ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Костянтин Ватульов
2026.06.01 19:27
Полюбляю зелене оточення,
Особливо під промені вранішні.
І удосталь росою намочений,
Задурманений квітом акації.

Ще пройтися стежками охайними
Водночас і тужливо, і радісно,
Де жбурляють промінчики барвами

хома дідим
2026.06.01 17:35
в житті холоднім і похмурім
чогось хотів кудись-там біг
за снами уві снах моїх
і в церкві тільки та премудрість
мене оточували мури
на цім лазурнім небодні
цикуту радили мені
а в перлах порпалися кури

Ольга Олеандра
2026.06.01 15:25
У кожній з нас є Щось позалюдське.
У кожному. Без винятків. Й неясно
це Щось несимпатичне і жаске
чи неповторно самобутнє і прекрасне?

Воно у нас танцює? Чи лежить
заховане, зарите якнайглибше?
Не через цю відчуженість сюрчить

Федір Паламар
2026.06.01 14:41
В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло! Блиском укрився я, і Світло засяяло світ. Утри стали поодаль і змовлялися проти мене. (…) Муж, який скинув мене зі свого місця на землю (…) ти знищиш їх (…) Не руйнуй творіння Утр і не проганяй

Тетяна Левицька
2026.06.01 13:44
Похмурий день у крона прослизнув
і зачепився поглядом за вечір.
Готується до стомленого сну
міських кварталів тьмяна порожнеча.

Сідаєш у намолене таксі,
мене лишивши на бруківці літа.
І наостанок зойкає шассі

Сергій Губерначук
2026.06.01 13:35
…Творчість – Така, як Ти!
Як, Ти?

18 жовтня 1999 р., Київ

Ігор Шоха
2026.06.01 13:01
Весна минає. Літо на порозі.
Немає миру, бо іде війна.
Жене людей додому чужина.
Дай, Боже, не почити у дорозі
міграції поезії у прозі
лихого житія. Душа одна.

ІІ

Борис Костиря
2026.06.01 12:10
Прийшов мороз такий справдешній,
Хитнув підвалини старі.
Сховалась думка у черешні,
Сховалась мова у землі.
У теплім краю журавлі
В піснях оспівують прийдешнє.

Мороз величною ходою

Юрко Бужанин
2026.06.01 11:29
Зелена матова тарілка
пахла метеоритами і космічним пилом
Його несли під руки два сірих гуманоїди
обережно як перше видання класика
Він гикав у невагомости
і думав про невиплачений гонорар

Землянине ми прийшли забрати твій розум

Вячеслав Руденко
2026.06.01 11:04
… засинає полуниця -
наді мною Око дня -
може липень забарився
степом в пошуках коня,

чи затримався в долонях,
запашного полину,
підхопивши пил на скроні,

Світлана Пирогова
2026.06.01 09:36
Срібляста річка котить тихі води
Між берегів, замаяних в зело.
Життя до річки Кодими текло,
Шукаючи притулку і свободи.

Тут дзеркалом стає сама природа,
Схиливши верб зажурене чоло.
Срібляста річка котить тихі води

Віктор Кучерук
2026.06.01 06:13
Пожухле листя під ногами
Тривожно й лячно шарудить,
Уперто здійснюючи намір -
Моїх думок порвати нить.
Шурхоче мляво, однотонно,
Щоб міркувань утратив суть, -
І вже вони плетуться сонно,
Уже мені їх не збагнуть...

Володимир Бойко
2026.06.01 00:29
Бліда міль за токсичністю переважає навіть бліду поганку. Хворому на всю голову і всієї землі буде замало. «Братья» лізуть без упину – як не з любов’ю, то з ракетами. В українській політичній історії відцентрові сили переважали доцентрові. Кол

Артур Курдіновський
2026.05.31 19:17
Чи наснилось, чи ні... Вже заплутався. Не пам'ятаю...
А можливо, це просто уламок мого вітража.
Розквітала, мов літо, моя відігріта душа
У зеленій мелодії, ніжно-липневім розмаї.

