ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2024.07.19 10:54
Із Юза Алешковського

Із колимського білого аду
йшли ми в зону крізь віхоли дим.
Я помітив недопалок з колом помади
і рвонувся зі строю за ним.

Баб не бачив я років чотири,

Микола Дудар
2024.07.19 10:41
Воно таке примхливе нерозбурхане
Незаймане нелякане ніким
І кольором небес нічним замурзане
Якоїсь невідомої Ріки…
Стою закам’янілий і вирішую…
Манер у мегаполіса хоч й тьма
Почну я завойовувати віршами
Не парами відразу сімома…

Віктор Кучерук
2024.07.19 06:47
Шугання, свисту й прохолоди
Вітрів чомусь давно нема, -
Заціпеніли теплі води
І верб стривоженість німа.
Ні коливання очерету,
Ні шелестіння в'ялих трав, -
Мов у невидимі тенета
Одвічний рух вітрів попав.

Микола Соболь
2024.07.19 05:11
Пов’яжу скиндячку* доні,
коралі на шию,
зачерпну роси в долоні,
личко миле вмию,
хай світанки волошкові
стеляться барвінком,
щоб зростала у любові
та сміялась дзвінко,

Артур Курдіновський
2024.07.19 02:11
У дні безбарвні чорна самота
Впивається своїм байдужим оком.
Мені наснилась дівчина проста
З обличчям світлим, поглядом глибоким.

Я йшов назустріч. Вже розтанув сніг,
Дивилося на нас блакитне небо.
Тримав букет я квітів польових

Євген Федчук
2024.07.18 19:19
Питаєте, чи знав я Богуна? –
Старий не став з отвітом поспішати.
Узявся по кишенях щось шукати
І, зі словами: - От же де вона! –
Дістав з кишені люльку. Взяв капшук.
Набив старанно зіллям. Затягнувся.
Тоді лиш до розмови повернувся,
Узявши люльку у

Володимир Каразуб
2024.07.18 18:30
Коли забракне чуття, і тому говоритимеш прозою,
Коли здаватиметься, що усі слова,
Мов на вітер
Нанизане листя розсипається по землі
Шелестить в цьому вихорі смутку і безнадії,
Я повторю: не смій! Убиратись у схоплений відчай,
Я повторю: не смій! П

Володимир Ляшкевич
2024.07.18 14:31
Що не так? Чи сюди не звертають з доріг?
На вустах вороння і зневажливий сміх.
Я би далі промчав - у спокійнішу ніч,
та втомився мій кінь і мете зусібіч.

- За притулок, господарю, дам дві ціни.
А одежі брудні, бо вертаю з війни,
де не те щоби виг

Микола Дудар
2024.07.18 14:16
Восьмий поверх вже під першим
А під’їзд порожній, ось
Небо згарищем підпершись,
Перекинулося в щось…
А автівочки, що поруч,
Враз позбулись коліщат
Вирва зліва і праворуч
Хтось над ними затріщав…

Світлана Пирогова
2024.07.18 12:14
Як легко можна словом обпекти
Тендітну ауру людини,
Неначе сир блакитний посікти,
Не відчувать химер провину.

Шубовснути камінням в океан
З усмішкою, бо все ж на троні.
І що Медузі до відкритих ран,

Тетяна Левицька
2024.07.18 09:30
Ти, за справжню любов, не губи,
надихай, як бувало раніше,
бо ще здатна поцілити віршем
у самісіньке серце снаги.

Вразить лагідним поглядом і
залюбити до млосної смерті.
Легше шкіру з невинного здерти

Микола Соболь
2024.07.18 07:49
Закохані у ранок ловлять мить.
На березі Дніпра рахують хвилі.
Допоки місто безпробудно спить,
князь Володимир із хрестом на схилі
тихцем зорі шепоче: «Отче наш…»
і голуби цілуються відкрито,
малиновим заходиться пейзаж,
кінь Муромця вицокує копито

Віктор Кучерук
2024.07.18 05:41
І голод нас мучив, і болі стрясали,
Але ми стерпіли й сильнішими стали, –
Не втратили пам’ять і втримали віру,
Що можем здолати підступного звіра.
Він розбрат посіяв і зроджує чвари,
Щоб дужче принизить й сильніше ударить, –
Вбиває нещадно й улещ

Козак Дума
2024.07.18 05:35
Метелик вилупився вранці,
попереду ще цілий день.
Розправив крила він у танці
і морі радісних пісень!

Приємний бриз, червоні маки,
рулади голосні цикад,
а на загал: прямі ознаки –

Артур Курдіновський
2024.07.18 01:21
Хотілося - в майбутнє, за вітрилом!
Бажалося - вперед, назустріч снам!
Надати шанс слабким терплячим крилам
Забути назавжди останній злам.

