Переклад і коментарі – Василь Білоцерківський

П’ятнадцять з лишком років тому людина вперше здійснила політ у космос. Минулі роки його освоєння наповнені напруженою працею, хвильними переживаннями, радістю і гордістю за наші успіхи. Неначе кінострічка розгортається в пам’яті. Але два основні кадри цієї стрічки яскраво і чітко закарбувалися в моїй свідомості: запуск першого штучного супутника Землі 4 жовтня 1957 року і політ першого пілотованого корабля «Восток» із першим космонавтом планети Юрієм Олексійовичем Гагаріним 12 квітня 1961 року. Два кадри з історії епохальних подій життя людського суспільства. Дві віхи на сміливому шляху. Обидві вони пов’язані зі зворушливими подіями, які ознаменували початок космічної ери.
Відомо, що запуск першого штучного супутника Землі був першим необхідним кроком в освоєнні космічного простору. Цей крок зробили радянські вчені, інженери й робітники. Без ракети-носія, здатної вивести космічні об’єкти на орбіту, звичайно, не могло бути й мови про космічні польоти. Станом на 1957 рік така ракета, яку в співпраці з іншими колективами розробило конструкторське бюро на чолі з Сергієм Павловичем Корольовим, пройшла всі випробування і 4 жовтня 1957-го вперше у світі вивела на орбіту штучний супутник Землі. Цей успіх влив нові сили й зміцнив нашу віру в реальну можливість польоту людини в космос. Ми розуміли, що повинні зробити ще дуже багато, до пілотованого космічного польоту пройти важкий шлях, повний теоретичних досліджень і довгих експериментів на Землі та в космосі. Належало усвідомити колосальну програму робіт, правильно спланувати етапи програми й наповнити її конкретним науковим і технічним змістом, об’єднати багатьох фахівців із різних галузей науки й техніки. На чолі великої справи мусила стати людина, яка глибоко розуміла це завдання, самозабутньо вірила в його реальність, тоді як багато інших людей вважали його фантастичним. Таким керівником і організатором був Головний конструктор, академік Сергій Павлович Корольов.
У ту пору в Сполучених Штатах Америки теж готували політ людини в космос [2], причому американські інженери планували, як перший експериментальний етап, політ людини в ракеті балістичною траєкторією, себто без виходу на орбіту штучного супутника Землі. Корольов пішов іншим шляхом. Цьому передувала тривала дискусія. У результаті всебічного обговорення було ухвалено рішення відразу приступити до створення космічного корабля для орбітального польоту людини та необхідної для запуску такого корабля потужної триступінчатої ракети, здатної вивести на орбіту корабель-супутник вагою близько п’яти тонн. Це рішення виявилося єдино правильним, оскільки здійснення польоту балістичною траєкторією не відіграло б істотної ролі у розв’язанні основних проблем космічного польоту людини (наприклад, стан невагомості при такому польоті обчислюється лише кількома хвилинами).
Розробку перших космічних кораблів провадили з великим ентузіазмом. Однак під час обговорення і розв’язання багатьох технічних питань спалахували бурхливі дискусії, наприклад, при розв’язанні питання форми апарата корабля, про програму спуску з орбіти й необхідності катапультування космонавта перед приземленням, про систему порятунку космонавта в разі аварії на ділянці виведення на орбіту, про захист апарата корабля від потужних теплових потоків, які впливають на нього, коли він проходить щільні шари атмосфери…
До речі, пригадую: коли при першому експериментальному пуску космічний апарат не зруйнувався, підходячи до мети, один визначний вчений сказав, що Корольов народився в сорочці – настільки далеким від реальності здавалося розв’язання завдання захистити конструкцію від потужних теплових потоків, які впливають на неї при проходженні атмосфери зі швидкістю, близькою до першої космічної. Та коли ці питання було ретельно і всебічно опрацьовано, коли вислухали й зважили всі «за» та «проти», Сергій Павлович виявляв неабияку рішучість і часто велику технічну сміливість, «підводячи риску», формулюючи ясне і чітке рішення.
Оскільки на Землі практично неможливо повністю відтворити умови космічного польоту, то конструкції й агрегати бортового обладнання перевіряли при запусках непілотованих космічних кораблів-супутників. Від травня 1960 року провели п’ять таких запусків, причому чотири – з дослідними тваринами. Це був дуже важливий і відповідальний етап у підготовці польоту людини в космос. У цих польотах не лише вдосконалили конструкції й основні бортові системи, але й накопичили досвід керування кораблем, контролю його польоту з Землі, вимірювань параметрів його руху.