Я заплющую очі та чую журу водограю,
Чиста зелень мелодії сірість мо

С М
2026.05.31 15:20
Розмови на вулиці, майже сімейні
Є сподівання і на тебе погляди
Кожен зустрічний бажає знайомитись
Навіть із друзями почуваєшся не тим

Джонні – новенький в містечкові нашому
Всякому цікавий, тобі дають шанс

Євген Федчук
2026.05.31 15:03
Як Сталін партійну «опозицію» подолав.

Хто учився при Союзі, здобував освіту,
Пам’ятає, що у вузах доводилось вчити.
І марксизми, й атеїзми без кінця зубрили,
Та й історію партійну, безумовно вчили.
Бо ж без того професію ми не здобували,
Як не з
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Нотатки відлюдника

 Побудова кубічного комунізму
Образ твору (Драма лише на три дії)

Дійові особи

Ленін
Сталін
Дзержинський
Коллонтай
Троцький
Гітлер
Муссоліні
Мао Цзедун
Директор театру – немолода вже людина в окулярах та в сірому костюмі в чорну смужку.
Діти, колгоспники, коні, слони, носороги, глядачі.

Історичні персонажі одягнені відповідно до найбільш типового для них одягу з невеликими модифікаціями, а саме: Ленін одягнений в свій звичайний костюм-трійку з жилеткою та краваткою в білий горошок, але взутий в черевики великого розміру; Сталін із трубкою в руках, одягнений у френч, чоботи, але замість галіфе на ньому одягнені великі сімейні труси по коліно – червоні у зелений горошок; Дзержинський одягнений у шкіряне пальто поверх якого висить кобура з маузером, в руках він постійно тримає журнал «Плейбой»; Мао Цзедун вдягнений у «сун-ят-сенку», в кепочці, в кедах на босу ногу, в руках тримає діряву парасольку; Гітлер у формі єфрейтора, але в рваних штанях з великими дірками, без взуття - одна боса нога, на інший дірявий коричневий шкарпеток; на Колонтай плаття за модою початку ХХ століття. Діти та колгоспники одягнені типово для 30-тих років ХХ століття. Замість тварин бажано використовувати великі – у натуральний розмір ляльки (слона можна менших розмірів) в які заховані артисти, що приводять ці ляльки в рух.

Дія перша

Дія відбувається на кинутій напівзруйнованій вівчарській фермі на острові Тасманія.
Посеред сцени стоїть дерев'яний стілець, трохи збоку розбитий унітаз. Фоном служить великий млин поряд з яким стоїть гігантських розмірів пінгвін у краватці-метелику з великою сигарою в дзьобі.

Входить Ленін. Йому заважають ходити великі черевики небувалого розміру, він постійно спотикається, потім падає, задираючи ноги догори, схоплюється, злякано дивиться в зал для глядачів, потім встає в характерну позу, взявшись руками за жилетку.

Ленін: Дах океану спадає суворо левадою снів еротичних акул потойбічних Китаю. Мені би кавалок світила нічного – Лунарії – діви блідої в келих сріблястий на денце. Ліжка хмарини летять початково в небо зелене бджолине. Чому мексиканських слонів черевики кудлаті стоять недосяжно для хвиль?

(Входить Дзержинський. В одній руці у нього журнал «Плейбой» зі світлиною дівчини найрозпуснішої поведінки на обкладинці. В інший руці він тримає фалоімітатор. Він цими предметами розмахує, роблячи руками рухи по колу.)

Дзержинський: Антилопи рожеві серед крижин Костроми блукають свавільно, наче то прапор твоїх одкровень, о, терта цибуля Перу! Думку про глобус шинкує зоря на кавалки.

Ленін: Туфлі моїх папуасів! Аборигенів Міклухо-Маклая! Їм би корів бригантину, нею б хвостатих філософів пошесть пізнати відверту! Хто у язицех мріяв чесно про Рим? Чи загибель морів марнославних обійняти нестерпно засніженим травнем? Дощем кипарисових ніжок стільців читати літопис - закон про мораль батіальну. Грифи Парижу шабашать екстаз орхідеї.

(Входить Гітлер.)

Гітлер: Яблука снігу стрибають в долину віконних картин урочисто. Холодильник на диво просторо читає кривий апельсин і лорнет паперовий.

(На сцену виходить кінь. Він здивовано дивиться в глядацький зал, потім йде собі геть.)

