Вона була улюбленою пацієнткою Фрейда.
Приходила до нього на вечірні сеанси,
Коли на душі було надто терпко.
Вони годинами говорили про секретне.

Олена Мос

Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.

Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Бо здоровий її пофігізм став його хворобою.
Б’ється він – та виходить поема, не дисертація.
Як гарсон, своєруч власне серце несе на таці їй.

Як портьє, він приймає ключі від фантазій з видами
На Едеми, де скрізь полунички, що є обвитими
І двожальними, але двожильними радше зміями.
Що сичать їй вони – уявляти це все не сміємо.

Вона кидає в руки йому крила, пух і пір’ячко.
На третину богиня вже, але на чверть – вампірочка.
Доктор Фрейд сам не знає – вивчає чи божеволіє.
В ній є слабкість сльозлива, але і залізна воля є.

Інкрустації ніжності і легковажні вкраплення.
Посміхнеться –думки всі вповільнені і розслаблені.
Аж грайливий цей погляд – нокаутом нижче пояса.
Доктор Фрейд сам її вже приймає, купивши поліса.

Небайдужа, але і в коханні хижачка-власниця.
Наведе свої очі – все: доктора б’є пропасниця.
Наскрізь бачуть (без зайвих освіт), палко звуть його вони.
З нею навіть сам Фрейд від любові не застрахований.