Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.26
00:46
Солодке життя починалося з медового місяця, а закінчилося цукровим діабетом.
Де келих по вінця, там і море по коліна.
Той, хто ледве ворушить кінцівками, навряд чи здатний на порухи душі.
Там, де вхід безкоштовний, вихід проблемний.
Словесний
2026.03.25
20:51
Римовано буяють квіти
І не чекають на антракт.
Поезією треба жити,
І з нею дихати у такт!
Давати їй святу присягу,
Коли планета вся - чужа!
Поезія - це не розвага!
І не чекають на антракт.
Поезією треба жити,
І з нею дихати у такт!
Давати їй святу присягу,
Коли планета вся - чужа!
Поезія - це не розвага!
2026.03.25
12:27
І п’є весна солодкий сік берези,
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
2026.03.25
12:04
Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
2026.03.25
05:33
Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
2026.03.25
03:43
Незнану, невідому серцю тугу
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
2026.03.24
20:26
Як горить у небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Про Гаркушине море і водоспад Вчелька
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про Гаркушине море і водоспад Вчелька
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
А молодших вкриєш матом,
Змусиш дарма працювати.
Озирнутися не вспів,
Вже і орден заслужив.
Кому слава, кому горе…
Розкажу я вам про море,
Що Гаркушиним зовуть.
Не доводилося чуть?
Було то в п’ятидесятих.
Полігон побудувати
Повеліли генералу,
Щоби там солдат навчали,
Як потрібно воювати.
Перемоги здобувати.
Генерал чекать не став,
Щоб все хтось прорахував,
Сам узявся малювати,
Який вигляд буде мати.
Хто робити буде то́го?
Ціла ж армія у нього.
З тої сили дармової
Можна стати і Героєм.
Та і техніки доволі.
Є чим рити шанці в полі.
Та Гаркуша далі мітить,
Хоче річку городити,
Щоб училися солдати
Перешкоду ту долати.
Правда, в річковій долині,
Кілька сіл стоять ще нині.
Та кому то все цікаво?
Полігон – державна справа.
Всіх селян із сіл зігнали,
Навіть, згоди не питали.
І робота закипіла.
Армія гранітні брили
У кар’єрі добувала,
Майже у ручну тягала,
Щоби річку городити.
Та чого солдат жаліти.
Скоро річку загатили,
Купу брил там навалили.
Ніде дітися воді.
Стала повнитись тоді
Річкова долина, поки
Розтеклась на усі боки,
Аж по греблю піднялася
Та й по брилах подалася
Униз далі водоспадом.
Генерал страшенно радий,
Рапорти хвалебні пише
Та майбутнім себе тішить.
Геть забув про тих селян,
Чия втоплена земля.
Про солдат, що там лягли,
Непідйомне ж бо тягли.
Водоспад той Вчелька звуть.
Одні кажуть, що, мабуть,
В честь якогось там солдата,
Що загинув в тім «стройбаті».
Другі кажуть – в честь села,
Що вода там залила.
Ще й граніт той слід згадати,
Що уклали в ту загату.
Бо ж граніт то не простий,
З нього клали у Москві
МГУ їх знамените.
Генерал же ті граніти
Просто в греблю угатив.
Гроші чималі пустив
Тим на вітер. Генерала
Смерть уже давно забрала.
А те «море» є і досі,
Воду Гнилоп’яті зносить
Водоспадом з брил гранітних.
Приїжджайте поглядіти
На той пам’ятник «совкові».
Краєвиди ж там чудові.
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
А молодших вкриєш матом,
Змусиш дарма працювати.
Озирнутися не вспів,
Вже і орден заслужив.
Кому слава, кому горе…
Розкажу я вам про море,
Що Гаркушиним зовуть.
Не доводилося чуть?
Було то в п’ятидесятих.
Полігон побудувати
Повеліли генералу,
Щоби там солдат навчали,
Як потрібно воювати.
Перемоги здобувати.
Генерал чекать не став,
Щоб все хтось прорахував,
Сам узявся малювати,
Який вигляд буде мати.
Хто робити буде то́го?
Ціла ж армія у нього.
З тої сили дармової
Можна стати і Героєм.
Та і техніки доволі.
Є чим рити шанці в полі.
Та Гаркуша далі мітить,
Хоче річку городити,
Щоб училися солдати
Перешкоду ту долати.
Правда, в річковій долині,
Кілька сіл стоять ще нині.
Та кому то все цікаво?
Полігон – державна справа.
Всіх селян із сіл зігнали,
Навіть, згоди не питали.
І робота закипіла.
Армія гранітні брили
У кар’єрі добувала,
Майже у ручну тягала,
Щоби річку городити.
Та чого солдат жаліти.
Скоро річку загатили,
Купу брил там навалили.
Ніде дітися воді.
Стала повнитись тоді
Річкова долина, поки
Розтеклась на усі боки,
Аж по греблю піднялася
Та й по брилах подалася
Униз далі водоспадом.
Генерал страшенно радий,
Рапорти хвалебні пише
Та майбутнім себе тішить.
Геть забув про тих селян,
Чия втоплена земля.
Про солдат, що там лягли,
Непідйомне ж бо тягли.
Водоспад той Вчелька звуть.
Одні кажуть, що, мабуть,
В честь якогось там солдата,
Що загинув в тім «стройбаті».
Другі кажуть – в честь села,
Що вода там залила.
Ще й граніт той слід згадати,
Що уклали в ту загату.
Бо ж граніт то не простий,
З нього клали у Москві
МГУ їх знамените.
Генерал же ті граніти
Просто в греблю угатив.
Гроші чималі пустив
Тим на вітер. Генерала
Смерть уже давно забрала.
А те «море» є і досі,
Воду Гнилоп’яті зносить
Водоспадом з брил гранітних.
Приїжджайте поглядіти
На той пам’ятник «совкові».
Краєвиди ж там чудові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