Єдиним рухом, сильним чи безсилим,
Наперекір залізним стусанам
Перетворити на квітковий килим

Микола Дудар
2024.07.17 20:11
Вечір, вечір, вечір, вечір…
Днем теж саме, в ніч також
Біль відмовився від втечі
Трохи втомлений, отож…

Ним зав’язані шнурочки…
Закінчився вихідний…
Головні у нас візочки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Артур Курдіновський
2023.12.07

Галюся Чудак
2023.11.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Євген Карпов [1]. Корольов і космонавти

Переклад і коментарі – Василь Білоцерківський

Мені випала щаслива можливість бути учасником і спостерігачем ділових і життєвих контактів Сергія Павловича Корольова з космонавтами. Постараюся стисло розповісти про те, як уважно і дбайливо ставився Головний конструктор ракетно-космічної техніки до космонавтів і який добродійний вплив мав на них…
Теплого сонячного дня початку літа 1960 року Сергій Павлович приїхав до Зоряного містечка. Його цікавило, як тренуються космонавти на навчальному макеті – тренажері космічного корабля. Головний конструктор був у доброму гуморі.
- Згадав ваше запрошення і зазирнув. Аби ж не порушувати ділової атмосфери, вирішив, що ліпше з’явитися без попереджень.
У супроводі наших фахівців він одразу почав оглядати лабораторії, навчальні класи, установки, стенди, обладнання. Геть усе цікавило його. Глибоко вникав у методику, обов’язково уточнював, що потверджує її ефективність і як до неї ставляться космонавти. Власної думки Головний конструктор не квапився висловлювати, працюючи, як кажуть авіатори, поки лише «на прийом». Особливу його увагу, як ми й думали, привернув навчальний космічний корабель.
- Треба про дещо поговорити.
- Та й ми, Сергію Павловичу, завжди маємо наготові кілька десятків запитань і справ до вас.
Розмова продовжувалася у великій аудиторії, де зібралися наші фахівці.
- Для першої пори непогано. А далі що робити? Минуть перші польоти, і знову все починати спочатку, але вже для другої серії польотів?
Корольов пояснив, що в роботі необхідно бачити перспективу: потрібно готуватися до тривалих польотів, добирати й тренувати екіпажі багатомісних кораблів.
Сергій Павлович радив створювати нові лабораторії, ліпше споряджати нашу базу сучасною апаратурою й обладнанням.
- Без вдалих «заділів» потрібного ходу вперед не вийде. Велику роботу маємо перед собою, любі товариші. І чим далі, тим більше буде роботи.
Дорікнувши нам за певну повільність у поточних справах, Сергій Павлович перейшов до іншої теми. Говорив про те, що космонавти повинні регулярно відвідувати підприємство, де створюють космічні кораблі, і приходити туди не як гості, а як учасники спільної справи.
- Адже космонавтика, по суті, є логічним продовженням авіації. Слушно розумію?
- Невипадково й майбутні космонавти прийшли з авіації.
- Таж я-бо з того самого авіаційного гнізда, – гордо каже Корольов. – Уважайте, чверть сторіччя віддав авіації. Та й нині, як бачите, не розлучаюся з нею. Нам дуже допомагають, – додає. – Буквально в усьому йдуть назустріч… Одначе не забувайте, що все це – аванс, за який мусимо звітувати добрими справами перед своїм народом.
Усе, про що говорив Сергій Павлович, його спокійний і впевнений тон, чітка постановка завдань, оперативність у розв’язанні практичних питань справляли величезне враження. Тим, хто працював з ним, здавалося, що з цією людиною їм усе до снаги й нездоланних перешкод не існує.
Обміркувавши суто професіональні проблеми, Сергій Павлович розговорився з космонавтами. Зацікавлено розпитував їх про заняття, тренування, нерідко згадував що-небудь із власної практики та давав цінні поради, пов’язані з особливостями теперішньої діяльності й підготовки космонавтів.
Якої б теми не зачіпав Сергій Павлович, у його міркуваннях був постійно відчутний лейтмотив: «Те, що залежить від нас у сенсі техніки, – робимо, і робимо надійно, з перспективою. Нині – ваша черга. А успіх принесе лише праця, помножена на старання і витримку».
Після прогулянки лісопарком Зоряного містечка Корольов почав прощатися:
- Їй-богу, чудові ви люди! З вами готовий у вогонь і в воду, а не лише на космічну орбіту. Сьогодні мені й самому вдалося підзарядитись від вашого молодого запалу. Ще свого докажемо, як почнемо літати!
До запуску корабля-супутника, на якому мала летіти собака Зірочка [2], лишалося кілька днів, і фахівці доручили ознайомити космонавтів зі стартовим комплексом, пунктом спостереження космічних об’єктів та іншими службами космодрому.
Сергій Павлович уважно спостерігав космонавтів. Вряди-годи вставляв окремі зауваги, намагаючись створити атмосферу невимушеності. Йому вочевидь подобалася прискіплива допитливість молодих людей. Академік бачив у них гідних випробувачів ракетно-космічної техніки, які впораються зі складними завданнями.
Старт ракети, що віднесла в небо корабель із Зірочкою, минув чудово. Приголомшені грандіозністю видовища, космонавти не приховували захвату. Корольов лукаво спитав:
- Ну як запуск? Першокласний?
Пізніше ми довідалися, що саме так він запитував, коли бував чимось дуже задоволений.
Космонавти, перебиваючи один одного, висловлювали свої враження. Гагарін враз зацитував:
