У хорі дзвінких дитячих голосочків хтось нестерпно фальшивив:
- За лапку, за лапку, за лапку
берись!
Ведмедик і зайчик
в танку покрутись!

- Не крутись, Артуре! Перестань смикати Соломійку за волосся!
Так, стоп!

Ярина - музичний керівник дитячого вокального ансамблю "Лелітки" рішуче обірвала пісню.
- Діти, виступ через два дні! Артуре, Соломія, ви розумієте, що вас прийдуть слухати сотні людей!
Припиніть забавки і давайте ще раз спочатку! Ольго Іванівно, вступ!
Ольга Іванівна - підсліпувата концертмейстер - тряхнула сивою гривою і забарабанила по клавішах шкільного роздовбаного фотеп'яно.
Саме в цей момент завібрував мобільний. Ярина кивнула, мовляв, "продовжуйте" і глянула на екран

- Оооо, тіні з минулого? - тоненька рука забутої тривоги полоскотала під горлом.
Аня. Давня подруга. Колишня одногрупниця. Дівчатка-скрипальки, студентки музичного училища.
Підіймати слухавку чи ні?
- Ярино, привіт! Скільки літ, скільки зим! Ну як ти?
І не дочекавшись відповіді, продовжила:
- В середу зустріч випускників! Прийдеш? Приходь! Ресторан "Єрусалим", будуть всі наші, а ще третя та четверта групи. Чуєш? Прийдеш?

Серце підступно вібрувало і скавуліло, наче по голому деку скрипки без жодної струни водили смичком.

Ярина увійшла до зали ресторану "Єрусалим" останньою. Минуло десять років відтоді, як вона - найкраща скрипалька потоку - блискуче закінчила музичне училище, отримавши запрошення на роботу до симфонічного оркестру обласного драматичного театру.
Та у долі були вже зовсім інші плани - за тиждень Ярина вдягнула весільну сукню. І сказала "так" у РАГСІ футболісту Максиму - давньому другу дитинства.
Щоб назавжди забути іншого.
Святослава.
- Моя Солодка Скрипка... - прошепотів він колись - тисячу років тому - у крихітне Яринине вушко, ковзаючи по її тілу руками і вивільняючи його із шовкової новорічної сукні опісля бурхливої новорічної студентської вечірки...
Свят - чорноокий бас-баритон, який однаково ідеально виконував як оперну партію Ромео, так і жартівливі пісеньки легковажних оперет...
Чи могла здогадуватися тоді третьокурсниця скрипалька Ярина, що у молодої оперної зірки вокального відділення таких скрипочок, як вона набереться на цілий оркестр?

- Ярино? Ти? Прекрасно виглядаєш! Втім, як і завжди!
Хто цей пузань у джинсовій сорочині?
Чорні палючі очі за секунду пропалили дірку у Ярині...
Свят? Невже?!
Наче у далекому маренні юності Ярина бачила, як Святослав подав їй бокал з вином.

А за дві години у дорогій машині Святослава його руки знову ковзнули по тілу Ярини.
- Солодка Скрипка моя, ти зовсім не змінилася...

Його теплі губи були так близько, аж раптом завібрував телефон. Святослав матюкнувася, розімкнув обійми і поліз у кишеню.
- Так, кицю, так! Ну ти ж розумієш -зустріч, однокурсники, друзяки, коньячок... Ні, не треба їхати за мною! Припини, я візьму таксі!

- Ти одружений? - тихо запитала Ярина.
- Так. Оленка з хорового відділу. Пам'ятаєш? Така пишна блондинка)
Передати їй привіт від тебе?
А чи... А... А давай зустрінемось утрьох - як тобі ідея? Не пошкодуєш! - і він солодко облизнув масні губи, які ще мить тому були такими жаданими.

- Ні, дякую, мені пора! - рвучко відчинила Ярина дверцята машини.
- Зачекай, ну чого ти?! Коли ми побачимось?

Та Ярина вже крокувала нічною вулицею у бік стоянки таксі.
А коли вона нарешті зайшла до свого помешкання, перше, що зробила - відкрила дверцятка однієї з шаф. Дістала з найдальшої полиці скрипку - інструмент, якого не торкалася багато років.
Витерла задумливо порох. Відкрила футляр. Дістала забуту красуню і торкнулася струн... Ті бренькнули - фальшиво і глухо.
За вікном світало.
Ярина сфотографувала скрипку. А тоді сіла за ноут і почала писати оголошення :
- Продається скрипка.