Щось я часто став свою бабцю згадувати. Чи то тиждень нині такий,
коли померлих поминають, чи може на дощ, чи просто,- старію... От
і сьогодні. Купував я у знайомої продавчині на ринку квашену капусту
з морквою та солодким болгарським
перцем, пелюстку і червоні бурячки по-корейськи. Смакота!..

Розрахувавшись за придбане, я вже збирався йти далі. Аж тут жінка
стала умовляти мене купити ще й квашених яблук. - Ви тільки погляньте,
які ж яблучка,- як сонце: круленнькі тугенькі, солоденькі, антонівочка!
З дубової діжечки у льоху, на ячмінній соломці. А духмяні ж які! Онучат
моїх за вуха не відтягеш...

Я може б і пропустив повз вуха цей рекламний ролик, якби не згадка
про онучат. Раптом пригадалось своє босоноге і безштанне дитинство, моя
бабця Ковтачиха по-вуличному, і діжка з квашеними яблуками у сінях...
І той день, коли бабця,грюкаючи порожніми відрами і коромислом,
збиралась іти по воду до далекої криниці.

- Ти ж дивись мені. З печі не злазь. Дверей не відчиняй, хату
вихолодиш, чи ще якусь хоробу вхопиш! Виказувала бабця десь уже з
порогу. -Добре, добре, бабо, ні ногою,- заспокійливо відказав я, а
сам подумки вже був усінях біля діжки з яблуками...

Не те, щоб мені їх шкодували.Я ж і сам ту діжку вже доїдав... Але одна
справа, коли тебе припрошують з'їсти квашене яблуко, і зовсім інша,
коли ти його крадькома на дні діжки у соломі ловиш...Як тільки бабцін
силует зних за деревами, я хутко зісковзнув з печі і за мить уже був за
сінешними дверима біля діжки з яблуками... Про те, що діжка була майже
поржня, я, здається, уже казав. Тож, щоб впіймати на дні слизьке яблуко
мені довелось добряче нагнутись, так що більша
передня частина мене опинилася глибоко у діжці,а менша - задня
без штанів - над верхнім обручем...

- Ах ти ж,шибенику! То так ти бабу слухаєш!? Зненацька донісся до
мене підсилений порожньою діжкою бабцін голос.

З несподіванки і переляку, я мало не шубоснув у квас з головою.
Але за мить, прийшовши до тями, я з глибини свого незручного становища
раптом перейшов з оборони в атаку. - А вам, бабо, хіба не повилазило
так далеко, аж від криниці,бачити!

- Ну зачекай, ось прийде мама з роботи, вона покаже тобі прутиком
оте "не повилазило". Ану ж, катьом - на піч і щоб я тебе не чула і не
бачила до вечора!..

Ніякого виховного прутика того вечора мені, звичайно ж не перепало.
Мати тільки трохи пожурила мене, зрадівши, що бабці так вчасно довелося
за чимсь повернутись до хати і не сталось куди більшого лиха. Щоправда
про ту мою провину і непоштивість до бабці мені ще довго пригадували...

І от сьогодні, коли настають дні, коли згадують покійників і просять
у них вибачення за всі гріхи, мені згадався і той мій дитячий гріх.
Я, звичайно ж,купив у знайомої продавщині кіло квашених яблук.
А ввечері, запаливши свічку і надкусивши запашну антонівку, я подумки
попрошу прощення у моєї давно спочилої бабці...

Квітень 2014 р.