- Вогонь сильний, вода сильніша за вогонь, земля сильніша за воду, але людина сильніша за всіх!..
- Зовсім скоро, друзі, ось так само проводжатимемо в космос одного з вас, – проказав академік. І враз, ніби спохопившись, додав: – Не хвилюйтеся, усім діла вистачить. Польоти лише починаються, і всі ви будете першими, тільки кожен у чомусь засадничо новому, своєму.
Два тижні потому авангардна група космонавтів, добре підготовлених до виконання першого космічного польоту, знову з’явилася на космодромі – тепер вже для безпосередньої участі у відповідальній справі.
Хлопців розташували в затишному двоповерховому готелі.
Кілька разів їх відвідував Сергій Павлович, усе розпитував, в усе вникав. Нас прохав усіляко оберігати космонавтів.
- Не дозволяйте надто старатися ні тим, хто навчає, ані тим, хто навчається. Ви, медики, обстоюєте позицію, аби льотчик ішов у політ у найліпшій формі. Отож дійте, будь ласка, як потрібно. Добре, що нині тут панує ваша, медична, влада.
Корольов повідомив, що Державна комісія схвалила нашу пропозицію: командира корабля та його дублера на передстартовий день і передстартову ніч вирішили розташувати окремо в будиночку неподалік монтажного корпусу, де проводили випробування ракети-носія і космічного корабля та поблизу місця старту.
Запропонувавши скласти для командира і дублера похвилинний графік зайнятості протягом передстартової доби, Сергій Павлович нагадав, що за готовність космонавтів до польоту і вчасне їх прибуття на старт (за дві години до запуску) відповідаємо перед Державною комісією.
Усе було сказано чітко, ясно, з великою повагою, але вимогливо і категорично.
Мені неодноразово випадало бути свідком таких розмов з різними спеціалістами й посадовими помічниками Сергія Павловича. Ми бачили, як останні старанно оберігають Корольова від дрібниць, котрі не вимагали його втручання, як вони самі займаються дорученою справою, як ретельно опрацьовують документацію і готуються до доповідей, як поводяться, розмовляючи з ним. Можна було тільки позаздрити такому вдалому доборові кадрів.
Та коли й де ці кадри пройшли таке навчання?
В усьому було непомильно відчутно корольовський стиль роботи, його школу й організацію праці, ставлення до дорученої справи, яке академік прищепив підлеглим.
Корольов суворо дотримувався свого принципу: «Справа – понад усе. Чесно виконуй те, що тобі доручено, і нехай хороше про тебе говорять інші». Багато чого вмів вибачати Головний конструктор помічникам, які працювали з ним, але не давав пільги недбалим і байдужим.
Настав передполітний день. Гагаріна і Титова перевели з готелю до стартового будиночка. Тут ніщо не заважало їхньому відпочинкові, не відволікало уваги.
- Хочу попередити: за два-три роки відправлятимемо в космос набагато простіше – за профспілковими путівками.
Космонавти розсміялися і побажали Головному конструкторові «добраніч». Досить було поглянути на нього, аби зрозуміти: жодних підстав для хвилювання немає.
Після другої ночі в будиночку знову з’явився Сергій Павлович. Приклавши пальця до губ, обережно пройшов коридором і зазирнув у кімнату космонавтів. Переконавшись, що обидва міцно сплять, так сам безшумно вийшов, показавши жестами, що в нього теж усе гаразд.
Гагаріна і Титова збудили о 5.30 ранку. Після фіззарядки, сніданку і передполітного медичного огляду до їхніх тіл прикріпили різноманітні датчики-реєстратори стану в польоті та одягли у скафандри.
Прийшов Корольов, і, мабуть, уперше я побачив його втомленим після безсонної ночі й заклопотаним.
Юрій Гагарін так згадував ці хвилини: «…М’яка усмішка витала навколо його міцно стиснутих губ. Мені хотілося обійняти його, наче батька. Він дав мені кілька рекомендацій і порад, яких я ще ніколи не чув і які могли згодитися в польоті. Мені здалося, що, побачивши нас і поговоривши з нами, він став трохи бадьорішим».
- Усе буде добре, Сергію Павловичу, усе нормально, – одночасно і майже одностайно сказали тоді Юрій і Герман…
Рівно за дві години до старту космонавт-1 займає місце в кабіні «Востока».
Герман Титов тоді перебував у автобусі, готовий щомиті, якби трапилося щось непередбачене, заступити свого товариша. Автобус стояв метрів за сто п’ятдесят від ракети, і ми добре бачили, що відбувається біля неї.
Хвилин за сорок до старту Корольов похвалив Гагаріна, сказавши, що все гаразд, і нагадав, щó нам необхідно зробити. Ми повинні допомогти Титову звільнитися від космічного скафандра і перейти вкупі з ним на пункт спостереження, де вже зібралися інші фахівці.
- Після запуску приводьте космонавтів до мене, – вже на ходу кинув Корольов і поспішив у бункер, звідки радіотелефоном підтримувано двобічний зв’язок із Гагаріним. Від ранкової заклопотаності та втоми академіка не лишилося й сліду. Він був напружений, зібраний і діловитий.
На пункті спостереження чутно всі перемовини, проваджені з командиром «Востока».
Упізнаємо за голосом – на зв’язок вийшов Сергій Павлович. Спокійно і твердо каже Гагарінові:
- Усе йде добре. У нас усе нормально, усе нормально, як почуваєтеся? Прийом.
- Почуваюся відмінно. Прошу переказати лікарям, що пульс маю нормальний.
У строгій послідовності, одна за одною, наче удари набатного дзвона, подаються чіткі стартові команди. Нарешті, остання: «Підйом!»…

