Бабця і ... Сталін

У зв'язку з публікаціями про заборону у московії фільму
"Смерть Сталіна" пригадалось своє ....

5 березня 1953 року ховали мою бабцю,Ковтачиху по вуличному, царство їй
небесне. Шлях на цвинтар був неблизький і мене, п'ятирічного малюка
посадили на встеленого соломою воза поруч з домовиною...

Хоч я вже розумів, що сталось щось сумне, люди всіляко намагалися
мене розважити, даруючи печиво і рідкісні на ті повоєнні часи
льодяники, котрі я тут же намагався засунути до складених на грудях
бабціних рук, прохаючи: Їж, бабо, у мене ще є... Коли похоронний кортеж
в'їхав на головну вулицю райцентру, я почув як зі всіх гучномовців на
стовпах залунала сумна музика, а з будинків культури, міліції
хлібо-та маслозаводу звисали червоні прапори з чорними стрічками

Країна сумувала за Сталіним, а я - за своєю бабцею...

Зі Сталіним пов'язаний ще один спогад з мого дитинства.

Камінь і Сталін

У нашому райцентрі у скверику на центральному майдані, що на роздоріжжі
автошляхів на Кам'янець і Городок стоїть скромний бюст Тараса Григоровича
Шевченка. Зберегися письмові свідчення, що Кобзар і справді побував у цих
місцях. Старожили Ярмолинець пам 'ятають, що Шевченко не завжди був на
цьому постаменті.Раніше тут зустрічав і проводжав автобуси зі старого
автовокзалу навпроти вождь всіх народів...

Але правду кажуть, ніщо не вічне. Навіть вожді... По смерті Сталіна в
країні розпочалась нетривала хрущовська "відлига". Нинішнє покоління
знає про неї з чудового фільму Прошкіна "Холодно лето пятдесят третьего"
з незабутнім Анатолієм Папановим. А 23-25 лютого 56-го (вже через три роки
по смерті вождя) Микита Хрущов виступив на закритому засіданні ХХ з'їзду
партії зі своєю сенсаційною доповіддю, про згубний вплив культу особи
Сталіна. Про всі ці таємниці кремлівського двору ми довідалися уже
в університеті з лекцій з історії партії. Але у маленьких Ярмолинцях
на моїй вулиці мешкав один чоловік, який вже того лютневого ранку знав
більше за інших...

Ми, малі, не знали його справжнього імені і називали його Камінь.
Це прізвисько прилипло до нього через звичку кричати напідпитку навздогін
дітворі, котра дратувала вуличного дивака: "Камень тебе в лоб!" Камінням у
нас ніхто не кидав, тому Каміня всі вважали за дурника і нітрохи його не
боялися. Наше ставлення до Каміня змінилося після того лютневого дня...

Вранці мешканці райцентру з подивом побачили обезголовлений пам'ятник
вождю народів... Порожня цементна голова валялась поруч у брудному талому
снігу. Трохи далі лежала мотузка із зашморгом, протилежний кінець її був
накинутий на гак припаркованого до скверика автобуса, що курсував з
центру до залізничної станції. Ніхто вголос не казав хто вчинив цей
самосуд над вождем у ніч того антисталінського з'їзду, але пошепки всі
казали, що це Камінь у такий спосіб звів рахунки з своїм колишнім
верховним головнокомандувачем... А ще розповідали, що Камінь був у
чині підполковника і ніби служив ад'ютантом його превосходительства.
За якусь провину, чи й просто без провини, його було зіслано у Сибір і
він там працював у соляних копальнях по коліна у воді. Там він ніби й
захворів,і трохи посунувся мізками. На користь останнього свідчили п'яні
походеньки Каміня з гиканням і криками :"Америка-лампочка", котрі він
впереміжку з лякалкою "Камень тебе в лоб" вживав де слід і так, без потреби...

У тому, що у цій історії з головою Сталіна щось і справді не тільки із
зведень бі-бі-сі, цебто - баба бабі сказала, свідчили видимі переміни
у житті Каміня. На державні свята його стали запрошувати до райвійськкомату,
звідки він повертався у новенькій офіцерській формі і з пакунками продуктів.
Свята минали, пайок Камінь пропивав і все знову йшло звичним шляхом...

Через кілька років по тому Каміня не стало. У морозну ніч він п'яний
замерз неподалік від свого дому... Тоді то ми й уперше побували у
Каменевій хаті і на власні очі побачили великий портрет господаря у
формі підполковника. Після похорон, котрі відбувалися
з військовими почестями, духовим оркестром і холостими залпами,
звідкілясь, казали, що з Молдавії, приїхала дочка Каміня. Будинок
вона продала і поїхала за Дністер....

Нині вже про той випадок з пам'ятником Сталіну у Ярмолинцях мабуть
ніхто й не згадає, а на старому постаменті тепер погруддя Тараса
Григоровича Шевченка, який зустрічає і проводжає поглядом камінних
очей авто на Кам'янець і на Городок...