Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
2025.10.28
11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
2025.10.28
06:11
Хто сказав, що збайдужіло
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
2025.10.27
21:24
Літо вислизає із-під нас,
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
2025.10.27
09:17
Крок за кроком… Слово в слово
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
2025.10.27
08:32
Накрила ніч все темною габою,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
2025.10.27
06:13
Споконвіку невдержима,
Жвава, осяйна, -
Грає хвилями дзвінкими
Гомінка Десна.
Неглибока, неширока,
Має стільки сил,
Що розрізує потоком
Світлий виднокіл.
Жвава, осяйна, -
Грає хвилями дзвінкими
Гомінка Десна.
Неглибока, неширока,
Має стільки сил,
Що розрізує потоком
Світлий виднокіл.
2025.10.27
00:05
Рідне Слово моє —
ти і слабкість, і сила.
Ти і сонце розпечене,
і пустота.
Ти даруєш політ
моїм раненим крилам,
у простори нові
прочиняєш врата.
ти і слабкість, і сила.
Ти і сонце розпечене,
і пустота.
Ти даруєш політ
моїм раненим крилам,
у простори нові
прочиняєш врата.
2025.10.26
22:22
мов на мене раптом навели туман
я циганські очі покохав
циганські очі покохав о так
ей
циганко
на самоті усівшись біля вогнища
я циганські очі покохав
циганські очі покохав о так
ей
циганко
на самоті усівшись біля вогнища
2025.10.26
21:36
Це дуже спекотне літо,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.
Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.
Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,
2025.10.26
21:12
Зазвичай блукати там, де тільки заманеться
(Що взяти з того, в кого не всі дома?),
Зійшов Корній на гору край села
І бачить куряву, і незвичний гуркіт чує.
«Ти староста?–гукнув передній з мотоциклу.-
А де ж обіцяні хліб-сіль?»
«Та ж хліб ми вже здал
2025.10.26
18:54
Був лицарський сон і минув непорядний,
Був панцир із мушлі і голос ошатний,
Була попередня історій гомілка -
Кошлата як кішка, тремтлива як бджілка.
Пропали без вісті далеке і доля,
Пробуджені хвилі, солодка сваволя.
Втекли!
Захо
Був панцир із мушлі і голос ошатний,
Була попередня історій гомілка -
Кошлата як кішка, тремтлива як бджілка.
Пропали без вісті далеке і доля,
Пробуджені хвилі, солодка сваволя.
Втекли!
Захо
2025.10.26
17:41
Вона поїхала у далеч невідому –
Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.
А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.
А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Публіцистика
Притча про радість і смуток
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про радість і смуток
Репліка
25 листопада минулого року довелося мені побувати у Києві. У столиці того дня відбувалася акція «Засвіти свічку», приурочена до Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій. Вулиці, що вели до центру міста, до Софійської та Михайлівської площ, перекривалися для руху транспорту, площі заполонили національні прапори з траурними стрічками, які тримали учасники акції… А я приїхав на весілля. Весільний кортеж, що складався з кількох машин і автобуса, петляв по столиці, пробиваючись до пам’ятника княгині Ольги (нареченою була Оля). І якесь сум’яття було на душі: молодята і траур, радість і смуток. Мимоволі згадалася притча Івана Франка:
Два сусіди жили поруч себе рядом:
Сей весілля справляв, а другий похорон.
В одній хаті ридання і плач над мерцем,
В другій хаті музика і спів над вінцем.
Тут на мари мертвого кладуть і голосять,
Там до шлюбу рушають і дари виносять.
Одним шляхом везуть і труну й молодят,
Один піп погребе й буде шлюб їм давать.
І веселі й сумні вернуть з церкви ураз,
І певнісінько сі й ті спільно вп’ються за час.
Се не казка, брати, тільки образ, мабуть,
Як у парі в житті смутки й радощі йдуть,
І сі й ті до одного кінця нас ведуть.