*
Увечері 14 квітня ми були присутні на урядовому прийнятті в Кремлі. Там Гагарінові вручили нагороди, і він, щасливий, приймав віншування від знайомих і незнайомих людей. Головний конструктор, чиє ім’я тоді знали лише посвячені, тримався в тіні. Несподівано до нього підійшов іноземець і почав допитуватися, чи присутні на прийнятті люди, котрі уможливили політ Гагаріна. А ще його цікавило, за які заслуги шановного співрозмовника нагороджено Золотою Зіркою Героя Соціалістичної Праці та медаллю лауреата Ленінської премії.
Потім Корольов чув, як іноземець дошкуляв запитаннями одному відомому письменникові, котрий стояв неподалік: в ім’я чого працюють радянські вчені, щó їх рухає – прагнення особистого добробуту чи слави?
- А що в цьому дивного? – зауважив, оповідаючи цей випадок, Сергій Павлович. – Вони справді ніколи не зможуть цього зрозуміти. Це питомо наше, радянське – від початку до кінця. Основу комуністичного світогляду створили більшовики, керуючись не наживою і не корисливістю, а правдою.
Після польоту «Востока-2» один зарубіжний кореспондент запитав командира корабля:
- Що допомогло вам, містере Титов, облетіти Землю сімнадцять разів? [3]
- Корабель, – спокійно відповів Герман Титов, який завжди вирізнявся винахідливістю й дотепністю. Але його слова містили й глибший сенс.
Звичайно, мужність піонерів космосу гідна захвату. Одначе головне диво здійснили передусім творці нашої ракетно-космічної техніки: учені, конструктори, інженери, робітники…
1961 р. свою чергову відпустки космонавти вирішили провести разом. У середині травня літаком уся група в супроводі «опікунів» і керівників попрямувала до Сочі. Там нас поселили в кількох зручних особняках поблизу санаторію «Росія».
Невдовзі стало відомо, що в сусідньому санаторії відпочиватиме Сергій Павлович. Це був приємний для нас сюрприз: ми дуже хотіли зустрітися з дорогою нам людиною в неробочій атмосфері.
Космонавти проводили час біля моря (купатися мало хто наважувався в 15-градусній воді), героїчно витримуючи натиск відпочивальників, поміж якими були і журналісти, і фотокореспонденти, і художники. Усі хотіли познайомитися з героєм космосу та його друзями.
Зрештою ми пішли на побачення з Корольовим. Він почав усміхатися, зауваживши нас, і привітав славетними пушкінськими рядками з «Казки про царя Салтана»:

Та все велетні вродливі,
Добрі лицарі сміливі,
Йдуть дозором по землі
З Чорномором на чолі [4].

