В дитинстві я сильно обчитався казок і обдивився діснеївських мультів, тому маю загострене відчуття справедливості. Є чітке розуміння, що добро перемагає зло. І щоразу дуже засмучує, коли воно так не получається. Ну, бо як так? Я ж точно знаю! Мені це ще роки в 3 пояснили і потім на тисячах прикладів з фольклору та маскульту повторили. Тому коли в реальному житті зло непокаране — це прям вибиває з колії. Це когнітивний дисонанс. Це загострення депресії і тригер шизофренії. Це втрата віри в життя.

Днями суд ООН вкотре розписався в імпотентності всього, що стосується цих трьох букв. Україна не змогла довести, що в Криму утискають кримських татар — і це при розгоні Меджлісу. Бо «та сторона» каже, що не утискає. І ще ми не змогли довести, що йбнрсня фінансує тероризм — і це при збитті MH17 «Буком». Бо фінансує — це коли терористам гроші дають. А ми квитанцій не предʼявили.

Від такої кричущої несправедливості мене поплавило на 10 із 10. Ще й лягла вся ця історія поверх грипу, на 5-й день в 4 стінах з теж грипозним дитям на голові. Я рідко щось роблю руками, але з того всього стало так паскудно, що я аж віддирав із вікон скотч дворічної давнини. Беріг його на чорний день.

Віддирав і от над чим думав. Ну, ок, міжнародні суди, право й організації — просто пафосний, бюрократичний і недієвий булшит. А що могло б бути максимально авторитетним, незалежним і беззаперечним індикатором? Щоб от прям не доколупатись, не по закону, а по правді? Щоб фундамент, база, ґрунт.

Колись давно дивився науковий фільм про воду. Там було багато цікавого, а поміж іншого й таке, що за певних умов вона структурується. Коли звучить музика, наприклад, чи молитва. І під мікроскопом такі гарні фігури вимальовуються, як сніжинки — симетричні, фрактальні… Ще й не залежно від того, якої віри молитва. А от з музикою таке вже не конає: вода передбачувано преться від класики і не любить тяжкий рок. Коли грає рок — вода структурується в щось стрьомне. І це ж стосується слів, навіть відомих імен. Скажеш «любов» чи «Матір Тереза» — у мікроскопі красота як у калейдоскопі. Скажеш матюк чи згадаєш Гітлера — і там теж шопопало й жодної симетрії.

І я подумав: «То хай би вода все й розсудила!» Набираєш стакан, кажеш «р*сія» і гайда до мікроскопа. Якщо ідеальна геометрія — ок, значить ми дійсно береги поплутали. Але якщо там не геометрія, а бійня — сорян, листайте контрибуції. Вода не бреше. Воду не підкупиш. Воді ботвою в соцмережах в голову не насреш. Для чистоти експерименту можна навіть, щоб говорив з водою не людський, а синтезований компʼютером голос. І щоб латиною.

Але є нюанс.

Я став гуглити цей фільм про воду. Як же він називається? Хто його зробив: Discovery чи National Geographic? Може, передивитись? І виявилось, що це зробили наші північно-східні сусіди. Ті самі, з ким Україна судиться, а у вільний час ще й воює. І що фільм той псевдонауковий. У нього навіть відповідні премії є, типу «Золотої малини». І що то не науковці діляться результатами досліджень, а на серйозних щах городять ахінею хто попало.

Я б і здивувався такому повороту, але не після рішень суду ООН.

Звісно, озвучені у фільмі тези знайшли свою аудиторію. Серед прихильників нетрадиційної медицини, езотериків та інших гомеопатів. Ну, бо це дійсно цікаво слухати, але не керуватися ж дичиною по життю. Як із гангста-репом — можна оцінити політ думки: «Trying to figure out how to get four chicks to sit on one chair. Oh yeah, turn the chair upside down», але відтворювати цей перформанс не буде навіть автор панчлайну.

Який же позитив у всій цій історії? Ну, по-перше, я докопався до правди і тепер знаю, що оті цікаві факти про воду, які тримав у голові всі ці роки — просто гарні вигадки. Як і справедливість. А ще я скотч віддер.

1.02.2024.