Не спалах полум’я й згасання,
Не наступ і відхід морської хвилі,
Не вітер лагідний або сухий, посушливого літа вітер, що легко гонить
з краю в край і розкидає білі кулі численного насіння,
очікуваний граціозним вітрилом там, де воно обвисло;
Не вони, о жоден з них не спалахне палкіш за мене
вогнем любові до тих, кого кохаю,
О жоден не метається туди сюди більше за мене;
Чи не так сум’ятливий приплив чогось шукає й не дає нічого? О, я такий,
О, як підхоплене насіння, як пахощі, як хмари дощові вгорі,
народжені відкритим небом,
спішу я з вітром навмання, любове, за дружбою, до тебе.

Walt Whitman Not heat flames up and consumes
Not heat flames up and consumes,
Not sea-waves hurry in and out,
Not the air delicious and dry, the air of dry summer, bears lightly
along white down-balls of myriads of seeds,
Waited, sailing gracefully, to drop where they may;
Not these, O none of these more than the flames of me, consuming,
burning for his love whom I love,
O none more than I hurrying in and out;
Does the tide hurry, seeking something, and never give up? O I the same,
O nor down-balls nor perfumes, nor the high rain-emitting clouds,
are borne through the open air,
Any more than my soul is borne through the open air,
Wafted in all directions O love, for friendship, for you.