Безконечні історії людських життів,
Я полюю за людьми прекрасними,
Стільки світла вилітає з їх маленьких слів,
І у їх тіні ще я... такий нещасний.
Стільки стилю у рухах і щирості в піснях,
І бандитських сюжетів за спиною зібралось,
Загубивши себе у осінніх днях,
Мені трошки надії від світла зосталось...

Я не можу бути привидом твоїм,
Наші береги втомились гріти воду,
Я не той, кого цей світ знайти хотів,
Я людина... і не з каменю, не з льоду!..
Завмираю у ліфтах твого життя,
І хвилини відчаю рахую,
Надто тісна стала наша площина,
Світ і я... і хтось з нас точно не сумує!..

І на елементи дробляться роки,
Дні за днями загатили цілу прірву,
Я дивлюсь на тих, хто поруч, а вони... -
Просто маса нездоланна, тьмяно-сіра.

Той, хто зіркою світив і дарував
Тільки посмішкою велич цього світу,
Кожен з тих, хто своє щастя цінував,
Зміг без крил у лоно вічності злетіти!..