Але не все минало гладенько, не все виходило відразу так, як було задумано, як ми хотіли. При одному з перших запусків нам не вдалося повернути корабля на Землю. На його борт по радіо передали команду на увімкнення програми спуску. Таку команду подають на витку, який передує спускові. Нетерпляче очікуючи кінця спускового витка, дізнаємося, що команда на увімкнення гальмівної двигунної установки пройшла. Лишається отримати новину про припинення сигналу і повідомлення з наземних станцій про те, що вони пеленгують корабель, який спускається на Землю. Тоді з’ясовується, що корабель проходить над нами й наземні вимірювальні пункти замірюють параметри його нової орбіти навколо Землі. Корабель не слухається команд і не бажає розставатися з орбітою штучного супутника Землі та переходити в режим спуску.
Коли розібралися в даних телеметрії, стало ясно, що через несправність у системі орієнтації й бортової автоматики, у результаті роботи гальмівної двигунної установки, корабель, замість гальмування, навпаки, дістав певну додаткову швидкість і перейшов на іншу орбіту.
Це сталося під ранок; усі ми, втомлені довгим напруженням, були пригнічені невдачею. Лише Сергій Павлович із жадібною допитливістю першовідкривача вислуховував доповіді про результати телевимірювань, квапив обробку результатів обчислень нової орбіти супутника.
Ми поверталися з роботи вкупі з Корольовим автівкою. Не доїжджаючи кварталу до його будинку, Сергій Павлович запропонував пройти пішки. Стояло московське світання. Він збуджено, з якимось захопленим подивом згадував подробиці нічної роботи. Признаюся, з зачудуванням і певним роздратуванням я слухав його, оскільки сприйняв підсумки роботи як вочевидь невдалі. Адже ми не досягли того, чого прагнули, – не змогли повернути нашого корабля на Землю. А Сергій Павлович без усіляких ознак засмучення захоплено міркував про те, що це перша проба маневрування в космосі, переходу з однієї орбіти на іншу, що це важливий експеримент, і надалі необхідно опанувати техніку маневрування космічних кораблів, і яке це велике значення має для майбутнього. Помітивши мій пригнічений вигляд, він із притаманним йому оптимізмом упевнено заявив: «А на Землю спускатимуться кораблі в нас коли треба і куди треба! Спускатимуться любенькі. Наступного разу обов’язково посадимо».
Наступний експериментальний корабель-супутник, запущений невдовзі з дослідними собаками на борту, успішно приземлився в заданому районі з непоганою для того часу точністю.
Людина захоплива, спрагла якнайшвидше побачити результати задуманої справи, в експериментальній діяльності Сергій Павлович виявляв надзвичайне терпіння, вимагаючи ретельного доведення всіх систем і агрегатів до безвідмовної роботи в усіх випадках, можливих у польоті. Він уважно аналізував результати дослідів, потім у конструкції корабля і його систем вносили відповідні зміни, які знову і знову перевіряли на Землі та в космосі.
Рівнобіжно йшла інша робота: добір і підготовка перших космонавтів. Як не було в ту пору жодного досвіду створення космічних кораблів, так само був відсутній досвід підготовки космонавтів, не знали ані вимог для добору кандидатів, ані методики їх приготування до космічного польоту. Що чекає на людину в космічному просторі? Достеменно знали, що вона опиниться у стані невагомості, що при підйомі й спуску на неї впливатимуть великі перевантаження, що корабель зазнаватиме космічного випромінювання: фізичні умови польоту були більш або менш ясні. Їхній вплив на живий організм певною мірою вдалося перевірити на дослідних тваринах. Але як вплине космічний політ на психіку людини? Знаходилися фахівці, котрі нічого доброго не обіцяли…
Безпілотні запуски корабля-супутника «Восток», надійність роботи конструкції корабля та його систем зміцнювали віру в успіх першого пілотованого польоту людини. Для генеральної перевірки в березні 1961 року провели «чистові» літні випробування двох кораблів за програмою польоту, запланованою для корабля «Восток», з манекенами замість космонавтів. При підготовці цих кораблів урахували весь досвід попередніх запусків. Успішне завершення цих двох польотів дозволило перейти до здійснення польоту людини в космос. Незадовго до запуску було остаточно визначено космонавтів «Востока-1»: Юрій Олексійович Гагарін і його дублер – Герман Степанович Титов…
У дні безпосередньої підготовки на космодромі корабля до польоту якось мало лишалося часу на роздуми про велич події, до якої ми наближалися. І лише в день запуску почало наростати тривожне напруження, особливо в останні години, коли єдино члени стартової команди ще не припинили своєї роботи. Тривоги не викликáли які-небудь сумніви в техніці: корабель готували довго й ретельно, і за цей період у нас, учасниках розробки й підготовки корабля, зміцнилася віра в нього. Було глибоке переконання, що Гагарін зуміє зробити все, що до чого здатна людина, аби виконати покладене на нього завдання. Проте досі таке відбувалося лише в казках. Належало здійснити «стрибок у невідоме». Нервове напруження охопило всіх, і ніхто не намагався його приховувати: воно сягнуло свого апогею на момент команди «ключ на старт». Далі йшов відлік секунд, і лише коли на тлі гримкотливої симфонії ракетних двигунів, яка проникала ззовні в бункер, прозвучав по радіозв’язку спокійний, упевнений, переможний голос Юрія Олексійовича: «Рушаймо!», – це напруження змінили радість і гордість за людину, котра покидала Землю і прямувала в космос на кораблі, який створили радянські люди.
