ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2024.06.14 23:32
Я кину вудочку
по той бік Всесвіту,
По той бік розуму,
по той бік серця,
По той бік розпачу,
по той бік лиха,
Яке говорить нам
крізь море тихо.

Олександр Сушко
2024.06.14 21:02
У Юрка проблема: геморой! Непростий - прозово- поетичний! Бо дружок у нього - sexsy-boy, Смертний гріх для хлопців - справа звична. Зразу видко - жевжики - рідня, Та й живуть удвох в сміттєвім баці. Хвалять одне одного щодня, Так і мусить бути у

Володимир Каразуб
2024.06.14 20:36
тому що потрібно вірити хоча б у щось.
Читати псалми над головами і зливати розтоплений віск,
Говорити про те, що фігурки — це те, що тобі здалось,
Про тонку павутинчасту форму страхів, які запеклись
На воді.
Неодмінно потрібно вимовляти чиїсь імена

Самослав Желіба
2024.06.14 18:58
ЗОРЯ. ДОБРА БАГАТО В ЦЬОМУ СЛОВІ
Добра багато, а ще більш любові,
Такої що обійме цілий світ,
Мов руки матері й весняний квіт.
            А що лишилося від нього?
Де? Який в нім слід?
Воно ростануло, як ранок,
Як ранок, що обернувсь днем…

Козак Дума
2024.06.14 16:19
Аби людина отримала повну свободу – вона повинна померти…

Іван Потьомкін
2024.06.14 12:16
Це потім про раббі Тарфона йтиме слава,
Що схожий він на піраміду із горіхів:
Торкнись - і покотяться вони ураз.
А йшлось про те, що притьмом добував він
Із священних книг те, що учні просили.
Але це потім. А поки що був він скупердяй.
Раббі Аківа

Світлана Пирогова
2024.06.14 10:10
В мою весну тендітну тихо стукав,
Як краплі-перли юного дощу.
У подумках душі тягнулись руки,
І сонця проникав крізь землю щуп.

В мою весну проходив лабіринти.
Окрилений ти птахом прилітав.
Гігантське небо квітло гіацинтом

Юрій Гундарєв
2024.06.14 09:08
Пописюн


Учора прочитав новий твір Олександра Сушка, який, на жаль, швидко розчинився в інтернеті. Але запам‘яталося ключове слово - пісюн.
Варто наголосити, що погляд Сушка-художника рідко піднімається вище пояса (жона взяла за шкабарняк, задрав хво

Віктор Кучерук
2024.06.14 05:21
Від такого конфузу
Червонію й журюсь, –
Вчора зрадила Муза,
Не з’явившись чомусь.
Не дотримала слова,
Залишила в ганьбі, –
Тільки біль підшлунковий
Відчуваю в собі.

Артур Курдіновський
2024.06.14 01:09
А ти переможеш! Я знаю!
В жахітті розтрощених снів,
Мов птах білосніжний, Ізраїль
В облозі брудних дикунів.

Тобі дуже боляче, гірко...
Історія пише рядки.
Засяє Давидова зірка

Євген Федчук
2024.06.13 19:57
Розходився дід Свирид, весь двір його чує.
Вранці прогулятись в парк чинно чимчикує,
Аж за столиком сидять уже випивохи,
Вже й півлітру розпили, зосталося трохи.
Де вони грошей беруть? Коли устигають?
Чи то ніяких турбот більш в житті не мають?
Тож

Артур Курдіновський
2024.06.13 16:53
Тому, кому нема ще сорока,
Однолітку сказав би я багато!
А я мовчу. Бо краще - написати...
І до паперу тягнеться рука.

Та не потрібні ті чужі зізнання
Тому, кому нема ще сорока,
Коли в словах останнього рядка

Світлана Пирогова
2024.06.13 09:00
Червоний водоспад трояндовий стікав -
То Муза із колючими шипами.
Її теплом торкала сонячна рука,
Пливли назустріч хмари в білій парі.

А я була твоєю Музою у снах,
Пелюстками лягали поцілунки.
В трояндові бутони ласку пеленав

Микола Соболь
2024.06.13 08:18
Під вікном скорушина стрічає жовтневу зорю,
і злітають поспішно з холодних небес зорепади.
Про осінню красу все частіше тепер говорю,
дістаю недописані вірші весною з шухляди.
Саме час їх убрати, прикрасити всі в оксамит,
загорілись дерева у пущі, на

Віктор Кучерук
2024.06.13 04:51
Нарешті тихо в небі... На землі
Димить лише зруйнована споруда
Та іскорки спалахують в золі,
Де, в гурт зібравшись, плачуть мирні люди.
Кружляє попіл і відчутно гар
В розпеченім пожежею повітрі, -
Мов пам'ятник - обвуглений димар
І бита цегла, як

Ярослав Чорногуз
2024.06.13 04:04
Цілує смерть північна зелень гаю...
Невже у Лету канемо от-от?!
Від цих думок всього перевертає,
Осотом клятим заросте город?!