Дзержинський (звертаючись до Гітлера): Юпітера час охолонув горою великих ляльок у дзьобах яскравих папуг. Гальмо цього світу кульгавим пророком – моїм мазохістом оцю порожнечу галактик смішить і тривожить. Булочки Чилі – вітрилами бум економік женуть на гітару – на струни.

Ленін (звертаючись до глядачів, показуючи рукою кудись у далечінь): Бедуїни Воронежа-міста! Словники бутербродів у хату-читальню несіть! Халупи пера! Панчохи - мотив їстівний, оскільки лінивий. Леви Аргентини дмуть на вітрило подій у глибинах морських.

(У цей час на сцену вибігає дівчинка 6-7 років з великим білим бантиком на голові та великими різнокольоровими надувними кульками. Вона сміється, виймає з волосся шпильку і проколює кульки - вони гучно вибухово лопаються. Дівчинка сміється і тікає.)

Голос із глядацької зали: Це ж не кульки, це кондоми!

Ленін (обурено): Сам ти кондом!

Завіса. Під час опускання завіси крики із залу для глядачів: «А чому буфет не працює?!»

Дія друга

Ті ж і Коллонтай. Всі вони стоять на фоні великого баобабу з гілок якого звисають мавпи. Окрім стільця та унітазу на сцені стоїть дерев’яний зламаний віз.

Ленін: Книгою брил кам’яних вечірню ріку я ковтаю нудним паротягом – як воду. В епіцентрі піску капітани бруківок дарують дим цигарковий калошам коней молодих вороних харалужних.

Гітлер: Зайцем похмурим тиша моя в печінках нудних шимпанзе клепсидрами марить.

(Входить Сталін.)

Сталін: Будь обережним, могутній товариш Прокопія*! Стіни антенами вух не слухають Сонця заграву – сторінку моїх медитацій невчасних. Послухай, візничий, хто сербам романським букви ладнав.

(На сцену вибігають діти з квітами. Усі вони у синіх коротких штанцях. Діти вишиковуються в одну лінію.)

Діти (хором): Ленін дурень!

(Діти сміються та тікають зі сцени.)

Ленін: Хвилями ранок жадає таймирських бананів. Де ай-я-яй там і ребро. Не Адама. Кроликом раю мої адаміти* шукають чолом поля сині волошки.

Дзержинський: Стіни Помпеї слухають пісню жінок препоганих. Знаю – хмара ріки Амазонки прийшла у мій вигук.

Крики із зали: Геть з театру! Збоченець!

Сталін: Дружба гілок – червоними п'ятами меркне Розалія. Тихий мерзотник мені заспіває куплет про хламіди Платона.

Гітлер: Калюжами квітів мріють думки про Сократа. Маршем військовим сліди Гіппократа на хмарі скляній блиском білизни.

Колонтай: Горішками білок на келихах мідних долю весталок вершить Мопассан. Тигри Калуги! Їхня смугастість про пісні мишей марнословить.

Крики із зали: Досить! Досить! Набридло цю нісенітницю слухати! Набридло на цих ідіотів та педерастів дивитися! Голу бабу краще покажіть!

(Звучить вальс Штрауса та Коллонтай під цю музику починає демонструвати стриптиз.)

Крики із зали: Фу! Гидота яка! Заберіть! Краще казку «Колобок» покажіть!

(Завіса під звуки обуреного свисту та криків з глядацької зали.)

(Виходить директор театру.)

Директор театру: Громадяни! Товариші! Заспокойтесь, будь ласка! Казку "Колобок" ми вам покажемо сьогодні ввечері. А цю виставу дуже просила показати трудова інтелігенція міста Тамбова! Потерпіть, будь ласка! І не ламайте стільці – це народне добро! Після вистави ми додатково безкоштовно покажемо голу бабу – товсту та смішну.

Голоси із зали: Ура!

Дія третя

Дія відбувається на фоні єгипетських пірамід. Біля піраміди стоїть єнот з дуже великими вухами. На одному вусі написано слово «захоплення». Інше вухо синього кольору. На сцені Ленін, Сталін, Гітлер та Дзержинський. Входить Мао Цзедун із дірявою парасолькою.

Ленін: Кратерів синій клошар. Трохи смугастих штанців – сон Архімеда гімни співає кохання валіз до торнадо. Гінекологи дикі у хвилях річок печуть короваї дубів окаянних. Де ти, Онєгіне? Воскресни й співай про вогні на щоглах соснових трієр Олександра*!