Сергій Павлович, насилу стримуючи хвилювання, коротко передавав по радіозв’язку повідомлення на «Восток», що віддалявся од Землі.
Корольов. Усі ми бажаємо вам доброго польоту, усе нормально.
Гагарін. До побачення, до скорої зустрічі, любі друзі.
Корольов. До побачення, до скорої зустрічі.
Гагарін. Вібрація частішає, шум трохи наростає.
Корольов. Час 70 (70 секунд від початку старту).
Гагарін. Зрозумів вас. 70. Самопочуття відмінне, продовжую політ, зростають перевантаження, усе добре…
Корольов. За швидкістю і часом усе нормально. Як почуваєтеся?
Гагарін. Почуваюся добре…
Корольов. Усе гаразд, машина йде добре.
Гагарін. Скидання головного обтічника… Бачу Землю. Трохи зростають перевантаження, самопочуття відмінне, настрій бадьорий.
Корольов. Молодець, чудово! Усе йде добре.
Гагарін. Спостерігаю хмари над Землею, дрібні, кучеряві, і тіні від них. Гарно. Яка ж краса! Як чуєте?
Корольов. Чуємо вас чудово. Продовжуйте політ.
Гагарін. Політ триває добре. Перевантаження зростають, повільне обертання, усе зноситься добре, перевантаження невеликі, самопочуття відмінне. В ілюмінаторі спостерігаю Землю: хмари все більше затуляють її.
Корольов. Усе йде нормально. Зрозумів вас, чуємо чудово…
Перший космічний політ людини був порівняно недовгий. Тривав усього 108 хвилин. Але саме ці хвилини увійшли до історії людства як початок нової ери – ери проникнення людини в космос.

Першодрук оригіналу у вид.: С. П. Королев (к 70-летию со дня рождения) [Сборник статей]. – М.: «Знание», 1977.

[1] Костянтин Давидович Бушуєв (1914–1978) – радянський вчений у царині ракетно-космічної техніки. Герой Соціалістичної праці. Лауреат низки державних премій та премії А. Еміля Міжнародної астронавтичної федерації. Завідувач кафедри Московського фізико-технічного інституту. Технічний директор від СРСР Експериментального проєкту «Аполлон» – «Союз» у 1973–1975 рр. Бушуєв писав: «Головне, що допомогло мені взяти на себе цю роботу і впоратися з нею, – це школа Корольова, це почуття відповідальності й переконання, які він буквально закарбував в усіх нас, що освоєння космосу стане інтернаціональною справою всієї нашої планети». Від 1954 р. обіймав посаду заступника С. П. Корольова як Головного конструктора Центрального Конструкторського бюро експериментального машинобудування.
[2] Нагадаємо, що США запустили першу людину в космос на кілька тижнів пізніше за СРСР – 5 травня 1961 р. Політ Алана Шепарда не лише був другий, але й набагато коротший, ніж політ Гагаріна – повних 5 хв. проти 108-ми. Одначе, на відміну од Гагаріна, який загинув під час тренувального польоту винищувачем 1968 р., Шепард, перебуваючи у складі команди з трьох астронавтів, зумів побувати й на Місяці (корабель «Аполлон-14», 1971 р.) та навіть пограти там у гольф.