Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Публіцистика
Притча про радість і смуток
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про радість і смуток
Репліка
25 листопада минулого року довелося мені побувати у Києві. У столиці того дня відбувалася акція «Засвіти свічку», приурочена до Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій. Вулиці, що вели до центру міста, до Софійської та Михайлівської площ, перекривалися для руху транспорту, площі заполонили національні прапори з траурними стрічками, які тримали учасники акції… А я приїхав на весілля. Весільний кортеж, що складався з кількох машин і автобуса, петляв по столиці, пробиваючись до пам’ятника княгині Ольги (нареченою була Оля). І якесь сум’яття було на душі: молодята і траур, радість і смуток. Мимоволі згадалася притча Івана Франка:
Два сусіди жили поруч себе рядом:
Сей весілля справляв, а другий похорон.
В одній хаті ридання і плач над мерцем,
В другій хаті музика і спів над вінцем.
Тут на мари мертвого кладуть і голосять,
Там до шлюбу рушають і дари виносять.
Одним шляхом везуть і труну й молодят,
Один піп погребе й буде шлюб їм давать.
І веселі й сумні вернуть з церкви ураз,
І певнісінько сі й ті спільно вп’ються за час.
Се не казка, брати, тільки образ, мабуть,
Як у парі в житті смутки й радощі йдуть,
І сі й ті до одного кінця нас ведуть.
Весілля, яким керував найнятий «тамада», розпочалося, як і годиться, жартами та веселощами. А мені було мулько на душі… Довелося попросити у «затєйніка» мікрофон та нагадати весіллянам, про Голодомор, розповісти, що у нареченої від голоду 1933 року помер прадід, його найменша та найстарша доньки та перша внучка, закликати вшанувати їх пам'ять і пам'ять мільйонів невинних жертв хвилиною мовчання. Спочатку всі якось зніяковіли, але дружно встали, дехто прошептав молитви, обличчя просвітліли і напруга та сум’яття минули.
Батько молодого потім подякував мені і з прикрістю сказав: «Нащо ж вони у тому загсі призначають на такий день весілля. Що, не могли попередити дітей? То вони ніби спеціально так роблять… У мене на Чернігівщині повністю сусіднє село вимерло…»
Цього року я брав участь у акції «Засвіти свічку» вже в Хмельницькому. Але ситуація повторилася: на майдані викладено хреста з лампадок, священики співають «Вічну пам'ять», а молодята приїхали фотографуватися… Ніби з «сусідньої хати». Але ж «хата» у нас одна… Горять поминальні свічі у вікнах… а за вікнами гримлять салюти, лунає весела музика, співають захмелілі весілляни…
Культурна людина, як відомо, відрізняється від дикуна шанобливим ставленням до своїх предків. Я розумію, що ми ще не навчилися належно шанувати себе і своїх пращурів, що не було кому вчити, але вже пора.
Валентин БЕНДЮГ
25 листопада минулого року довелося мені побувати у Києві. У столиці того дня відбувалася акція «Засвіти свічку», приурочена до Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій. Вулиці, що вели до центру міста, до Софійської та Михайлівської площ, перекривалися для руху транспорту, площі заполонили національні прапори з траурними стрічками, які тримали учасники акції… А я приїхав на весілля. Весільний кортеж, що складався з кількох машин і автобуса, петляв по столиці, пробиваючись до пам’ятника княгині Ольги (нареченою була Оля). І якесь сум’яття було на душі: молодята і траур, радість і смуток. Мимоволі згадалася притча Івана Франка:
Два сусіди жили поруч себе рядом:
Сей весілля справляв, а другий похорон.
В одній хаті ридання і плач над мерцем,
В другій хаті музика і спів над вінцем.
Тут на мари мертвого кладуть і голосять,
Там до шлюбу рушають і дари виносять.
Одним шляхом везуть і труну й молодят,
Один піп погребе й буде шлюб їм давать.
І веселі й сумні вернуть з церкви ураз,
І певнісінько сі й ті спільно вп’ються за час.
Се не казка, брати, тільки образ, мабуть,
Як у парі в житті смутки й радощі йдуть,
І сі й ті до одного кінця нас ведуть.
Весілля, яким керував найнятий «тамада», розпочалося, як і годиться, жартами та веселощами. А мені було мулько на душі… Довелося попросити у «затєйніка» мікрофон та нагадати весіллянам, про Голодомор, розповісти, що у нареченої від голоду 1933 року помер прадід, його найменша та найстарша доньки та перша внучка, закликати вшанувати їх пам'ять і пам'ять мільйонів невинних жертв хвилиною мовчання. Спочатку всі якось зніяковіли, але дружно встали, дехто прошептав молитви, обличчя просвітліли і напруга та сум’яття минули.
Батько молодого потім подякував мені і з прикрістю сказав: «Нащо ж вони у тому загсі призначають на такий день весілля. Що, не могли попередити дітей? То вони ніби спеціально так роблять… У мене на Чернігівщині повністю сусіднє село вимерло…»
Цього року я брав участь у акції «Засвіти свічку» вже в Хмельницькому. Але ситуація повторилася: на майдані викладено хреста з лампадок, священики співають «Вічну пам'ять», а молодята приїхали фотографуватися… Ніби з «сусідньої хати». Але ж «хата» у нас одна… Горять поминальні свічі у вікнах… а за вікнами гримлять салюти, лунає весела музика, співають захмелілі весілляни…
Культурна людина, як відомо, відрізняється від дикуна шанобливим ставленням до своїх предків. Я розумію, що ми ще не навчилися належно шанувати себе і своїх пращурів, що не було кому вчити, але вже пора.
Валентин БЕНДЮГ
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
