Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.24
23:03
обережно акуратно
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
2026.09.24
22:13
Ще краплі літа в осені барвистій
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
2026.09.24
20:58
Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
2026.09.24
18:34
Підлога бажає зігрітись,
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
2026.09.24
17:13
Жили чоловік і жінка на хуторі. Звісно
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
2026.09.24
16:43
Так схожий на старовинні,
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
2026.09.24
14:26
Колись доводиться прощатись
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
2026.09.24
06:15
Предківські дороги нам дарують крила
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
2026.09.24
05:29
VІ. ТЯГАР СИНІВСЬКОГО ОБОВ'ЯЗКУ
У задимленій майстерні коваля Квінта ранок почався з важкої розмови. За довгим дерев'яним столом сиділи двоє братів. Квінт, широкоплечий, із мозолястими від молота руками, та Марцелл – стрункий, загартований у боях ле
2026.09.24
00:00
вітер тихий і вітер злобний
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
2026.09.23
20:02
Перетоплений шлях у майбутнє, на гору жадану,
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
2026.09.23
19:32
Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
Шум-Кушта предстоїть, і возвіщає, і поучає. Шум бар Ну, Шум-Кушта, предстоїть і глаголе покірно перед Господом, прорікаючи:
– Минувся час мій, і належить мені відійти. Та не відаю, хто супроводитиме ме
2026.09.23
15:17
Я піду за дощем, закохавшись у сіру сльоту
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
2026.09.23
15:16
В блокноті згорілім - згорілий рондель,
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
2026.09.23
14:40
Він біг у даль, отримавши свободу,
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
2026.09.23
11:38
Призначення чаю з жасмину співмірне
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анатолій Цибульський (1947) /
Проза
Квашені яблука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Квашені яблука
Щось я часто став свою бабцю згадувати. Чи то тиждень нині такий,
коли померлих поминають, чи може на дощ, чи просто,- старію... От
і сьогодні. Купував я у знайомої продавчині на ринку квашену капусту
з морквою та солодким болгарським
перцем, пелюстку і червоні бурячки по-корейськи. Смакота!..
Розрахувавшись за придбане, я вже збирався йти далі. Аж тут жінка
стала умовляти мене купити ще й квашених яблук. - Ви тільки погляньте,
які ж яблучка,- як сонце: круленнькі тугенькі, солоденькі, антонівочка!
З дубової діжечки у льоху, на ячмінній соломці. А духмяні ж які! Онучат
моїх за вуха не відтягеш...
Я може б і пропустив повз вуха цей рекламний ролик, якби не згадка
про онучат. Раптом пригадалось своє босоноге і безштанне дитинство, моя
бабця Ковтачиха по-вуличному, і діжка з квашеними яблуками у сінях...
І той день, коли бабця,грюкаючи порожніми відрами і коромислом,
збиралась іти по воду до далекої криниці.
- Ти ж дивись мені. З печі не злазь. Дверей не відчиняй, хату
вихолодиш, чи ще якусь хоробу вхопиш! Виказувала бабця десь уже з
порогу. -Добре, добре, бабо, ні ногою,- заспокійливо відказав я, а
сам подумки вже був усінях біля діжки з яблуками...
Не те, щоб мені їх шкодували.Я ж і сам ту діжку вже доїдав... Але одна
справа, коли тебе припрошують з'їсти квашене яблуко, і зовсім інша,
коли ти його крадькома на дні діжки у соломі ловиш...Як тільки бабцін
силует зних за деревами, я хутко зісковзнув з печі і за мить уже був за
сінешними дверима біля діжки з яблуками... Про те, що діжка була майже
поржня, я, здається, уже казав. Тож, щоб впіймати на дні слизьке яблуко
мені довелось добряче нагнутись, так що більша
передня частина мене опинилася глибоко у діжці,а менша - задня
без штанів - над верхнім обручем...
- Ах ти ж,шибенику! То так ти бабу слухаєш!? Зненацька донісся до
мене підсилений порожньою діжкою бабцін голос.
З несподіванки і переляку, я мало не шубоснув у квас з головою.
Але за мить, прийшовши до тями, я з глибини свого незручного становища
раптом перейшов з оборони в атаку. - А вам, бабо, хіба не повилазило
так далеко, аж від криниці,бачити!
