі сидить.
Петро й сказав: - А, щоб ти подавилась!
І не зо зла, здавалося б, сказав,
За звичкою лише. Але так сталось,
Зозуля раптом крихот нахапалась
І її голос у ту ж мить пропав.
Відтоді, кажуть, так воно і є.
На Петра й Па́вла давиться зозуля
Знов мандрикою за гріхи минулі
І до весни вже більше не кує.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-02-01 17:15:18
Переглядів сторінки твору 159
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.722 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.802
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Наша міфологія, вірші
Автор востаннє на сайті 2025.09.14 16:03
Автор у цю хвилину відсутній