Моя самотність
така залюднена
наповнена журбою
й твоїми образами
неперервним прощанням
й жаданим поцілунком
змін передвісниками
і останнім вагоном.

Моя самотність
така залюднена
що можна влаштувати
процесію із неї
за кольорами
розмірами
й клятвами
за часом
дотиками
ароматами.

Я більше не тремчу
сприймаючи твою відсутність
як присутність й присутній
зі мною образ твій

Мене наповнюють
нічні видіння
бажання сміятися
і проклинати.

Являються у снах
до мене гості
змінивши свої обличчя
на безликість
Я підпираю
мітлою двері
бо хочу залишатися
із образом твоїм в собі.

Але твоє обличчя
виглядить інакшим
в закоханих очах
кохання зникло
я замість ситості
знаходжу голод
дивлюся й бачу
як згасає пристрасть.

Постануть стіни
коли ніч настане
постане туга
не залишивши нічого.

І образ твій в мені
Заплющить очі
і явиться самотність
така порожня.

Mario Benedetti Rostros de Vos
Tengo una soledad
tan concurrida
tan llena de nostalgias
y de rostros de vos
de adioses hace tiempo
y besos bienvenidos
de primeras de cambio
y de último vagón.

Tengo una soledad
tan concurrida
que puedo organizarla
como una procesión
por colores
tamaños
y promesas
por época
por tacto
y por sabor.

Sin temblor de más
me abrazo a tus ausencias
que asisten y me asisten
con mi rostro de vos.

Estoy lleno de sombras
de noches y deseos
de risas y de alguna
maldición.

Mis huéspedes concurren
concurren como sueños
con sus rencores nuevos
su falta de candor
yo les pongo una escoba
tras la puerta
porque quiero estar solo
con mi rostro de vos.

Pero el rostro de vos
mira a otra parte
con sus ojos de amor
que ya no aman
como víveres
que buscan su hambre
miran y miran
y apagan mi jornada.

Las paredes se van
queda la noche
las nostalgias se van
no queda nada.

Ya mi rostro de vos
cierra los ojos
y es una soledad
tan desolada.