Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
2025.11.23
20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
2025.11.23
17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
2025.11.23
14:44
о ці вилиски у твоїх очах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
2025.11.23
14:12
У разі скупчення проблем,
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
2025.11.23
13:17
Дванадцять років з тих часів пройшло,
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
2025.11.23
12:39
Хоча багряне листя впало,
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
2025.11.22
22:10
На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
2025.11.22
20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
2025.11.22
20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2025.11.22
19:21
Пам’яті Василя Неділька,
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
2025.11.22
14:41
Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
2025.11.22
09:14
Ти казав, що любов не згасає
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
2025.11.22
07:30
Хочу щось намалювати. – мовив батьку син.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
2025.11.22
06:28
Життя - вистава. Скрізь горять софіти.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
2025.11.21
22:14
На цвинтарі листя опале
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Про Гаркушине море і водоспад Вчелька
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про Гаркушине море і водоспад Вчелька
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
А молодших вкриєш матом,
Змусиш дарма працювати.
Озирнутися не вспів,
Вже і орден заслужив.
Кому слава, кому горе…
Розкажу я вам про море,
Що Гаркушиним зовуть.
Не доводилося чуть?
Було то в п’ятидесятих.
Полігон побудувати
Повеліли генералу,
Щоби там солдат навчали,
Як потрібно воювати.
Перемоги здобувати.
Генерал чекать не став,
Щоб все хтось прорахував,
Сам узявся малювати,
Який вигляд буде мати.
Хто робити буде то́го?
Ціла ж армія у нього.
З тої сили дармової
Можна стати і Героєм.
Та і техніки доволі.
Є чим рити шанці в полі.
Та Гаркуша далі мітить,
Хоче річку городити,
Щоб училися солдати
Перешкоду ту долати.
Правда, в річковій долині,
Кілька сіл стоять ще нині.
Та кому то все цікаво?
Полігон – державна справа.
Всіх селян із сіл зігнали,
Навіть, згоди не питали.
І робота закипіла.
Армія гранітні брили
У кар’єрі добувала,
Майже у ручну тягала,
Щоби річку городити.
Та чого солдат жаліти.
Скоро річку загатили,
Купу брил там навалили.
Ніде дітися воді.
Стала повнитись тоді
Річкова долина, поки
Розтеклась на усі боки,
Аж по греблю піднялася
Та й по брилах подалася
Униз далі водоспадом.
Генерал страшенно радий,
Рапорти хвалебні пише
Та майбутнім себе тішить.
Геть забув про тих селян,
Чия втоплена земля.
Про солдат, що там лягли,
Непідйомне ж бо тягли.
Водоспад той Вчелька звуть.
Одні кажуть, що, мабуть,
В честь якогось там солдата,
Що загинув в тім «стройбаті».
Другі кажуть – в честь села,
Що вода там залила.
Ще й граніт той слід згадати,
Що уклали в ту загату.
Бо ж граніт то не простий,
З нього клали у Москві
МГУ їх знамените.
Генерал же ті граніти
Просто в греблю угатив.
Гроші чималі пустив
Тим на вітер. Генерала
Смерть уже давно забрала.
А те «море» є і досі,
Воду Гнилоп’яті зносить
Водоспадом з брил гранітних.
Приїжджайте поглядіти
На той пам’ятник «совкові».
Краєвиди ж там чудові.
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
А молодших вкриєш матом,
Змусиш дарма працювати.
Озирнутися не вспів,
Вже і орден заслужив.
Кому слава, кому горе…
Розкажу я вам про море,
Що Гаркушиним зовуть.
Не доводилося чуть?
Було то в п’ятидесятих.
Полігон побудувати
Повеліли генералу,
Щоби там солдат навчали,
Як потрібно воювати.
Перемоги здобувати.
Генерал чекать не став,
Щоб все хтось прорахував,
Сам узявся малювати,
Який вигляд буде мати.
Хто робити буде то́го?
Ціла ж армія у нього.
З тої сили дармової
Можна стати і Героєм.
Та і техніки доволі.
Є чим рити шанці в полі.
Та Гаркуша далі мітить,
Хоче річку городити,
Щоб училися солдати
Перешкоду ту долати.
Правда, в річковій долині,
Кілька сіл стоять ще нині.
Та кому то все цікаво?
Полігон – державна справа.
Всіх селян із сіл зігнали,
Навіть, згоди не питали.
І робота закипіла.
Армія гранітні брили
У кар’єрі добувала,
Майже у ручну тягала,
Щоби річку городити.
Та чого солдат жаліти.
Скоро річку загатили,
Купу брил там навалили.
Ніде дітися воді.
Стала повнитись тоді
Річкова долина, поки
Розтеклась на усі боки,
Аж по греблю піднялася
Та й по брилах подалася
Униз далі водоспадом.
Генерал страшенно радий,
Рапорти хвалебні пише
Та майбутнім себе тішить.
Геть забув про тих селян,
Чия втоплена земля.
Про солдат, що там лягли,
Непідйомне ж бо тягли.
Водоспад той Вчелька звуть.
Одні кажуть, що, мабуть,
В честь якогось там солдата,
Що загинув в тім «стройбаті».
Другі кажуть – в честь села,
Що вода там залила.
Ще й граніт той слід згадати,
Що уклали в ту загату.
Бо ж граніт то не простий,
З нього клали у Москві
МГУ їх знамените.
Генерал же ті граніти
Просто в греблю угатив.
Гроші чималі пустив
Тим на вітер. Генерала
Смерть уже давно забрала.
А те «море» є і досі,
Воду Гнилоп’яті зносить
Водоспадом з брил гранітних.
Приїжджайте поглядіти
На той пам’ятник «совкові».
Краєвиди ж там чудові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