- Ну зачекай, ось прийде мама з роботи, вона покаже тобі прутиком
оте "не повилазило". Ану ж, катьом - на піч і щоб я тебе не чула і не
бачила до вечора!..
Ніякого виховного прутика того вечора мені, звичайно ж не перепало.
Мати тільки трохи пожурила мене, зрадівши, що бабці так вчасно довелося
за чимсь повернутись до хати і не сталось куди більшого лиха. Щоправда
про ту мою провину і непоштивість до бабці мені ще довго пригадували...
І от сьогодні, коли настають дні, коли згадують покійників і просять
у них вибачення за всі гріхи, мені згадався і той мій дитячий гріх.
Я, звичайно ж,купив у знайомої продавщині кіло квашених яблук.
А ввечері, запаливши свічку і надкусивши запашну антонівку, я подумки
попрошу прощення у моєї давно спочилої бабці...
Квітень 2014 р.
коли померлих поминають, чи може на дощ, чи просто,- старію... От
і сьогодні. Купував я у знайомої продавчині на ринку квашену капусту
з морквою та солодким болгарським
перцем, пелюстку і червоні бурячки по-корейськи. Смакота!..
Розрахувавшись за придбане, я вже збирався йти далі. Аж тут жінка
стала умовляти мене купити ще й квашених яблук. - Ви тільки погляньте,
які ж яблучка,- як сонце: круленнькі тугенькі, солоденькі, антонівочка!
З дубової діжечки у льоху, на ячмінній соломці. А духмяні ж які! Онучат
моїх за вуха не відтягеш...
Я може б і пропустив повз вуха цей рекламний ролик, якби не згадка
про онучат. Раптом пригадалось своє босоноге і безштанне дитинство, моя
бабця Ковтачиха по-вуличному, і діжка з квашеними яблуками у сінях...
І той день, коли бабця,грюкаючи порожніми відрами і коромислом,
збиралась іти по воду до далекої криниці.
- Ти ж дивись мені. З печі не злазь. Дверей не відчиняй, хату
вихолодиш, чи ще якусь хоробу вхопиш! Виказувала бабця десь уже з
порогу. -Добре, добре, бабо, ні ногою,- заспокійливо відказав я, а
сам подумки вже був усінях біля діжки з яблуками...
Не те, щоб мені їх шкодували.Я ж і сам ту діжку вже доїдав... Але одна
справа, коли тебе припрошують з'їсти квашене яблуко, і зовсім інша,
коли ти його крадькома на дні діжки у соломі ловиш...Як тільки бабцін
силует зних за деревами, я хутко зісковзнув з печі і за мить уже був за
сінешними дверима біля діжки з яблуками... Про те, що діжка була майже
поржня, я, здається, уже казав. Тож, щоб впіймати на дні слизьке яблуко
мені довелось добряче нагнутись, так що більша
передня частина мене опинилася глибоко у діжці,а менша - задня
без штанів - над верхнім обручем...
- Ах ти ж,шибенику! То так ти бабу слухаєш!? Зненацька донісся до
мене підсилений порожньою діжкою бабцін голос.
З несподіванки і переляку, я мало не шубоснув у квас з головою.
Але за мить, прийшовши до тями, я з глибини свого незручного становища
раптом перейшов з оборони в атаку. - А вам, бабо, хіба не повилазило
так далеко, аж від криниці,бачити!
- Ну зачекай, ось прийде мама з роботи, вона покаже тобі прутиком
оте "не повилазило". Ану ж, катьом - на піч і щоб я тебе не чула і не
бачила до вечора!..
Ніякого виховного прутика того вечора мені, звичайно ж не перепало.
Мати тільки трохи пожурила мене, зрадівши, що бабці так вчасно довелося
за чимсь повернутись до хати і не сталось куди більшого лиха. Щоправда
про ту мою провину і непоштивість до бабці мені ще довго пригадували...
І от сьогодні, коли настають дні, коли згадують покійників і просять
у них вибачення за всі гріхи, мені згадався і той мій дитячий гріх.
Я, звичайно ж,купив у знайомої продавщині кіло квашених яблук.
А ввечері, запаливши свічку і надкусивши запашну антонівку, я подумки
попрошу прощення у моєї давно спочилої бабці...
Квітень 2014 р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
