Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.15
20:37
розваж мене чимось небесний зодчий
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
2026.06.15
13:25
Я розхлюпую час, ніби воду вечірню.
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
2026.06.15
10:42
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
2026.06.15
09:44
Колобки натхнення в павутині сірій,
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
2026.06.15
08:00
Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
2026.06.15
06:14
Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
2026.06.14
21:55
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2026.06.14
20:11
іще на хвилину дитинство городом недостигаючих полуниць · строго зелений нечервоніючий аґрус усе дозволяється їсти навіть не миючи · старий холодильник кавказ із характерною залізною ручкою що в одноруких бандитів тільки стирчить не догори а додолу · херн
2026.06.14
19:27
Ще прізвищ в давнину не існувало,
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
2026.06.14
17:29
Так сонце смажить невідступно
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Посол московський до Москви вернувсь -
Плєщеєв Мішка прямо зі Стамбулу.
Усім цікаво – як же все там було,
Чого від Баязида він добувсь.
Зібралось перших купою бояр,
Розсілися на лавках попід стіни.
Всі, як належить, сіли, згідно чину.
Іван на троні – московітський цар.
Бояри всі – холопи лиш його,
Тож він на них лиш зверхньо позирає,
Лише ім’ям холопським прозиває…
Зайшов Плєщеєв і упав бігом
Перед царем (аж гупнув) на коліна.
Цар голову підвести повелів,
Аби той про посольство доповів
В Туреччину, поки іще єдине.
Той на колінах голосно повів:
- Я твою волю виконав, мій царю!
Лицем перед султаном тим не вдарив!
- Чи виконати все, як слід зумів?
Зам‘явся той: - Не всього удалось.
Та ж той султан хотів багато надто:
Я перед ним мав на коліна стати,
Як я стою перед тобою ось.
Та я не став! Царя не осрамив!
Купити ще мене вони хотіли –
Халат прислали, грошенят вручили.
Та я не взяв! Дарунки ті відмів!
Хотіли, щоб з пашами говорив,
А не з султаном. Та я їм відмовив.
Тримався міцно, царю, твого слова,
За що в темницю, навіть, загримів.
Але не здався. Зрештою, султан,
Мабуть, злякався, царю, гніву твого,
Я був таки допущений до нього
І на турецький не піддавсь обман,
Султана змусив грамоти вручить
Аби купцям там нашим торгувати
І утисків від турків тих не мати.
Хоч більш нічого не вдалось зробить…
Бояри в залі схвально загули,
Мовляв, нехай там турки наших знають
І, як належить, посланців стрічають.
І, навіть, цар підвестися велить…
В Стамбулі два сановники сидять
В хамамі, між собою розмовляють.
Один другого якось і питає:
- Скажи мені, ти ж, мабуть, маєш знать,
Чому того московського посла
До падишаха зразу не пустили?
І, навіть, до зіндану посадили.
Яка причина у тому була?
- Ти не повіриш – та ж він так смердів,
Неначе зроду ще ніде не мився.
Від смороду я ледве не сказився.
В хамам його відвести повелів.
Не дай Аллах, від смороду того
Султана могло й знудити. Одначе,
Уперся клятий. Митися він, бачиш,
Не мав наказу від царя свого.
Султан стрічатись з ним не захотів,
Лиш грамоти велів йому віддати
Та зі Стамбулу утришия гнати,
Щоби столицю він не засмердів.
Плєщеєв Мішка прямо зі Стамбулу.
Усім цікаво – як же все там було,
Чого від Баязида він добувсь.
Зібралось перших купою бояр,
Розсілися на лавках попід стіни.
Всі, як належить, сіли, згідно чину.
Іван на троні – московітський цар.
Бояри всі – холопи лиш його,
Тож він на них лиш зверхньо позирає,
Лише ім’ям холопським прозиває…
Зайшов Плєщеєв і упав бігом
Перед царем (аж гупнув) на коліна.
Цар голову підвести повелів,
Аби той про посольство доповів
В Туреччину, поки іще єдине.
Той на колінах голосно повів:
- Я твою волю виконав, мій царю!
Лицем перед султаном тим не вдарив!
- Чи виконати все, як слід зумів?
Зам‘явся той: - Не всього удалось.
Та ж той султан хотів багато надто:
Я перед ним мав на коліна стати,
Як я стою перед тобою ось.
Та я не став! Царя не осрамив!
Купити ще мене вони хотіли –
Халат прислали, грошенят вручили.
Та я не взяв! Дарунки ті відмів!
Хотіли, щоб з пашами говорив,
А не з султаном. Та я їм відмовив.
Тримався міцно, царю, твого слова,
За що в темницю, навіть, загримів.
Але не здався. Зрештою, султан,
Мабуть, злякався, царю, гніву твого,
Я був таки допущений до нього
І на турецький не піддавсь обман,
Султана змусив грамоти вручить
Аби купцям там нашим торгувати
І утисків від турків тих не мати.
Хоч більш нічого не вдалось зробить…
Бояри в залі схвально загули,
Мовляв, нехай там турки наших знають
І, як належить, посланців стрічають.
І, навіть, цар підвестися велить…
В Стамбулі два сановники сидять
В хамамі, між собою розмовляють.
Один другого якось і питає:
- Скажи мені, ти ж, мабуть, маєш знать,
Чому того московського посла
До падишаха зразу не пустили?
І, навіть, до зіндану посадили.
Яка причина у тому була?
- Ти не повіриш – та ж він так смердів,
Неначе зроду ще ніде не мився.
Від смороду я ледве не сказився.
В хамам його відвести повелів.
Не дай Аллах, від смороду того
Султана могло й знудити. Одначе,
Уперся клятий. Митися він, бачиш,
Не мав наказу від царя свого.
Султан стрічатись з ним не захотів,
Лиш грамоти велів йому віддати
Та зі Стамбулу утришия гнати,
Щоби столицю він не засмердів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
