ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вадим Василенко
2024.05.18 20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом

Тетяна Левицька
2024.05.18 18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.

Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом

Микола Соболь
2024.05.18 11:26
Шановна редакція майстерень! Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт

Віктор Кучерук
2024.05.18 06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.

Микола Соболь
2024.05.18 05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,

Артур Курдіновський
2024.05.18 01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.

Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:

Ілахім Поет
2024.05.18 00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду

Іван Потьомкін
2024.05.17 20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось

Володимир Каразуб
2024.05.17 19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,

Козак Дума
2024.05.17 15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?

А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.

Світлана Пирогова
2024.05.17 09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.

Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,

Козак Дума
2024.05.17 09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*

Юрій Гундарєв
2024.05.17 09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»… Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово

Віктор Кучерук
2024.05.17 05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.

Артур Курдіновський
2024.05.17 04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.

Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -

Ілахім Поет
2024.05.17 00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Нотатки відлюдника

 Синок

«Випадок-вбивця
Стоїть на розі найближчої вулиці.
З рогом чекає година-ніж.»

(Марсель Беланже «Оголена ніч»)

Образ твору Іван Степанович Волосатов повернувся додому з роботи втомлений та розбитий – день був важкий. Такого тяжкого дня Іван Степанович не пам'ятав давно. Він працював катом у місцевому комітеті. Роботу свою він любив – з людьми ж таки робота, творча, потрібна суспільству. Подобалося йому ось так відправляти людей з цього світу в потойбічний – він почував себе посвяченим у особливий таємний ритуал. Але цей день був явно ненормальний: йому довелося стратити понад двісті людей. І кожного наказали стратити індивідуально, у підвалі. При цьому всі засуджені трійкою кричали, чинили опір, з камер їх доводилося витягувати силою. У вухах дзвеніло. До того ж, цей хлопчик… Серед засуджених був хлопчик – років дванадцяти. Він так подивився на нього, таким поглядом. Івану Степановичу досі було моторошно. Ех, казав же він – очі треба засудженим зав'язувати! Не можна так. Недарма за старих часів засудженим чи очі зав'язували, чи мішок на голову одягали. Але ні, начальство не проб'єш нічим: давай, давай! Могли б і якось назустріч піти - якось полегшити роботу: або в яр їх загнати всіх, а потім з кулемета, або ще якось ... Ні, начальству все одно. Давай, як за статутом катівської служби і тільки. Хоч би молоко за шкідливість видавали. Робота ж важка. До того ж вантажити страчених на КамАЗ змусили. Відказав їм приказкою: «Кат у комітеті не вантажник!» Повз вуха то їм! Вантаж! Вантаж! І він вантажив тіла – кров стікала з кузова машини цівками. Він ще подумав: «Людське м'ясо! Не дай Боже, дружина м'ясо на вечерю приготує! Мене ж виверне геть. Я тепер до кінця життя свого м'яса не зможу їсти!» А потім закопувати наказали в яру – і все терміново. Коротше – втомився дико. Страшно втомився.

Добирався додому автобусом. Знову ж таки подумав: могли б і підкинути на службовій машині. Не думають вони про підлеглих. Не думають. На зупинці людей повно, автобуса не дочекаєшся. І все не той маршрут. Нарешті приїхав – десятий, рідний. Вщент набитий. А тут ще кондуктор одразу: «Оплачуйте проїзд! Чоловік у пальті!» Він, звісно, посвідчення ката показав. Змовкли всі відразу. А дівчата (двоє) відразу місцем йому поступилися. Поважають катів у народі. Любить російський народ катів. Хоч це добре. Їхав, задумався. Думав навіть подрімати трохи. Побачив крізь вікно плакат: «Театр опери та балету. Публічна страта ворогів народу. Для дітей віком до 18 років вхід безкоштовний». Аби тільки на публічне не відправили! Не любить він публічних страт. Тисячі людей під руку дивляться. Артист він чи що? Он нехай Пашка йде. Або Гришка. Або Арсік Телефон. Але якщо накажуть – тут нікуди не подінешся… Не відкрутишся…

Вдома хотілося одного – поїсти та поспати. Пощастило – дружина приготувала картоплю. І супець. Нічого – їстівний. Їв, приправляючи перцем, ламаючи хліб руками. І думав: «Ех, добре, що нині спецівки видають, і спецівки перуть централізовано, не треба додому тягнути. А то раніше дружина від кровища прала. І душ на роботі є. А то приходиш, бувало, додому, а від тебе пахне смертю. Хоч за це подяка партії та уряду…» Зайшов на кухню синок – Дімка. Лоботряс ще той. І в кого він такий дурник? Не в матір, не в батька, а в заїжджого безхатька.

- Що там у школі? А? Мабуть, знову мене до директора викликають? Мабуть, знову бешкетував? Знову двійка? Знову вірш про Івана Грозного не вивчив чи твір про товариша Сталіна не написав? А?

Дімка зіщулився. Він знав, що батько вміє бити дуже боляче. Якщо різками сікти, то особливо боляче. І при цьому не калічить. На публічні покарання різками чи батогами в місті завжди тільки його. Хоча нині боятися, начебто, нічого:

- У школі нормально. Хвалили навіть…
- Ти куди після школи йти думаєш? Де працюватимеш? Чи вік у батька на шиї сидіти задумав? Матері, мабуть, по дому зовсім не допомагав?

Тут у розмову втрутилася дружина:
- Діма вирішив після школи в ПТУ восьме катівське поступити. Теж на ката вирішив вчитися. По твоїх стопах піти. Сімейна традиція. Трудова династія.
- Це добре. Кати потрібні зараз. Всюди роботу знайдеш. І зарплатня хороша. Тільки не думай, що робота легка. Це колись давно за царя Гороха – махнеш сокирою раз на рік – і то добре. А тепер щодня так наробишся… Так на… Хм… А щодо восьмого – ти це погано придумав. Воно то училище хороше, школа найкраща, вчать добре. Але там конкурс – десятеро людей на місце. Усі нині катами хочуть бути. А знайомих у мене там нема. Тож у тринадцяте катівське ПТУ підеш. Там маю одного старого друга – викладачем працює. Влаштує у випадку чого – іспити все-таки.

Доївши картоплю і подивившись синові вслід, що почалапав до телевізора, Іван Степанович раптом відчув на спині холод – там, уздовж хребта: а якщо синку після навчання рідного батька розстріляти накажуть? Адже розстріляє, нaволоч, розстріляє…

2010

P. S. Давно це було написано – у 2010 році. Писалось як антиутопія. Але текст виявився пророчим….

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-05-14 17:38:06
Переглядів сторінки твору 12
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.523 / 5.07)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.497 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2024.05.16 12:40
Автор у цю хвилину відсутній