Із України лишиться окраєць,
Все інше божевільний ідіот
Собі навік в полон позабирає,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Самослав Желіба (2000) / Критика | Аналітика

 Ф. М. Достоєвський: Війна з бісами

п. Ю. Гундарєву

   Коли п. Гундарєв запропонував мені написати таке есе, то перше, що мені спало на думку, це те, що тема трюїстична, збита, сама собою зрозуміла. Але я швидко згадав сьогоденну соціально-політичну ситуацію й змінив своє ставлення. Отже мені, як українцю за правом народження, за громадянством і за кров’ю, варто вчергове повторити ті самі «збиті» думки вже для вітчизняного читача, моїх братів і сестер. І тут першочергово мені з цілого переліку важливих для апології Ф. М. Достоєвського в очах співвітчизників запитань слід вирішити, на мій погляд, найабсурдніше: національне.
Рід Ф. М. Достоєвського походив з русинського села Достоєво, що знаходиться близько до кордону сучасних України та Білоруси, а найближчі пращури письменника навіть підписувалися на український манір (дід Андрій і батько Михайло). Отже, суто формально, за чоловічою лінією, видатний письменник був нашим земляком, а отже і ставитися до нього можна не як до «ворога», а, щонайбільше, як до «зрадника» чи «пристосуванця», та все ж таки «свого». Це ж у нас і з М. Гоголем і М. Булгаковим (цей останній, до речі, дійсно прославився антидержавницькими поглядами щодо України). Мені не подобається цей аргумент, і я ніколи би до нього не вдався, якби не довелося пояснювати найпростіші речі та рятувати цього ґенія від наклепу та несправедливої долі.
   І тут я вже опускаю широкі розписи про те, що людина, яка жила більш ніж сто років тому ніяк не може бути пов’язана з путінським режимом ані логічно, ані генетично; як із сучасною Україною, власне, й мало пов’язані ті ж Винниченко та Міхновський. Про те, що часи змінилися: нові люди, нові політичні віяння, нові цінності, подеколи дивакуваті в очах іще живого старшого покоління. І те, що, до того ж, кожен із нас є людиною зі своєю думкою. Хто би з нас проголосив, що завжди й в усьому мав рацію, й жодного разу не сказав дурні чи чогось такого, про що пожалкував пізніше? Я за себе ручитися не можу в цьому останньому точно. Так само, як і в багатьох російських і польських (роман того ж Сенкевича «Вогнем і мечем») письменників, за сильного бажання, можна знайти антиукраїнські фрази й у Шевченка чи Франка.
   Саме тому, що всі ми люди, і що політикою просякнуте все, ми маємо звернути увагу на перше й відкинути друге, адже ми повинні шукати якісь стовпи людськости й краси у наших пращурів і сучасників, а не тотально фільтрувати їх за мінливими політичними обставинами. Так, я глибоко розумію український біль від війни, я сам його переживаю, бо я – один із вас, українці. Але я зовсім відмовляюся розуміти те, що ненависть може засліпити чистий людський ґеній і пошану – мене виховували зовсім інакше. Я свято переконаний у тому, що ми маємо дивитися на пращурів – як на пращурів, і брати від них найкраще, полишаючи позаду найгірше. Значить – Ф. М. Достоєвський для нас – це письменник, а не «росіянин» чи «українець», «зрадник» чи «москаль», і ми маємо дивитися на нього, як на письменника, бо є що роздивитись.
   Із цим покінчили й можемо переходити до більш серйозних речей, а саме до того, що ж цей письменник такого написав, що ми маємо зважати на нього навіть після спізнілої ревізії російських (і не дуже) письменників, безсумнівно, правильної? Я ж на це питання й відповідатиму надалі.
   Як сказав В. С. Соловйов (видатний філософ-ідеаліст кінця ХІХ ст., а не політичний злочинець-пропаґандист), Ф. М. Достоєвський був більше мислителем, ніж письменником, або «художнім мислителем». Його твори, й особливо – «велике п’ятикнижжя», переповнені діалогами-роздумами і не про що-небудь, а про сенс і основу людського життя. Так, Достоєвський був одним із перших екзистенціалістів і цього неможливо ігнорувати, як не ігнорували Камю, Сартр, Шестов, Бердяєв, та й наш П. Мирний (див., напр. лист від його брата під час створення плану «Волів»). А вся річ у тому полягає, що Ф. М. Достоєвський жив у дуже бурхливий час, у «довгому ХІХ столітті», яке відзначилося зламом традиційної моральности, економічними революціями, війнами й утворенням перших наддержав у сучасному розумінні цього слова. Це були часи М. Штірнера та Ф. Ніцше, які проголошували атеїзм, егоїзм, нігілізм і переоцінку всіх цінностей. Власне, самого Ніцше дуже погано розуміли сучасники… Але осад його ідей був украй негативний для тодішньої людської моральности загалом. Починалося це ще з кінця Німецької класичної філософії та Фоєрбаха, і тому ми можемо вже бачити в 40-х рр. ХІХ століття відчайдушного С. Кіркегора з його «етично-естетичними» парадоксами.
