Напхом напханий тролейбус -
бочка, повна оселедців.
За зупинкою - зупинка,
мов за жовтнем - листопад.
В парку золото сусальне,
мов "Перлина степу", ллється.
Якось дивно йти судилось:
крок вперед і два назад.

Слава Богу, є де сісти.
Вчасно Бог послав і столик.
Гера Квіт мені й сьогодні -
друг, товариш і братан.
Сидимо, блаженні духом,
православний і католик.
Під густою міддю дзвонів
сріблом дихає орган.

Розливаючи у склянки
золоту "Перлину степу",
Гера мружиться від сонця,
що іскриться у вині.
Зазираючи у пляшку,
можна втрапити в халепу.
Але ж як тоді шукати
ту із істин, що на дні?
Це не я кажу. Це Гера.
А іще говорить Гера,
що одну й ту саму чару
двічі спити не дано,
що болить йому вітчизна,
мов галернику галера,
до якої той прикутий
і яка іде на дно…

З парку золото сусальне,
мов скрізь пальці витікає.
Блудним сином сновигає
по алеях дим багать.
Всі шляхи ведуть до римів,
та не всі - до ватиканів.
І не всі, хто відлітає,
до едемів долетять.

Рим римується із Кримом,
але це не так важливо.
Крим і Рим пройти ще можна,
а хотілось би - весь світ.
На одну і ту ж дорогу
двічі вийти неможливо.
Це не я такий розумний.
Це говорить Гера Квіт.

Гарне прізвище у Гери.
Квітне Гера і не в'яне.
А йому вже, слава Богу,
з добрим гаком шістдесят.
Це життя, - говорить Гера, -
не таке вже і погане.
Хоч і дивно йти судилось:
крок вперед і два назад.

То ковтнеш "Перлини степу",
то посмокчеш валідолу.
За весною в тебе - літо,
а за осінню - зима.
Це нагадує собою
рух тролейбуса по колу,
де кінцевої зупинки
просто-напросто нема.
Той виходить, той заходить,
сподіваючись на диво,
що місця хоча б стоячі
будуть зайняті не всі.
У той самий у тролейбус
двічі сісти неможливо?
Хрін із ним, - говорить Гера, -

нашкребемо на таксі.

2003