З легкої руки Сергія Павловича за мною надовго закріпили прізвисько «дядько Чорномор».
Під час сочинського відпочинку космонавти по-справжньому заприятелювали з Корольовим. Він приділяв їм багато уваги, щедро ділився своїми знаннями, вражаючи різнобічністю інтересів, оригінальністю поглядів і оцінок…
Добре запам’яталася одна бесіда Корольова з космонавтами. Вона пам’ятна тим, що Сергій Павлович уперше познайомив нас із програмою нового польоту. Розмова відразу набула ділового характеру.
- Пропоную схвалити такий порядок, – мовив Сергій Павлович. – Нагадую про результати, про найближчі завдання. Тоді вношу свій проєкт другого польоту людини в космос. У тому порядку, як сидимо тут по колу, кожен висловить своє ставлення до проєкту. Насамкінець – «підсумовуємо». Згода?
Головний конструктор дав характеристику пройденим етапам (штучні супутники, заселені кораблі з тваринами та, нарешті, політ Гагаріна), зазначивши: наша ракетно-космічна техніка надійно забезпечує все, пов’язане зі здійсненням таких польотів. Наголосив, що невипадково сказав «такі польоти», а не лише аналогічні, бо наземні експерименти довели: можна збільшити тривалість перебування людини в космосі…
Аргументи Сергія Павловича були переконливі. Усі погоджувалися, що тривалість пілотованих польотів повинна збільшитися. Але наскільки? На один-два витки? Можливо, навіть на п’ять?
Корольов рішуче заявив: «Тепер літати треба добу. Саме добу, і не менше».
Настала пауза. Такої відповіді не очікував ніхто.
Почалося обговорення. Багато його учасників намагалися знайти якнайбільше аргументів, котрі поставили б під сумнів доцільність запаморочливого темпу, який запропонував Сергій Павлович. Лише одна людина відразу підтримала його. Коли черга дійшла до Германа Титова, той сказав:
- Розумію, для чого потрібен добовий політ, але ще більше розумію й вірю, що такий політ можна виконати вже тепер…
Сергій Павлович «підсумовував» дуже коректно. Нікому не докоряв за надмірну обережність, але й не хвалив Титова. А насамкінець попрохав старанно зважити все, про що тут говорили. Ми розходилися схвильовані й занепокоєні.
Одного разу після вечері зав’язалася цікава розмова про те, як підвищити продуктивність праці наукових співробітників. Сергій Павлович висловив думку, що вади в цій царині пов’язані з трьома основними групами причин:
- По-перше, необхідно якнайшвидше усунути нераціональне використання наукових кадрів: привести у відповідність із наявною кількістю наукових співробітників кількість науково-технічного персоналу (лаборантів, препараторів, техніків), аби їх співвідношення дорівнювало 1:3. А в нас частіше ситуація зворотна, що тягне за собою низьку продуктивність праці вчених.
По-друге, наразі ще повільно впроваджуються наукові досягнення у виробництво. Бюрократична тяганина з упровадженням цінних пропозицій надовго відкладає підвищення ефективності праці наших учених.
По-третє, недосконалі форми й методи планування та фінансування наукових студій і дослідних розробок.
Корольов обурювався порочній практиці, коли директор, часом розпоряджаючись мільйонами, не має права провести копійчані витрати, якщо їх не передбачено в якій-небудь витратній статті.
- Директор, ніби штахетами, оточений усілякими статтями та, як кажуть, не може ворухнути ані рукою, ані ногою. Треба виказувати йому більше довіри. Хай самостійно й оперативно розв’язує проблеми фінансування наукових студій…
І перевів розмову на іншу тему – етапи наукового процесу.
- Думка, фантазія, казка. Далі розрахунок і, нарешті, виконання. Усі ви неодмінно мусите брати участь у створенні нових напрямів технічного поступу. Що для цього потрібно? Передусім – праця. Праця старанна і постійна. Беруся вам підказати віхи майбутнього маршруту в науку: один – запам’ятати, два – зрозуміти, три – оповісти своїми словами, чотири – написати з пам’яті, п’ять – розв’язувати відомі завдання по-новому, шість – розв’язувати важчі завдання, які пропонують керівники, сім – сформулювати попередню робочу гіпотезу, нарешті, вісім – стати творцем нового напряму. Кожен із вас має в запасі багато сил і часу. Було б непростимо не скористатися запропонованими вам термінами маршруту.
Сергій Павлович нагадав слова Жуковського: «Сором тому, хто розтринькує життя і час», – порадивши не забувати народної мудрості, яка говорить: «Лінь – донька багатства, але мати бідності».
Тоді Корольов здивував космонавтів несподіваним запитанням: чи вміють вони навчатися?
Виявляється, ніхто з них раніше навіть не замислювався над цим. Навчалися в школі, у льотному училищі – інколи ліпше, інколи гірше. Тут, на новому місці, теж навчаються старанно, аби стати добрими фахівцями-космонавтами. А як це роблять?
- То нехай наші керівники схарактеризують кожного з нас, – мовив Олексій Леонов [5]. – Самі не беремося судити про себе.
Корольов побачив, що його запитання зрозуміли надто буквально, і поспішив на допомогу:
