Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.05
04:24
Осене! До тебе простягну
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
2026.09.05
04:23
У нашій країні вбивають за мову,
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
2026.09.04
22:44
птахи літали із криками
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
2026.09.04
21:47
Не помічаєш.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
2026.09.04
21:24
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
2026.09.04
18:44
поет має звичку
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
2026.09.04
17:40
Запливає сонце-коло
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
2026.09.04
16:54
Ай-не-не-не,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
2026.09.04
14:41
Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
2026.09.04
14:09
Останні помахи руки
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
2026.09.04
11:54
Лиш зустрілися і розійшлися –
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
2026.09.04
08:29
собі у вересневій порі. В день уродин)
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
2026.09.04
07:00
Спи, люба донечко, - спи, -
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
2026.09.03
21:40
війна воює із війною
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
2026.09.03
21:30
Забажали хлопчаки
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
2026.09.03
18:52
В кав’ярні на Монмартрі сивий дід
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Публіцистика
Притча про радість і смуток
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про радість і смуток
Репліка
25 листопада минулого року довелося мені побувати у Києві. У столиці того дня відбувалася акція «Засвіти свічку», приурочена до Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій. Вулиці, що вели до центру міста, до Софійської та Михайлівської площ, перекривалися для руху транспорту, площі заполонили національні прапори з траурними стрічками, які тримали учасники акції… А я приїхав на весілля. Весільний кортеж, що складався з кількох машин і автобуса, петляв по столиці, пробиваючись до пам’ятника княгині Ольги (нареченою була Оля). І якесь сум’яття було на душі: молодята і траур, радість і смуток. Мимоволі згадалася притча Івана Франка:
Два сусіди жили поруч себе рядом:
Сей весілля справляв, а другий похорон.
В одній хаті ридання і плач над мерцем,
В другій хаті музика і спів над вінцем.
Тут на мари мертвого кладуть і голосять,
Там до шлюбу рушають і дари виносять.
Одним шляхом везуть і труну й молодят,
Один піп погребе й буде шлюб їм давать.
І веселі й сумні вернуть з церкви ураз,
І певнісінько сі й ті спільно вп’ються за час.
Се не казка, брати, тільки образ, мабуть,
Як у парі в житті смутки й радощі йдуть,
І сі й ті до одного кінця нас ведуть.
Весілля, яким керував найнятий «тамада», розпочалося, як і годиться, жартами та веселощами. А мені було мулько на душі… Довелося попросити у «затєйніка» мікрофон та нагадати весіллянам, про Голодомор, розповісти, що у нареченої від голоду 1933 року помер прадід, його найменша та найстарша доньки та перша внучка, закликати вшанувати їх пам'ять і пам'ять мільйонів невинних жертв хвилиною мовчання. Спочатку всі якось зніяковіли, але дружно встали, дехто прошептав молитви, обличчя просвітліли і напруга та сум’яття минули.
Батько молодого потім подякував мені і з прикрістю сказав: «Нащо ж вони у тому загсі призначають на такий день весілля. Що, не могли попередити дітей? То вони ніби спеціально так роблять… У мене на Чернігівщині повністю сусіднє село вимерло…»
Цього року я брав участь у акції «Засвіти свічку» вже в Хмельницькому. Але ситуація повторилася: на майдані викладено хреста з лампадок, священики співають «Вічну пам'ять», а молодята приїхали фотографуватися… Ніби з «сусідньої хати». Але ж «хата» у нас одна… Горять поминальні свічі у вікнах… а за вікнами гримлять салюти, лунає весела музика, співають захмелілі весілляни…
Культурна людина, як відомо, відрізняється від дикуна шанобливим ставленням до своїх предків. Я розумію, що ми ще не навчилися належно шанувати себе і своїх пращурів, що не було кому вчити, але вже пора.
Валентин БЕНДЮГ
25 листопада минулого року довелося мені побувати у Києві. У столиці того дня відбувалася акція «Засвіти свічку», приурочена до Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій. Вулиці, що вели до центру міста, до Софійської та Михайлівської площ, перекривалися для руху транспорту, площі заполонили національні прапори з траурними стрічками, які тримали учасники акції… А я приїхав на весілля. Весільний кортеж, що складався з кількох машин і автобуса, петляв по столиці, пробиваючись до пам’ятника княгині Ольги (нареченою була Оля). І якесь сум’яття було на душі: молодята і траур, радість і смуток. Мимоволі згадалася притча Івана Франка:
Два сусіди жили поруч себе рядом:
Сей весілля справляв, а другий похорон.
В одній хаті ридання і плач над мерцем,
В другій хаті музика і спів над вінцем.
Тут на мари мертвого кладуть і голосять,
Там до шлюбу рушають і дари виносять.
Одним шляхом везуть і труну й молодят,
Один піп погребе й буде шлюб їм давать.
І веселі й сумні вернуть з церкви ураз,
І певнісінько сі й ті спільно вп’ються за час.
Се не казка, брати, тільки образ, мабуть,
Як у парі в житті смутки й радощі йдуть,
І сі й ті до одного кінця нас ведуть.
Весілля, яким керував найнятий «тамада», розпочалося, як і годиться, жартами та веселощами. А мені було мулько на душі… Довелося попросити у «затєйніка» мікрофон та нагадати весіллянам, про Голодомор, розповісти, що у нареченої від голоду 1933 року помер прадід, його найменша та найстарша доньки та перша внучка, закликати вшанувати їх пам'ять і пам'ять мільйонів невинних жертв хвилиною мовчання. Спочатку всі якось зніяковіли, але дружно встали, дехто прошептав молитви, обличчя просвітліли і напруга та сум’яття минули.
Батько молодого потім подякував мені і з прикрістю сказав: «Нащо ж вони у тому загсі призначають на такий день весілля. Що, не могли попередити дітей? То вони ніби спеціально так роблять… У мене на Чернігівщині повністю сусіднє село вимерло…»
Цього року я брав участь у акції «Засвіти свічку» вже в Хмельницькому. Але ситуація повторилася: на майдані викладено хреста з лампадок, священики співають «Вічну пам'ять», а молодята приїхали фотографуватися… Ніби з «сусідньої хати». Але ж «хата» у нас одна… Горять поминальні свічі у вікнах… а за вікнами гримлять салюти, лунає весела музика, співають захмелілі весілляни…
Культурна людина, як відомо, відрізняється від дикуна шанобливим ставленням до своїх предків. Я розумію, що ми ще не навчилися належно шанувати себе і своїх пращурів, що не було кому вчити, але вже пора.
Валентин БЕНДЮГ
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
