Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Про Гаркушине море і водоспад Вчелька
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про Гаркушине море і водоспад Вчелька
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
А молодших вкриєш матом,
Змусиш дарма працювати.
Озирнутися не вспів,
Вже і орден заслужив.
Кому слава, кому горе…
Розкажу я вам про море,
Що Гаркушиним зовуть.
Не доводилося чуть?
Було то в п’ятидесятих.
Полігон побудувати
Повеліли генералу,
Щоби там солдат навчали,
Як потрібно воювати.
Перемоги здобувати.
Генерал чекать не став,
Щоб все хтось прорахував,
Сам узявся малювати,
Який вигляд буде мати.
Хто робити буде то́го?
Ціла ж армія у нього.
З тої сили дармової
Можна стати і Героєм.
Та і техніки доволі.
Є чим рити шанці в полі.
Та Гаркуша далі мітить,
Хоче річку городити,
Щоб училися солдати
Перешкоду ту долати.
Правда, в річковій долині,
Кілька сіл стоять ще нині.
Та кому то все цікаво?
Полігон – державна справа.
Всіх селян із сіл зігнали,
Навіть, згоди не питали.
І робота закипіла.
Армія гранітні брили
У кар’єрі добувала,
Майже у ручну тягала,
Щоби річку городити.
Та чого солдат жаліти.
Скоро річку загатили,
Купу брил там навалили.
Ніде дітися воді.
Стала повнитись тоді
Річкова долина, поки
Розтеклась на усі боки,
Аж по греблю піднялася
Та й по брилах подалася
Униз далі водоспадом.
Генерал страшенно радий,
Рапорти хвалебні пише
Та майбутнім себе тішить.
Геть забув про тих селян,
Чия втоплена земля.
Про солдат, що там лягли,
Непідйомне ж бо тягли.
Водоспад той Вчелька звуть.
Одні кажуть, що, мабуть,
В честь якогось там солдата,
Що загинув в тім «стройбаті».
Другі кажуть – в честь села,
Що вода там залила.
Ще й граніт той слід згадати,
Що уклали в ту загату.
Бо ж граніт то не простий,
З нього клали у Москві
МГУ їх знамените.
Генерал же ті граніти
Просто в греблю угатив.
Гроші чималі пустив
Тим на вітер. Генерала
Смерть уже давно забрала.
А те «море» є і досі,
Воду Гнилоп’яті зносить
Водоспадом з брил гранітних.
Приїжджайте поглядіти
На той пам’ятник «совкові».
Краєвиди ж там чудові.
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
А молодших вкриєш матом,
Змусиш дарма працювати.
Озирнутися не вспів,
Вже і орден заслужив.
Кому слава, кому горе…
Розкажу я вам про море,
Що Гаркушиним зовуть.
Не доводилося чуть?
Було то в п’ятидесятих.
Полігон побудувати
Повеліли генералу,
Щоби там солдат навчали,
Як потрібно воювати.
Перемоги здобувати.
Генерал чекать не став,
Щоб все хтось прорахував,
Сам узявся малювати,
Який вигляд буде мати.
Хто робити буде то́го?
Ціла ж армія у нього.
З тої сили дармової
Можна стати і Героєм.
Та і техніки доволі.
Є чим рити шанці в полі.
Та Гаркуша далі мітить,
Хоче річку городити,
Щоб училися солдати
Перешкоду ту долати.
Правда, в річковій долині,
Кілька сіл стоять ще нині.
Та кому то все цікаво?
Полігон – державна справа.
Всіх селян із сіл зігнали,
Навіть, згоди не питали.
І робота закипіла.
Армія гранітні брили
У кар’єрі добувала,
Майже у ручну тягала,
Щоби річку городити.
Та чого солдат жаліти.
Скоро річку загатили,
Купу брил там навалили.
Ніде дітися воді.
Стала повнитись тоді
Річкова долина, поки
Розтеклась на усі боки,
Аж по греблю піднялася
Та й по брилах подалася
Униз далі водоспадом.
Генерал страшенно радий,
Рапорти хвалебні пише
Та майбутнім себе тішить.
Геть забув про тих селян,
Чия втоплена земля.
Про солдат, що там лягли,
Непідйомне ж бо тягли.
Водоспад той Вчелька звуть.
Одні кажуть, що, мабуть,
В честь якогось там солдата,
Що загинув в тім «стройбаті».
Другі кажуть – в честь села,
Що вода там залила.
Ще й граніт той слід згадати,
Що уклали в ту загату.
Бо ж граніт то не простий,
З нього клали у Москві
МГУ їх знамените.
Генерал же ті граніти
Просто в греблю угатив.
Гроші чималі пустив
Тим на вітер. Генерала
Смерть уже давно забрала.
А те «море» є і досі,
Воду Гнилоп’яті зносить
Водоспадом з брил гранітних.
Приїжджайте поглядіти
На той пам’ятник «совкові».
Краєвиди ж там чудові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