- Що означає – вміти навчатися? Усі ви чудово опануєте космічний корабель – я впевнений у цьому. Ну а далі? Не хотів би я, аби хтось із вас повторив мою помилку, зроблену замолоду.
І Сергій Павлович розповів про те, як, закінчивши дипломний проєкт і полегшено зітхнувши, він прийшов додому і заявив: «Мамо, тепер усі ці книжки, лічильні лінійки, креслення і конспекти – у сміттєве відро. Я – інженер». І занедбав був їх, але дуже скоро збагнув, що лише нині починається справжнє навчання.
- Тепер я знав, чого потребую, чого хочу і де можна взяти необхідне. Але все це вже було на новому, сказати б, розумному рівні.
Сергій Павлович пояснив, що творче життя і робота – це ланцюг суцільного навчання і безперервних іспитів. І якщо людина вже чогось навчилася, то головно для того, аби легше, швидше та ще глибше проникнути у зміст предмета, яким займається.
- Постійно навчаючись, людина стає здатною творити нове. Адже саме така праця становить радість. Згадайте Сатіна з п’єси Горького: «Коли праця – задоволення, життя – гарне! Коли праця – обов’язок, життя – рабство!» [6]
Хтось із космонавтів заговорив про здібності й таланти, які визначають успіхи в навчанні й особливо у творчості…
- Задатків і здібностей, – відповів Сергій Павлович, – заперечувати не випадає. Але це тоді, коли йдеться про видатні таланти. А коли беремо ці якості, виходячи з «середнього аритметичного», як найчастіші в житті, то тут погоджуюся з тургенєвським Базаровим, котрий стверджував, що всі люди подібні одне до одного і тілом, і душею. А покладатися на самі здібності й таланти можуть лише ті, хто «не боїться в тупій бездіяльності ослабити розум».
На прощання Сергій Павлович дав ще одну пораду, пославшись на Герцена, котрий назвав щасливим того, хто продовжує справу, яку розпочав він сам або його попередники.
- Вашу справу, друзі мої, вже ґрунтовно розпочато. І ви не так сподівайтеся на те, що хтось вам її передасть, як по-хазяйському беріться до неї самі. Тому вважаю, що у прийдешньому польоті ви вже б мусили показати, як самі беретеся до справи. Добу треба літати. Добу!
…Коли космічний корабель пішов на 17-й виток, у навушниках Титов почув добре знайомий голос Сергія Павловича:
- Готові до посадки?
Космонавт чітко відповів:
- Готовий.
- Дійте так само, як досі. Усе буде добре.
«Його голос упевнений і спокійний, – згадував Титов, – ніби ведемо розмову про звичайнісіньку справу. Вже вкотре за час польоту залізна впевненість ученого передавалася мені, і я не сумнівався, що на Землі все підготовлено для забезпечення посадки корабля в розрахованому районі».
А коли новий видатний експеримент успішно завершили й Герман Титов опинився у щільному кільці друзів, то космонавт-2 постійно повторював, що його слава по праву належить усьому радянському народові й, звичайно, творцям космічної техніки. «Не було б корабля, я б не піднявся в космос. Не було б Титова, у політ би вирушили Іванов, Петров, Сидоров. У нас багато людей здатні зробити те, що здійснили два перші космонавти».
- Усю наукову програму, задану космонавту, він повністю виконав, – розпочав Корольов свій виступ на Держкомісії. – Гадаю, саме це – найліпший доказ того, що невагомість не така-то страшна. Скарбницю людських знань поповнено новим, засадничо важливим фактом. Повне збереження працездатності людини протягом більш ніж добового перебування за межами Землі – ось головний і найважливіший підсумок польоту корабля «Восток-2».
Корольов навів слова Ціолковського, який у своєму листі-заповіті, адресованому ЦК партії, у вересні 1935 року писав, що всі свої праці й мрії передає партії більшовиків і Радянській владі – достеменним керівникам поступу людської культури.
Костянтин Едуардович Ціолковський був упевнений, що передає свою спадщину в правильні руки, і, як бачите, не помилився в цьому. Наша країна воістину стає Берегом Всесвіту, а зірки, що їх ми запалили в космосі, буде вічно видко на всіх материках Землі!
Одного березневого дня 1962 р. Корольов запросив до себе на підприємство космонавтів і керівників їхньої підготовки. У великому світлому кабінеті зібралися представники багатьох інститутів, конструкторських бюро і підприємств. Усі вони брали участь в опрацюванні програми космічних досліджень…
Корольов оповів, що пропонується запустити почергово два кораблі-супутники – «Восток-3» і «Восток-4», причому їх можна вивести на орбіту так точно, що вони опиняться в безпосередній близькості один від одного [7].
Для втілення цієї манливої ідеї необхідне три-чотиридобове перебування космонавтів у польоті, адже другий корабель мав стартувати лише на другу добу після першого, коли той проходитиме над космодромом.
Присутні по-різному поставилися до проєкту: декотрі вважали його передчасним, посилаючись на недостатню підготовку космонавтів до багатодобових польотів, інші (головно з числа помічників Корольова) схвалювали проєкт.