Весілля, яким керував найнятий «тамада», розпочалося, як і годиться, жартами та веселощами. А мені було мулько на душі… Довелося попросити у «затєйніка» мікрофон та нагадати весіллянам, про Голодомор, розповісти, що у нареченої від голоду 1933 року помер прадід, його найменша та найстарша доньки та перша внучка, закликати вшанувати їх пам'ять і пам'ять мільйонів невинних жертв хвилиною мовчання. Спочатку всі якось зніяковіли, але дружно встали, дехто прошептав молитви, обличчя просвітліли і напруга та сум’яття минули.
Батько молодого потім подякував мені і з прикрістю сказав: «Нащо ж вони у тому загсі призначають на такий день весілля. Що, не могли попередити дітей? То вони ніби спеціально так роблять… У мене на Чернігівщині повністю сусіднє село вимерло…»
Цього року я брав участь у акції «Засвіти свічку» вже в Хмельницькому. Але ситуація повторилася: на майдані викладено хреста з лампадок, священики співають «Вічну пам'ять», а молодята приїхали фотографуватися… Ніби з «сусідньої хати». Але ж «хата» у нас одна… Горять поминальні свічі у вікнах… а за вікнами гримлять салюти, лунає весела музика, співають захмелілі весілляни…
Культурна людина, як відомо, відрізняється від дикуна шанобливим ставленням до своїх предків. Я розумію, що ми ще не навчилися належно шанувати себе і своїх пращурів, що не було кому вчити, але вже пора.
Валентин БЕНДЮГ
25 листопада минулого року довелося мені побувати у Києві. У столиці того дня відбувалася акція «Засвіти свічку», приурочена до Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій. Вулиці, що вели до центру міста, до Софійської та Михайлівської площ, перекривалися для руху транспорту, площі заполонили національні прапори з траурними стрічками, які тримали учасники акції… А я приїхав на весілля. Весільний кортеж, що складався з кількох машин і автобуса, петляв по столиці, пробиваючись до пам’ятника княгині Ольги (нареченою була Оля). І якесь сум’яття було на душі: молодята і траур, радість і смуток. Мимоволі згадалася притча Івана Франка:
Два сусіди жили поруч себе рядом:
Сей весілля справляв, а другий похорон.
В одній хаті ридання і плач над мерцем,
В другій хаті музика і спів над вінцем.
Тут на мари мертвого кладуть і голосять,
Там до шлюбу рушають і дари виносять.
Одним шляхом везуть і труну й молодят,
Один піп погребе й буде шлюб їм давать.
І веселі й сумні вернуть з церкви ураз,
І певнісінько сі й ті спільно вп’ються за час.
Се не казка, брати, тільки образ, мабуть,
Як у парі в житті смутки й радощі йдуть,
І сі й ті до одного кінця нас ведуть.
Весілля, яким керував найнятий «тамада», розпочалося, як і годиться, жартами та веселощами. А мені було мулько на душі… Довелося попросити у «затєйніка» мікрофон та нагадати весіллянам, про Голодомор, розповісти, що у нареченої від голоду 1933 року помер прадід, його найменша та найстарша доньки та перша внучка, закликати вшанувати їх пам'ять і пам'ять мільйонів невинних жертв хвилиною мовчання. Спочатку всі якось зніяковіли, але дружно встали, дехто прошептав молитви, обличчя просвітліли і напруга та сум’яття минули.
Батько молодого потім подякував мені і з прикрістю сказав: «Нащо ж вони у тому загсі призначають на такий день весілля. Що, не могли попередити дітей? То вони ніби спеціально так роблять… У мене на Чернігівщині повністю сусіднє село вимерло…»
Цього року я брав участь у акції «Засвіти свічку» вже в Хмельницькому. Але ситуація повторилася: на майдані викладено хреста з лампадок, священики співають «Вічну пам'ять», а молодята приїхали фотографуватися… Ніби з «сусідньої хати». Але ж «хата» у нас одна… Горять поминальні свічі у вікнах… а за вікнами гримлять салюти, лунає весела музика, співають захмелілі весілляни…
Культурна людина, як відомо, відрізняється від дикуна шанобливим ставленням до своїх предків. Я розумію, що ми ще не навчилися належно шанувати себе і своїх пращурів, що не було кому вчити, але вже пора.
Валентин БЕНДЮГ
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