Сталін: Хрестини на сході ридань. Тумбочок дійсність, і єпархій домкрат. Тут би і тут трубочок дим сприйняти сміливо! Прапор здійняти любові й халви, гарбуза та озону - він би Василія рів затуманив.

(Входить носоріг. Він дивиться в зал на глядачів, потім повертається до глядачів своїм огрядним задом і видає протяжний трубний звук. Потім йде геть.)

Крики із зали: Ганьба!

Гітлер: Рибалки морів Сигізмунда. Кріслом похмурим влітають у вічі горилам. Пам’ятник діду Морфею стриножить мого козлотура.

Дзержинський: Храмом язичницьким мій золотий розенкранц* паровози прославив.

Крики із зали: Знову цей збоченець! О, доки! Доки!

Мао Цзедун: Риба святого Ігнатія велосипедом дзвінким в трамваях Норвегії вітер прасує.

(Входить Муссоліні. Він на мотузку тягне за собою по сцені гітару. За ним входить Троцький. Він розглядає Муссоліні в бінокль.)

Муссоліні: Горища сумних катакомб газетять моїх журавлів. Чи письменник? І сволок музейний? Чому споглядач мережива мур колосить?

Троцький: Гачки Гондурасу Пітер гундосять трофейним колосом родоським ліворуч від моря. Кларнет сажотрусів пірнає в ставок жабуриння – за тин одчайдушний його самоти і кларнету.

Ленін: Гойдалка внизу танцівницям у захваті сниться раптово. Бути можуть Шекспір або Ніцше і дух мій весною тривожать.

Мао Цзедун: Судини садів Полікарпа* засмучують літні дощі і марень кленових соборів. Суєтних слів п'ятірня. Як в Ірландії ситий пророк насолоди шукав – так я мріяв.

(На сцену виходить слон і голосно трубить. Гітлер тицяє в нього пальцем. Слон йде геть.)

Дзержинський: У королівство стрибків недоступних якути ведуть бурхливий недолік, мій голос і навіть його.

(На сцену виходить колгоспник із плакатом на якому написано «Параграф свавілля». Іде. Виходить колгоспниця з транспарантом "Зайцям будівництво!". Іде. Виходять діти ставлять у кутку сцени ширму. За ширму заходить Дзержинський. Через ширму, яка починає хитатися і вібрувати долинають хтиві крики і стогін.)

(Ленін підходить до краю сцени, виймає з внутрішньої кишені великий огірок і тицяє їм у сторону глядачів.)

Ленін: На!

Голос із залу для глядачів: Ну ось, знову замість моралі огірок показали!

Завіса.

Кінець.

Примітки для панів артистів (для більшої зрозумілості тексту):

Прокопій – візантійський історик. Відомо, що у Сталіна на засланні був у хаті том Прокопія «Історія готів» у перекладі Ефрона В. І. Сталін використовував сторінки цієї книги для побутових потреб, оскільки туалетного паперу в тому сибірському селі зроду не було.

Адаміти – прихильники середньовічної секти. Основною концепцією секти та основою їх віровчення було твердження про необхідність ходити публічно як Адам і Єва в раю – тобто оголеними. Ленін вважав адамітів попередниками нудизму затятим прихильником якого він був і тому заснував у Радянській Росії товариство нудистів «Геть сором».

Розенкранци – так Дзержинський називав лицарів середньовічного ордену розенкрейцерів.

Полікарп – невідомо хто. Історія про це мовчить.

Олександр - мається на увазі Олександр Македонський. Не зрозумійте мене неправильно: зовсім тут немає натяку на Олександра I чи на Олександра II.

Клошар – так у Парижі називають безхатьків. Ленін під час перебування в еміграції в Парижі так називав кота, який жив біля будинку, який Ленін арендував для особистого життя. Побачивши цього кота, до речі, сірого, Ленін на нього кричав: "Ах ти клошар!" І намагався його боляче вдарити. Але кіт тікав.

2010





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-05-16 01:24:04
Переглядів сторінки твору 319
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.588 / 5.13)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.655 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.733
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2026.05.31 22:05
Автор у цю хвилину відсутній