Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анатолій Цибульський (1947) /
Проза
Квашені яблука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Квашені яблука
Щось я часто став свою бабцю згадувати. Чи то тиждень нині такий,
коли померлих поминають, чи може на дощ, чи просто,- старію... От
і сьогодні. Купував я у знайомої продавчині на ринку квашену капусту
з морквою та солодким болгарським
перцем, пелюстку і червоні бурячки по-корейськи. Смакота!..
Розрахувавшись за придбане, я вже збирався йти далі. Аж тут жінка
стала умовляти мене купити ще й квашених яблук. - Ви тільки погляньте,
які ж яблучка,- як сонце: круленнькі тугенькі, солоденькі, антонівочка!
З дубової діжечки у льоху, на ячмінній соломці. А духмяні ж які! Онучат
моїх за вуха не відтягеш...
Я може б і пропустив повз вуха цей рекламний ролик, якби не згадка
про онучат. Раптом пригадалось своє босоноге і безштанне дитинство, моя
бабця Ковтачиха по-вуличному, і діжка з квашеними яблуками у сінях...
І той день, коли бабця,грюкаючи порожніми відрами і коромислом,
збиралась іти по воду до далекої криниці.
- Ти ж дивись мені. З печі не злазь. Дверей не відчиняй, хату
вихолодиш, чи ще якусь хоробу вхопиш! Виказувала бабця десь уже з
порогу. -Добре, добре, бабо, ні ногою,- заспокійливо відказав я, а
сам подумки вже був усінях біля діжки з яблуками...
Не те, щоб мені їх шкодували.Я ж і сам ту діжку вже доїдав... Але одна
справа, коли тебе припрошують з'їсти квашене яблуко, і зовсім інша,
коли ти його крадькома на дні діжки у соломі ловиш...Як тільки бабцін
силует зних за деревами, я хутко зісковзнув з печі і за мить уже був за
сінешними дверима біля діжки з яблуками... Про те, що діжка була майже
поржня, я, здається, уже казав. Тож, щоб впіймати на дні слизьке яблуко
мені довелось добряче нагнутись, так що більша
передня частина мене опинилася глибоко у діжці,а менша - задня
без штанів - над верхнім обручем...
- Ах ти ж,шибенику! То так ти бабу слухаєш!? Зненацька донісся до
мене підсилений порожньою діжкою бабцін голос.
З несподіванки і переляку, я мало не шубоснув у квас з головою.
Але за мить, прийшовши до тями, я з глибини свого незручного становища
раптом перейшов з оборони в атаку. - А вам, бабо, хіба не повилазило
так далеко, аж від криниці,бачити!
- Ну зачекай, ось прийде мама з роботи, вона покаже тобі прутиком
оте "не повилазило". Ану ж, катьом - на піч і щоб я тебе не чула і не
бачила до вечора!..
Ніякого виховного прутика того вечора мені, звичайно ж не перепало.
Мати тільки трохи пожурила мене, зрадівши, що бабці так вчасно довелося
за чимсь повернутись до хати і не сталось куди більшого лиха. Щоправда
про ту мою провину і непоштивість до бабці мені ще довго пригадували...
І от сьогодні, коли настають дні, коли згадують покійників і просять
у них вибачення за всі гріхи, мені згадався і той мій дитячий гріх.
Я, звичайно ж,купив у знайомої продавщині кіло квашених яблук.
А ввечері, запаливши свічку і надкусивши запашну антонівку, я подумки
попрошу прощення у моєї давно спочилої бабці...
Квітень 2014 р.
коли померлих поминають, чи може на дощ, чи просто,- старію... От
і сьогодні. Купував я у знайомої продавчині на ринку квашену капусту
з морквою та солодким болгарським
перцем, пелюстку і червоні бурячки по-корейськи. Смакота!..
Розрахувавшись за придбане, я вже збирався йти далі. Аж тут жінка
стала умовляти мене купити ще й квашених яблук. - Ви тільки погляньте,
які ж яблучка,- як сонце: круленнькі тугенькі, солоденькі, антонівочка!
З дубової діжечки у льоху, на ячмінній соломці. А духмяні ж які! Онучат
моїх за вуха не відтягеш...
Я може б і пропустив повз вуха цей рекламний ролик, якби не згадка
про онучат. Раптом пригадалось своє босоноге і безштанне дитинство, моя
бабця Ковтачиха по-вуличному, і діжка з квашеними яблуками у сінях...
І той день, коли бабця,грюкаючи порожніми відрами і коромислом,
збиралась іти по воду до далекої криниці.
- Ти ж дивись мені. З печі не злазь. Дверей не відчиняй, хату
вихолодиш, чи ще якусь хоробу вхопиш! Виказувала бабця десь уже з
порогу. -Добре, добре, бабо, ні ногою,- заспокійливо відказав я, а
сам подумки вже був усінях біля діжки з яблуками...
Не те, щоб мені їх шкодували.Я ж і сам ту діжку вже доїдав... Але одна
справа, коли тебе припрошують з'їсти квашене яблуко, і зовсім інша,
коли ти його крадькома на дні діжки у соломі ловиш...Як тільки бабцін
силует зних за деревами, я хутко зісковзнув з печі і за мить уже був за
сінешними дверима біля діжки з яблуками... Про те, що діжка була майже
поржня, я, здається, уже казав. Тож, щоб впіймати на дні слизьке яблуко
мені довелось добряче нагнутись, так що більша
передня частина мене опинилася глибоко у діжці,а менша - задня
без штанів - над верхнім обручем...
- Ах ти ж,шибенику! То так ти бабу слухаєш!? Зненацька донісся до
мене підсилений порожньою діжкою бабцін голос.
З несподіванки і переляку, я мало не шубоснув у квас з головою.
Але за мить, прийшовши до тями, я з глибини свого незручного становища
раптом перейшов з оборони в атаку. - А вам, бабо, хіба не повилазило
так далеко, аж від криниці,бачити!
- Ну зачекай, ось прийде мама з роботи, вона покаже тобі прутиком
оте "не повилазило". Ану ж, катьом - на піч і щоб я тебе не чула і не
бачила до вечора!..
Ніякого виховного прутика того вечора мені, звичайно ж не перепало.
Мати тільки трохи пожурила мене, зрадівши, що бабці так вчасно довелося
за чимсь повернутись до хати і не сталось куди більшого лиха. Щоправда
про ту мою провину і непоштивість до бабці мені ще довго пригадували...
І от сьогодні, коли настають дні, коли згадують покійників і просять
у них вибачення за всі гріхи, мені згадався і той мій дитячий гріх.
Я, звичайно ж,купив у знайомої продавщині кіло квашених яблук.
А ввечері, запаливши свічку і надкусивши запашну антонівку, я подумки
попрошу прощення у моєї давно спочилої бабці...
Квітень 2014 р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
