Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому зозуля не в’є власного гнізда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому зозуля не в’є власного гнізда
Прибігла мала зі школи, горять оченята.
Похвалилася одразу і мамі, і тату:
- А ми нині на уроці про пташок вивчали
І багато цікавого від вчителя взнали.
- А яких пташок вивчали? – запитує тато.
- Соловейка і зозулю…та й других багато.
А ви знаєте, зозуля гнізда не звиває.
Свої яйця в чужі гнізда вона підкладає.
А зозуленя візьметься із гнізда чужого
Яйця пташок викидати усі до одного.
Одне сидить та тішиться у гнізді отому,
Бо ж пташки приносять їжу лиш йому одному…
Тільки я не розумію, як могло так стати,
Що зозуля собі гнізда не хоче звивати?
Думала про те спитати на уроці. Але
Пролунав дзвінок. Не встигла і не запитала.
- Так я скажу, - мовить мати, - від бабусі чула.
То давно уже, не знати, коли й саме, було.
Кажуть люди, як розп’яли Христа злії люди,
За ним брати-християни плакали усюди.
Поки їм благую вістку не прислало небо,
Що воскрес Христос, по ньому плакати не треба.
Тож відтоді день той люди святкувати стали,
Благовіщення від того його й називали.
У той день ніхто на світі не мав працювати,
Навіть, пташки не бралися гнізд собі звивати.
Ото одна лиш зозуля слухати не стала
І у свято гніздо вила. За що й покарали.
Сказав Господь: раз для неї такий день не свято,
То їй гнізда вже ніколи в житті не звивати.
Тож відтоді і не може звити гнізда свого,
Мусить яйця відкладати до гнізда чужого.
Тато то усе послухав й каже: - Може бути.
Та мені зовсім інакше доводилось чути.
Дідусь мені ще малому про таке повідав,
А він казав, що почув то ще від свого діда.
Отож, було - колись люди гріхів безліч мали,
Що аж Господу від того за них сором стало.
Раз по заповідях люди не бажають жити,
Рішив їх усіх потопом страшним потопити.
Лише праведному Ною про те повідомив,
Щоб з сім’єю врятуватись можна було йому.
Ще й тварин порятувати чистих і нечистих.
Всіх по парі відібрати до ковчега, звісно.
Як усе було готове, з неба полилося.
Сорок днів безперестанку. Де й води взялося?
Вкрила вода усю землю по гірські вершини.
Рід людський у тім потопі майже весь загинув.
Лиш ковчег по воді плавав, шукав, де пристати.
Але скрізь вода навколо. Знайшли Арарата
І пристали. Та ж землі там для усіх замало.
Та й насіння від вологи вже попроростало.
А вода все не спадає, хвилюється морем.
Уже з голоду загине усе живе скоро.
Нема куди воді дітись, всі пори закриті.
Нема, окрім Арарату, більш суші на світі.
Тут зозуля і згадала: як гніздечко вила,
То здорову в землі дірку тим гніздом накрила.
Полетіла пошукати, гніздо знайшла скоро.
Гілочки порозкидала і вода в ту нору
Стала бігом утікати. Скоро світ звільнила,
Лише моря, океани й озера лишила.
Усі дякують зозулі, що світ врятувала.
Аж Господа своїм вчинком вона схвилювала.
За таке її усердя, за рятунок світу,
Стала вона за ключами вирію глядіти.
Дав Бог ключі золотії, довірився птасі,
Щоб вона ще влітку перша у вирій неслася.
Відчиняла туди браму. Як пташки прибудуть,
Вони вже спокійно в вирій залітати будуть.
Відпочинуть вони зиму, на весну зберуться
Та і знов до свого краю усі подадуться.
А зозуля зачекає, як злетять останні,
То тоді вже вона й браму зачиняти стане.
Поки то вона зачинить, в свій край повертає,
Уже всі пташки у гніздах яйця відкладають.
Коли їй гніздо те вити? Нема часу того.
Отож, яйця й відкладає до гнізда чужого.
Самій треба ж сил набратись, скоро знов злітати,
Бо ж у вирії їй браму першій відчиняти.
Тож, не від своєї ліні чи натури злої
Відкладає в чужі гнізда вона яйця свої.
Поки другі пташеняток годують, навчають,
Вона також свого часу дарма не втрачає.
Летить туди, де багато шкідників у лісі.
За годину може й сотню гусіні поїсти.
Цілий день вона літає, поживу шукає,
А, як знайде, то трудиться, поки не здолає.
Поїдає і велику гусінь волохату,
Яку інші пташки в лісі бояться чіпати.
Бо ж вона отруйна, може наробити шкоди.
Та отрутою зозулю зупинити годі.
Як комах не вистачає та й гусіні мало,
То зозуля й черв’ячків би, й слимаків збирала.
