Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Знак згори мені–чапля північна,
Світ давно у знемозі двобічній,
Двері в пекло відкриті дощу.
Заплети довгі коси весні!
Вже закінчене справжнє минуле,
Деградує лискуче поснуле,
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
На кістках тривають бісові танці,
ракетний удар залишає руїни…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я — українець!
По ночах небо геть червоне,
Порух рук моторніше за усвідомлення
Ті ґенерації моїх непережитих мрій
Що я надіюся зустріти поки рухи не зносив
І жити щоби видіти світання на зорі
Ми двигалися задля ожвавлення картини
В напрузі й незнатті що відч
Просто хоча б сісти в перерві за каву, помріяти.
Дивно, але б я кинув роботу, квартиру машину і друзів.
Кому це потрібно, коли є любов у Парижі з тобою?
Неспішна вечеря, романтика, запітнілі вікна і
У глибинах чути хор,
Акцептовані масони
Варять з цинком мельхіор …
Ллється світло недіяння -
Будить вранішній етер,
Спить свідомість… У чеканні
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
Інші кажуть: життя – то лайно.
Треті живуть собі і не чешуться,
Життя пролітає повз них, як кіно.
Одні переймаються гривнею кожною,
Та що там гривнею-копійкою,
Інші вносять за Єрмака мільйони,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Маріо Бенедетті О Боже!!!
І скільки інших незамінних для мене...
Мені потрібна посмішка дитини, яка на мене дивиться щасливо...
Ніжність, з якою торкаються руки...
Завмирання вітру, який гойдає вербу...
Струмені водограю, коли чую слова, я кохаю...
Відкритий погляд, коли дивлюся в твої очі...
Замисли, які ховаються в моїх почуттях...
Відблиск часу по той бік забуття...
Дрова, які зігріють холодної ночі...
Твій голос, що руйнує звичну рутину...
Дуга веселки, що освітить нам горизонти...
Сльози на очах, коли читаю лист від тебе...
Твої обійми, коли не знаю і чекаю арешту завтра...
Твої слова, які намагаються зруйнувати систему...
Мені потрібні твої сподівання сколихнути життя...
Хвилі, що накочуються на берег і мене...
І така тиша, що зникають кордони...
І мені потрібна твоя душа, яка ніколи не вгомониться
і гул подій що охоплять мій берег...
і твоє світло, що розсіє зимовий туман...
І неспішне цвітіння в наших серцях...
Mario Benedetti Oh Dios!!!
Cuántas cosas no me sirven...
Y cuántas otras me son imprescindibles...
Me sirve la sonrisa del niño que me mira feliz..
La caricia que perdura mas allá de las manos...
La cadencia del viento cuando mece los sauces..
El torrente que fluye cuando escucho las voces que amo...
La mirada serena que imagino en tus ojos...
Los Pensamientos que encuentran refugio en mis sentires...
Los reflejos del tiempo más allá del olvido...
Los leños que me abrigan en la noche mas fría...
Tu voz que rompe la rutina obligada..
Los arco iris que alumbran nuestros horizontes...
La lagrima que resbala cuando leo tus escritos...
Tu abrazo que no conozco y espera detenido en el mañana...
Tu palabra que intenta derribar estructuras...
Me sirve tu esperanza agitando la vida...
Las olas que convergen en tu playa y la mía...
Y también los silencios que derriban fronteras ...
Y me sirve tu alma cuando nada se aquieta y el fragor de las cosas circundan mis orillas...
Y tus luces que disipan las neblinas del invierno..
Y florecen sin prisa en nuestros corazones...
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
