
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
недолугій мент
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
Ассоль
М
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
Щиро вітаємо видатного музиканта, який від перших днів війни активно підтримує Україну!
Радості лишалося на денці.
Ну, а нині на душі весна,
Овид у шафрановій веселці.
Казку вимальовує стилО
І дарує вірш гарячий Єві.
О, дружино! Світла джерело!
Печалі та жалі, –
Бідою вбиті люди
На долю вічно злі.
Коли в минуле кане
Земного щастя блиск, –
Роз’ятрюються рани,
Підвищується тиск.
Там, де чекає лезо і клинок.
І тільки так досягнеш цілей певних
Без жодних перепонів і морок.
Приймає ліс екзамен доленосний,
І винесе він вирок, як тиран.
А ти ітимеш крізь серпанок млосний
червону доріжку поклали військові,
щоб не помітив раптом ніхто
там, на підборах, крові…
Щоб приглушила вибухів грім,
стукіт сердець до відбою,
крики дітей, плач матерів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Маріо Бенедетті О Боже!!!
І скільки інших незамінних для мене...
Мені потрібна посмішка дитини, яка на мене дивиться щасливо...
Ніжність, з якою торкаються руки...
Завмирання вітру, який гойдає вербу...
Струмені водограю, коли чую слова, я кохаю...
Відкритий погляд, коли дивлюся в твої очі...
Замисли, які ховаються в моїх почуттях...
Відблиск часу по той бік забуття...
Дрова, які зігріють холодної ночі...
Твій голос, що руйнує звичну рутину...
Дуга веселки, що освітить нам горизонти...
Сльози на очах, коли читаю лист від тебе...
Твої обійми, коли не знаю і чекаю арешту завтра...
Твої слова, які намагаються зруйнувати систему...
Мені потрібні твої сподівання сколихнути життя...
Хвилі, що накочуються на берег і мене...
І така тиша, що зникають кордони...
І мені потрібна твоя душа, яка ніколи не вгомониться
і гул подій що охоплять мій берег...
і твоє світло, що розсіє зимовий туман...
І неспішне цвітіння в наших серцях...
Mario Benedetti Oh Dios!!!
Cuántas cosas no me sirven...
Y cuántas otras me son imprescindibles...
Me sirve la sonrisa del niño que me mira feliz..
La caricia que perdura mas allá de las manos...
La cadencia del viento cuando mece los sauces..
El torrente que fluye cuando escucho las voces que amo...
La mirada serena que imagino en tus ojos...
Los Pensamientos que encuentran refugio en mis sentires...
Los reflejos del tiempo más allá del olvido...
Los leños que me abrigan en la noche mas fría...
Tu voz que rompe la rutina obligada..
Los arco iris que alumbran nuestros horizontes...
La lagrima que resbala cuando leo tus escritos...
Tu abrazo que no conozco y espera detenido en el mañana...
Tu palabra que intenta derribar estructuras...
Me sirve tu esperanza agitando la vida...
Las olas que convergen en tu playa y la mía...
Y también los silencios que derriban fronteras ...
Y me sirve tu alma cuando nada se aquieta y el fragor de las cosas circundan mis orillas...
Y tus luces que disipan las neblinas del invierno..
Y florecen sin prisa en nuestros corazones...
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)