Дякую Вам дуже, пані Лесю, за добрі слова щодо мого опусу!
І за слушне зауваження… Це все моя любов до співів) От і це писав і слухав пані Дзеньків – па'мятаєте, «моє серце буде тільки твоїм»? То для мене і наголос такий вже наче й легітимний) Хоча, звичайно, маєте рацію – думатиму, як би оптимальним чином позбутися цього моменту.

Щодо епіграфу – я не такий суворий, знаєте, мені подобається творчість пані Олени дуже – її ідеї, її образність тощо. А щодо форми – це діло наживне. Пам'ятаю себе кілька років тому)) Мені страшно уявити, що б Ви, пані Лесю, сказали, якби побачили тую мою мазню (це дуже м'яко я висловився)) Можете мені повірити – це було щось таке потворне, що мало б хто повірив, мабуть, що це та сама людина, що тепер чогось навчилась. Як Уайльд казав, святі не без минулого, грішні не без майбутнього… Щось подібне і в літературі. Були б ідеї та любов до цієї справи, а форма прийде – куди подінеться?

Знаєте, мені здається, що вірші можуть з'явитися з будь-чого) Навіть без особливого приводу. Але симпатія і ментальна співзвучність – неабиякий каталізатор. А де вони виникають – то вже діло восьме, особливо в сучасному високотехнологічному світі, де віртуальність легко переходить в реальність – і навпаки. Я знаю, про що пишу, бо колись давно, коли віршування мене ще не цікавило взагалі, я у корпоративному чаті свою першу дружину, тепер колишню, а тоді ще майбутню, зустрів) Отаке воно – двадцять перше століття!

Дуже щасливий Вас бачити, пані Олено!
Я Вас благаю - побережіть себе, не потрібно сердитися! Повірте мені - це все того не варте! Ви, звичано, моїх порад не потребуєте, тому не з порадою лізу, а констатую факт: Ви дівчина дуже гарна, розумна, освічена... Не банальні ж Ви 10 баксів, аби всім подобатися?) Як на мене, Ви - неабияка коштовність!
Як Христос казав: "багато осель у домі Отця мого". Така і поезія - тут є місце для всіх. І не так вже обов'язково відповідати класичним взірцям. Принаймні, я так вважаю. Особисто я Вашу поезію люблю, доки живий-здоровий - читатиму з величезним задоволенням, а якщо не виженете, і відповідатиму. Думаю, я не найгірший шанувальник)
А так, знаєте, почитали б Ви те, що на мою адресу писалося багато разів! Але мене це лише стимулювало, то повірте - не варто сердитися! Хто любить Ваші вірші, і надалі любитиме, хай би що. А може, ще й сильніше!

Сподіваюсь, що Вам краще!
І бажаю цілковитого одужання! Дуже хвилююсь за Вас!

Ну і слава Богу, якщо непорозуміння минулося.
Нехай панують мир і злагода, ми їх усі потребуємо, а тут взагалі таке місце, де нам сам Бог велів ставитися одне до одного як до того, кого Він теж наділив Його іскрою) Всі ми люди дорослі і самодостатні, у всіх нас смак і почерк сформувався – і вони зумовлені всім життям, всім досвідом, самою душею. І тому поезія людини заслуговує пошани – верлібр це або силаботоніка; і це прекрасно, що всі різні, що хтось шукає нові форми, а хтось доводить, що у поезії можливо і нове вино зберегти у бурдюках класичних форм, так би мовити. Але всі ми демонструємо необмежені можливості нашого слова і невичерпність багатства нашої мови…
Страшно, коли все шаблонне, та ще й згори нав'язане, як у якомусь совку, хай би йому грець – не хочеться і згадувати таке у святі дні. А у нас тут просто маяковська мрія: всі чудові і різні, на будь-який смак.

Ну а вдячність пані Олені за натхнення не висловити я поготів не можу. Її творчість первісна – моя вторинна; вона – Сонце, я – Місяць… То захоплююся і дякую від усього серця – я багато чого зрозумів про поезію завдяки її чудовим творам!!!