   У цей час М. Ф. Достоєвський і жив; на цей час він відгукувався, про нього він писав. Згадати лишень «нечаївщину» та злочин убивства, що поклав початок «Бісам» і занепокоєності «бісовщиною» письменника. Варто сказати, що побоювання Достоєвського були дещо перебільшені, але від того вони лише мали й більший результат. Мислитель і письменник в одному лиці, Ф. М. Достоєвський у цей бурхливий час намагався відшукати основу для людської моральности, яка була втрачена зі «смертю бога», тобто об’єктивного орієнтиру та законодавця. Він вбачав його, як не дивно, в євангельській проповіді, незалежно від того чи існує сам християнський бог (найчіткіше це видно в «Карамазових», де проскакують атеїстичні й богохульні діалоги). Чи погоджуватися з письменником – справа особиста. Але яка відчайдушна й хороша спроба!
   Так, без сумніву, рашистська погань, що нині плюндрує нашу Україну, ніякого відношення до Достоєвського не має. Навіть ті «кадри», що читали його, не зрозуміли елементарної суті, яку особисто мені роз’яснювала ще у школі вчителька зарубіжної літератури Ю. В. Інакше би вони побунтували супроти війни, яка тільки й може бути людожерною.
   Ф. М. Достоєвський, відгукуючись на нечаївщину, розкольниковщину й іншу «-ну», вирішив показати, як низько може пасти людина – до самого злочину вбивства! – але і як вона може піднятися, усвідомивши основи людинолюбства та гуртожиття, без яких людство і не може розвиватися та бути спокійним. Саме тому в його книгах так багато негативних персонажів і злочинців, які згодом розкаюються чи помирають у ненависті до себе. Бути злочинцем – протиприродно, каже Ф. М. Достоєвський, і це не залежить від релігійної віри, а є частиною самого культурного єства, яке наближає нас до «творця», як і саме мистецтво. Достоєвський чудово знав шаблонну фразу – «Якщо бога (об’єктивного джерела закону) немає, то все можна», але він розумів і те, чого досі не розуміють багато людей: «Якби бога не було, то його слід було би вигадати», адже інакше людство перетворюється на скот, на зграю канібалів і виродків, що миттєво втрачають всю набуту культуру. І чи не згоджуємося ми з тим мовчазно, коли пишемо власні закони й караємо злочинців супроти людськости? Здається, ми саме це й робимо. Тоді що нам заважає віддати шану одному зі стовпів цього принципу в Новий час, Ф. М. Достоєвському? Так само ми маємо вшановувати і Локка, Руссо, Мілля тощо – багато було світлих ґеніїв. І саме тому я вкрай не погоджуюся із популярною серед нас, українців, трактовкою Достоєвського як письменника-рашиста, чи хоча б «росіянина». Так, він писав російською; так, були в нього й людські вади; так, його рішення вічних проблем дискусійні. Але! І це «але» – вкрай багато значить у світі цивілізованому, у світі гуманному, у світі, про який мріяв Ф. М. Достоєвський, розписуючи покаяння та муки Р. Розкольникова близько 400 сторінок поспіль із 460-ти сторінок самого роману «Злочин і кара». І саме тому я продовжую читати цього великого автора, попри всі можливі ризики; саме тому я про нього пишу й вдумуюся в кожне його слово (як добре, що можу читати його першотвором! Але про це ще поговоримо). А в узагальнюючому підсумку думки можна було би сказати, що Достоєвський усе своє життя, усю свою вічну творчість, провоював із «бісами» людожерства в усіх їхніх проявах, і шкода, що ми не можемо цього розгледіти через тонку фальш цілком природної ненависти.
   Достоєвський – це світовий, загальнолюдський ґеній; найчитаніший російськомовний автор закордоном за правом, видатний мислитель за суттю і, воїстину, запізнілий і такий вчасний апостол людинолюбства в серці своєму.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-05-27 23:44:44
Переглядів сторінки твору 168
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.611 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.611 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ЛІТПРОЦЕСИ
ПРО МИСТЕЦТВО
Соціум
Людина і тоталітаризм, аналітика
Автор востаннє на сайті 2024.06.14 19:38
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Гундарєв (М.К./Л.П.) [ 2024-05-29 22:40:06 ]
Зворушений…
Пишаюся Вами.
Пишаюся, вибачте, собою - за, так би мовити, підказку друга.
На жаль, в умовах тотального цькування я, на жаль, згортаю свою присутність на ПМ. Можливо, єдина радість тут була - це Ваша підтримка…
Одужуйте, тримайтеся, продовжуйте долати такі вершини, як цей нарис про воїна із бісами!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Самослав Желіба (М.К./Л.П.) [ 2024-05-30 08:25:15 ]
Дуже й дуже шкода, що йдете... Але ми з Вами зустрінемося ще на інших платформах.
Якщо трохи володієте англійською, то рекомедую Вам іще Allpoetry - англомовна платформа, де я виставляю свої вірші українською також (ніхто не проти)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ілахім Поет (Л.П./М.К.) [ 2024-05-30 03:03:35 ]
Дуже потужне есе!
Мені сподобалася логіка твору і загальна тенденція.
Хіба що... я особисто як великий шанувальник таланту ФМД як письменника, якщо чесно, дуже критично ставлюся до його філософії. Бо якби ж ФДМ тільки у євангельській проповіді бачив орієнтир і закон. Але це радше про Толстого, якого раніше я ставив нижче за ФДМ, а тепер... мабуть, вище.