Замало накопичено експериментальних даних, говорили перші, і не дуже зрозуміло, як поведуться в такому польоті системи забезпечення життєдіяльності екіпажу.
- А оце вже дарма, – відгукнувся Сергій Павлович. – Аби сумніватися, потрібні вагомі підстави. Я, наприклад, після детального знайомства з усіма матеріалами випробувань абсолютно переконаний у надійності цих систем.
- Але ми зобов’язані зважати й на те, що наприкінці добового польоту в Германа Степановича відзначали симптоми вегетативних зрушень, – заявляв інший опонент.
- Куди й навіщо квапитися зі збільшенням тривалості польоту? – питав один знаний авіатор, який підтримував пропозицію повторити добовий політ.
- Накопичимо дані та кроком за кроком, методично, послідовно, обережно рухатимемося далі, – вторував йому досвідчений інженер.
Сергій Павлович підвівся з-за столу і почав неспішно крокувати вздовж стіни, більше, ніж звичайно, сутулячись і нахиляючи голову. Розслабився буквально на мить, і відразу в його статурі й ході стало помітно, що він вже не молодий і не дуже-то здоровий. Але за кілька секунд Корольов опанував себе і знову змінився, в очах спалахнули іскри бадьорості.
- Постараюся скористатись вашим попередженням і прилучаюся до нього, але єдино в тому сенсі, що наша справа вимагає надзвичайної обережності. Звичайно, потрібна сувора послідовність і обґрунтованість кожного нового кроку. Та хіба ми з вами мало приділяємо всьому цьому сил і часу, роками готуючи кожен політ на Землі? Інша річ – максимальне використання можливостей унікального експерименту в космосі.
- Ми б не рушили вперед, – казав Головний конструктор, – якби не наважувалися на сміливі кроки в незнане. Звісно, кожен такий крок належить дуже ретельно готувати, але його треба обов’язково робити… Одначе цікаво було б дізнатися, що думають про новий проєкт ті, хто має безпосередньо полетіти в космос, жити й працювати там?
…Першим підвівся льотчик-винищувач капітан Ніколаєв.
- Багато говорити не люблю і не буду. Можу запевнити: якщо саме мені довірять брати участь у польоті, який запропонував Сергій Павлович, то постараюся виконати завдання повністю. Почуваюся чудово і вже тепер підготовлений непогано.
Потому встав льотчик-винищувач майор Попович.
- Почуваюся так само добре, як і Андріян. Морально і фізично до польоту готовий і, якщо мені пощастить узяти участь у прийдешньому польоті, зроблю все, що мені до снаги, аби польотне завдання було виконано…
Корольов не приховував задоволення:
- Нічого іншого від космонавтів я й не розраховував почути.
Йому було приємно, призначався академік, що проєкт викликав таку активну цікавість і що космонавти вірять у щасливий кінець польоту.
- За багато років спільної роботи, – продовжував Сергій Павлович, – у нас на підприємстві склалося святе правило: кожен має право і навіть зобов’язаний, незважаючи на посади, ранги та звання авторів обговорюваних пропозицій, висловлювати власне ставлення до проєкту. Критикуй, не погоджуйся, пропонуй інші рішення, лишайся при особливій думці – можеш бути певний, що ніхто не посміє дорікати тобі за це. Єдина обов’язкова умова полягає в тому, аби не приховувати своїх поглядів від товаришів, разом із якими працюєш над спільною справою. Відкрито обстоюй те, у чому ти переконаний, те, що взяв на себе. А якщо твої погляди змінюються, чесно скажи про це, поясни, як і чому це сталося, і твердо стій на новій позиції… Високо цінуємо чесних опонентів, ми вдячні їм і гостинно відчиняємо перед ними двері. Але цураємося людей, які мають сьогодні одні погляди, завтра – інші, а їхні вчинки та ідеал не узгоджуються з жодними запевненнями.
Озирнувши присутніх, Корольов запитав:
- Хто не встиг сьогодні висловити незгоди з запропонованим проєктом? Хто відчуває, що не досить повно виклав свій погляд чи був вислуханий не дуже уважно?
Таких не знайшлося. Сергій Павлович спеціально відзначив цей факт, запропонувавши «занести його до протоколу».
…Вже після польотів Ніколаєва і Поповича стало очевидно: мали рацію ті, хто вважав, що невагомість не буде нездоланною перешкодою для здійснення не надто тривалих (до 1,5 – 2 тижнів) космічних мандрівок.
«Було приємно усвідомлювати, – згадував Павло Попович, – що наші космічні рейси перекреслили песимістичні припущення декотрих учених про те, що людина не може існувати в космосі понад добу і що триваліша невагомість може стати нездоланним бар’єром для людського освоєння космосу. На думку декотрих західних учених, космонавтами можуть бути лише особи, у яких оперативним шляхом було зруйновано вестибулярний апарат. Нині знаємо, що це твердження необґрунтоване…»
Космонавтика розширила межі наших знань, стимулювала розвиток багатьох галузей науки й техніки. Мешканці Землі завжди вдячно пам’ятатимуть імена людей, які відкрили нову сферу людської діяльності. У цьому сузір’ї імен одне з найяскравіших – ім’я Головного конструктора, академіка Сергія Павловича Корольова.