Набереться вона сили, Петрівка минає
І зозуля знову в вирій, браму відчиняє.
Похвалилася одразу і мамі, і тату:
- А ми нині на уроці про пташок вивчали
І багато цікавого від вчителя взнали.
- А яких пташок вивчали? – запитує тато.
- Соловейка і зозулю…та й других багато.
А ви знаєте, зозуля гнізда не звиває.
Свої яйця в чужі гнізда вона підкладає.
А зозуленя візьметься із гнізда чужого
Яйця пташок викидати усі до одного.
Одне сидить та тішиться у гнізді отому,
Бо ж пташки приносять їжу лиш йому одному…
Тільки я не розумію, як могло так стати,
Що зозуля собі гнізда не хоче звивати?
Думала про те спитати на уроці. Але
Пролунав дзвінок. Не встигла і не запитала.
- Так я скажу, - мовить мати, - від бабусі чула.
То давно уже, не знати, коли й саме, було.
Кажуть люди, як розп’яли Христа злії люди,
За ним брати-християни плакали усюди.
Поки їм благую вістку не прислало небо,
Що воскрес Христос, по ньому плакати не треба.
Тож відтоді день той люди святкувати стали,
Благовіщення від того його й називали.
У той день ніхто на світі не мав працювати,
Навіть, пташки не бралися гнізд собі звивати.
Ото одна лиш зозуля слухати не стала
І у свято гніздо вила. За що й покарали.
Сказав Господь: раз для неї такий день не свято,
То їй гнізда вже ніколи в житті не звивати.
Тож відтоді і не може звити гнізда свого,
Мусить яйця відкладати до гнізда чужого.
Тато то усе послухав й каже: - Може бути.
Та мені зовсім інакше доводилось чути.
Дідусь мені ще малому про таке повідав,
А він казав, що почув то ще від свого діда.
Отож, було - колись люди гріхів безліч мали,
Що аж Господу від того за них сором стало.
Раз по заповідях люди не бажають жити,
Рішив їх усіх потопом страшним потопити.
Лише праведному Ною про те повідомив,
Щоб з сім’єю врятуватись можна було йому.
Ще й тварин порятувати чистих і нечистих.
Всіх по парі відібрати до ковчега, звісно.
Як усе було готове, з неба полилося.
Сорок днів безперестанку. Де й води взялося?
Вкрила вода усю землю по гірські вершини.
Рід людський у тім потопі майже весь загинув.
Лиш ковчег по воді плавав, шукав, де пристати.
Але скрізь вода навколо. Знайшли Арарата
І пристали. Та ж землі там для усіх замало.
Та й насіння від вологи вже попроростало.
А вода все не спадає, хвилюється морем.
Уже з голоду загине усе живе скоро.
Нема куди воді дітись, всі пори закриті.
Нема, окрім Арарату, більш суші на світі.
Тут зозуля і згадала: як гніздечко вила,
То здорову в землі дірку тим гніздом накрила.
Полетіла пошукати, гніздо знайшла скоро.
Гілочки порозкидала і вода в ту нору
Стала бігом утікати. Скоро світ звільнила,
Лише моря, океани й озера лишила.
Усі дякують зозулі, що світ врятувала.
Аж Господа своїм вчинком вона схвилювала.
За таке її усердя, за рятунок світу,
Стала вона за ключами вирію глядіти.
Дав Бог ключі золотії, довірився птасі,
Щоб вона ще влітку перша у вирій неслася.
Відчиняла туди браму. Як пташки прибудуть,
Вони вже спокійно в вирій залітати будуть.
Відпочинуть вони зиму, на весну зберуться
Та і знов до свого краю усі подадуться.
А зозуля зачекає, як злетять останні,
То тоді вже вона й браму зачиняти стане.
Поки то вона зачинить, в свій край повертає,
Уже всі пташки у гніздах яйця відкладають.
Коли їй гніздо те вити? Нема часу того.
Отож, яйця й відкладає до гнізда чужого.
Самій треба ж сил набратись, скоро знов злітати,
Бо ж у вирії їй браму першій відчиняти.
Тож, не від своєї ліні чи натури злої
Відкладає в чужі гнізда вона яйця свої.
Поки другі пташеняток годують, навчають,
Вона також свого часу дарма не втрачає.
Летить туди, де багато шкідників у лісі.
За годину може й сотню гусіні поїсти.
Цілий день вона літає, поживу шукає,
А, як знайде, то трудиться, поки не здолає.
Поїдає і велику гусінь волохату,
Яку інші пташки в лісі бояться чіпати.
Бо ж вона отруйна, може наробити шкоди.
Та отрутою зозулю зупинити годі.
Як комах не вистачає та й гусіні мало,
То зозуля й черв’ячків би, й слимаків збирала.
Набереться вона сили, Петрівка минає
І зозуля знову в вирій, браму відчиняє.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