На жаль, у ФДМ надто багато від саме православного вчення. Не хочу бути Моською перед слоном, але особисто у мене цей "культ страждань" ФДМ викликає відразу. Бо фактично це й виправдання існування зла: якщо без страждання немає розвитку людини, то потрібне і те, що його завдає.

Я не матеріаліст, але і у мене ідея ФДМ ніби свідомість людська формує буття, а не навпаки, викликає посмішку. Мені відомо, що такі погляди зараз у тренді. Адептам кажу: "доведіть, хоча б займіть місце Путіна силою свідомості". І все. Або кажуть, що не хочуть - то захотіть! Бо на що може впливати свідомість, яка на свої бажання не може вплинути?

Ну і що неодмінно для моралі потрібна віра у безсмертя... В це вірили і ті ж платоніки. Але будьмо реалістами. Можливо, душа безсмертна. Але ми цього знати не можемо, то завжди будуть ті, хто в це не повірить. Це неодмінно Смєрдякови? "Надоела мне моя Матрена"(с)? Або і Епіктет? Чи людина апріорі така скотина, що без обіцянки пряника чи погрози батогом не може поводитися нормально? Якій замало того, що людяність апріорі цього вимагає? Але якщо так, то удосконалювати цю істоту - дурня. А ФДМ чи принципово відмінний від Хасана ібн Сабаха, який надією на безсмертя творив вбивць? Так, один химерами закликає до добра, інший - до зла. Але ж більшість апріорі повірить Путіну, бо він скаже "Ми попадемо в рай" та ще й заплатить, а ФДМ за свою обіцянку рая - нічого. То він програє. І яка перспектива у такої філософії? То чи до того він апелює?

І багато чого спірного - і первородний гріх, і... Взагалі мені важко вважати філософом людину, яка кличе до такої у філософському плані безпорадної концепції, як православна. (До того ж носії якої здебільшого часто були холопами.) Та і нічого нового він не сказав, чого б не сказав ще Сократ)

"Сократ, призвавший всю философию возвратиться к людским нравам, сказал, что высшая мудрость - различать благо и зло. "Не упускай их из виду, - говорит он ', - если мои слова что-нибудь для тебя значат, - и ты достигнешь блаженства. И пусть ты кому-нибудь покажешься глупцом - терпи это! Пусть, кто хочет, бранит тебя и оскорбляет, - ты от этого не пострадаешь, если добродетель будет с тобою. Если ты хочешь быть блаженным, быть поистине мужем добра, позволь другим презирать тебя" (Сенека, Письма, 71.7)

Але нового не казав і Ніцше. А художньо своє кредо ФДМ виклав чудово (тому для мене художній мислитель) І загалом гуманістично, повторю, хоча з ФДМ я згоден не в усьому, але згоден з есе. Цікаво, є про що подумати... ось навіть я трішки мізками поворушив, то дякую)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Самослав Желіба (М.К./Л.П.) [ 2024-05-30 11:17:51 ]
Дякую за таку вдумливу та широку рецензію. На жаль, гідно відповісти на неї я зможу лише коли вийду з лікарні. З телефона дуже незручно


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ілахім Поет (Л.П./М.К.) [ 2024-05-31 00:06:04 ]
Розумію, мені з телефону теж.
То здоров'я Вам, одужуйте!