Першодрук оригіналу у вид.: С. П. Королев (к 70-летию со дня рождения) [Сборник статей]. – М.: «Знание», 1977.

[1] Євген Васильович Карпов (1921–1990) – радянський генерал-майор медичної служби, фахівець у царині авіаційної й космічної медицини. Народився в с. Козацькому тогочасної Київської губернії УНР (нині – Звенигородський р-н Черкаської обл.). Закінчив середню школу в Києві. Потім навчався в ленінградській Військово-медичній академії. У 1960–1963 рр. організував і першим очолював Центр підготовки космонавтів. Пізніше обіймав низку високих посад у Державному науково-дослідному інституті цивільної авіації. Помер і похований у Москві.
[2] Собаку-космонавтку Зірочку запустили в космос на кораблі «Восток-3КА-2» («Спутник-10») 25 березня 1961 р. Це був останній космічний політ тварини перед запуском першої людини. Зірочка, провівши близько двох годин на орбіті, успішно приземлилася біля с. Карша (нині – Чайковський міський округ Пермського краю РФ). Звідти її повезли до Москви. Дальша доля собаки невідома.
[3] Нагадаємо, що 6–7 серпня 1961 р. Герман Титов здійснив перший тривалий космічний політ, який зайняв понад добу; для цього знадобилося облетіти Землю 17 разів, себто подолати більш як 700 тис. км. Про цей політ – далі в основному тексті.
[4] Переклад Наталі Забіли.
[5] Олексій Архипович Леонов (1925–2019) – радянський космонавт, який першим у світі вийшов у відкритий космос. Це відбулося під час орбітального польоту корабля «Восход-2» 18–19 березня 1965 р., коли Леонов був другим пілотом у Павла Бєляєва. Перебував у складі першого загону космонавтів від 1960 р.
[6] Частина репліки Сатіна з І дії п’єси «На дні» Максима Горького.
[7] «Восток-3» і «Восток-4» були запущені, відповідно, 11 і 12 серпня та перебували в космосі одночасно, аж поки приземлилися 15 серпня 1962 р. Один корабель пілотував Андріян Ніколаєв – перший космонавт-чуваш, другий – Павло Попович – перший космонавт-українець. Таким чином відбувся перший у світі груповий космічний політ. Свій другий політ Ніколаєв здійснив на кораблі «Союз-9» 1–19 червня 1970 р. спільно з Віталієм Севастьяновим, а Попович – 3–19 липня 1974 р. спільно з Юрієм Артюхіним. Після кожного орбітального польоту, за тогочасною традицією, космонавтів нагороджували званням Героя Радянського Союзу.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-05-06 07:21:53
Переглядів сторінки твору 76
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.761
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2024.06.19 11:30
Автор у цю хвилину відсутній