Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Маріо Бенедетті О Боже!!!
І скільки інших незамінних для мене...
Мені потрібна посмішка дитини, яка на мене дивиться щасливо...
Ніжність, з якою торкаються руки...
Завмирання вітру, який гойдає вербу...
Струмені водограю, коли чую слова, я кохаю...
Відкритий погляд, коли дивлюся в твої очі...
Замисли, які ховаються в моїх почуттях...
Відблиск часу по той бік забуття...
Дрова, які зігріють холодної ночі...
Твій голос, що руйнує звичну рутину...
Дуга веселки, що освітить нам горизонти...
Сльози на очах, коли читаю лист від тебе...
Твої обійми, коли не знаю і чекаю арешту завтра...
Твої слова, які намагаються зруйнувати систему...
Мені потрібні твої сподівання сколихнути життя...
Хвилі, що накочуються на берег і мене...
І така тиша, що зникають кордони...
І мені потрібна твоя душа, яка ніколи не вгомониться
і гул подій що охоплять мій берег...
і твоє світло, що розсіє зимовий туман...
І неспішне цвітіння в наших серцях...
Mario Benedetti Oh Dios!!!
Cuántas cosas no me sirven...
Y cuántas otras me son imprescindibles...
Me sirve la sonrisa del niño que me mira feliz..
La caricia que perdura mas allá de las manos...
La cadencia del viento cuando mece los sauces..
El torrente que fluye cuando escucho las voces que amo...
La mirada serena que imagino en tus ojos...
Los Pensamientos que encuentran refugio en mis sentires...
Los reflejos del tiempo más allá del olvido...
Los leños que me abrigan en la noche mas fría...
Tu voz que rompe la rutina obligada..
Los arco iris que alumbran nuestros horizontes...
La lagrima que resbala cuando leo tus escritos...
Tu abrazo que no conozco y espera detenido en el mañana...
Tu palabra que intenta derribar estructuras...
Me sirve tu esperanza agitando la vida...
Las olas que convergen en tu playa y la mía...
Y también los silencios que derriban fronteras ...
Y me sirve tu alma cuando nada se aquieta y el fragor de las cosas circundan mis orillas...
Y tus luces que disipan las neblinas del invierno..
Y florecen sin prisa en nuestros corazones...
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)