Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анатолій Кичинський (1950) /
Вірші
ПУСТЕЛЯ
Контекст : Із книги "Бджола на піску" (Херсон: Айлант, 2003)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПУСТЕЛЯ
1.Пісок
Навіщо вбивати час на пошуки вітряків,
коли стільки навколо піску?
Воюй із ним хоч до самого скону -
і нікому навіть на думку не спаде,
що у тебе не всі вдома.
А вдома ж у тебе і справді не всі.
Та й де їм усім там узятися,
якщо ти ніколи туди не повернешся?
Що з тобою і де ти тепер,
тільки тобі відомо.
Ти - в пустелі.
Ти - на війні з піском.
А все починалося з тієї піщинки,
що зненацька тобі залетіла до ока
і випливла з нього лише із сльозою.
Друга невдовзі влетіла до рота,
і перед тим, як виплюнути її,
ти піймав себе на думці,
що так на зубах може тріщати тільки пісок.
Третій вдалося лишити подряпину
на віконному склі твоєї домівки,
зведеної, як виявилось, на піску.
А потім ти збився з рахунку, адже піщинки
підстерігали тебе на кожному кроці
і вже нападали на тебе не поодинці.
Все частіше ти їх виявляв то в кишенях, то в їжі.
Все настирливіше вони проникали
в черевики, за комір.
Все відвертіше зазіхали на твою територію.
Одне слово, пісок знахабнів,
і ти йому вирішив дати
належну відсіч.
Наївно розраховуючи на вітер,
проти якого піском не посиплеш,
ти пішов необачно за ним
і, засліплений першою ж перемогою
над кількома жменьками піску,
не помітив, як ворог тебе заманив у пастку,
єдиний вихід з якої ти бачив лише у нагоді
скористатися ворожою силою з вигодою для себе.
Тож навіть піщана буря,
послана пустелею зламати твій опір,
послужила тобі піскодувним пристроєм
в очищенні залізної витримки від іржі,
а тіла твого - від бруду.
Війна з піском починалася з лютої
ненависті до нього та з оманливої надії на перемогу.
Але з часом ненависть,
як не дивно, ставала все меншою
і, як вода у піщаному ситі пустелі,
щезла невдовзі назавжди.
Натомість у душу просилося почуття,
надзвичайно схоже на те, що колись у дитинстві
підхопило тебе разом із сусідськими дітлахами
і в отакому верескливому оберемку
кинуло на купу золотого піску,
привезеного татом із піщаного кар'єру
і висипаного посеред споришевого двору.
І так довго іще по тому
щоразу, як чулося слово "щастя",
виникала перед очима твоєї пам'яті
і танула, зрівнюючись із землею,
ота давня купа твого золотого часу.
Війна з піском продовжувалася,
і ти вже майже любив свого ворога.
Без нього ти вже не уявляв свого існування,
і перемога над ним була вже тобі не потрібна,
бо, навіть коли б ти його переміг, то не знав би,
що робити з тією перемогою.
Тепер головним для тебе
була боротьба не заради перемоги,
а заради можливості якнайдовше її продовжувати.
Твій ворог пісок, тебе поглинаючи,
водночас поглинався тобою.
І його вже в тобі було стільки,
що під його тиском твоя свідомість
змушувала тебе дивитися на себе
не інакше, як на піщинку
в піщаному годиннику долі,
що якби колись не підхопила тебе
й не пожбурила в цю пустелю,
ти так би ніколи і не збагнув,
що не стільки пісок на зубах тріщить,
скільки зуби тріщать на ньому.
2.Спрага
Вода розминеться з губами,
неначе свобода з рабами, -
і спрага примусить тебе
до відчаю, до отупіння
шукати у чаші терпіння
ту краплю, що камінь довбе.
І буде та чаша гіркою,
як марево перед рікою,
як правда про мертву ріку,
як сповідь на смертній постелі,
як щастя, якого в пустелі
не вичавити із піску.
3.Міраж
Риби мигтять, мов уламки дзеркал,
в сивій сухій воді.
Виє, піску наковтавшись, шакал
з пеклом у животі.
Хвилі - круті, як верблюжі горби, -
хлюпають біля губ.
Стогнуть, свободи напившись, раби.
Скиглить свободолюб.
Виє шакал каравану услід,
а караван - іде!
Віра в новий, ще горбатіший світ
вперто його веде.
Світ неможливий без фата-морган
мріється в нім рабу
воля, з якою несе караван
кожному - по горбу.
Привид пророка пісками убрід
спраглий веде народ
у протилежному напрямку від
обітованих вод.
2003
Навіщо вбивати час на пошуки вітряків,
коли стільки навколо піску?
Воюй із ним хоч до самого скону -
і нікому навіть на думку не спаде,
що у тебе не всі вдома.
А вдома ж у тебе і справді не всі.
Та й де їм усім там узятися,
якщо ти ніколи туди не повернешся?
Що з тобою і де ти тепер,
тільки тобі відомо.
Ти - в пустелі.
Ти - на війні з піском.
А все починалося з тієї піщинки,
що зненацька тобі залетіла до ока
і випливла з нього лише із сльозою.
Друга невдовзі влетіла до рота,
і перед тим, як виплюнути її,
ти піймав себе на думці,
що так на зубах може тріщати тільки пісок.
Третій вдалося лишити подряпину
на віконному склі твоєї домівки,
зведеної, як виявилось, на піску.
А потім ти збився з рахунку, адже піщинки
підстерігали тебе на кожному кроці
і вже нападали на тебе не поодинці.
Все частіше ти їх виявляв то в кишенях, то в їжі.
Все настирливіше вони проникали
в черевики, за комір.
Все відвертіше зазіхали на твою територію.
Одне слово, пісок знахабнів,
і ти йому вирішив дати
належну відсіч.
Наївно розраховуючи на вітер,
проти якого піском не посиплеш,
ти пішов необачно за ним
і, засліплений першою ж перемогою
над кількома жменьками піску,
не помітив, як ворог тебе заманив у пастку,
єдиний вихід з якої ти бачив лише у нагоді
скористатися ворожою силою з вигодою для себе.
Тож навіть піщана буря,
послана пустелею зламати твій опір,
послужила тобі піскодувним пристроєм
в очищенні залізної витримки від іржі,
а тіла твого - від бруду.
Війна з піском починалася з лютої
ненависті до нього та з оманливої надії на перемогу.
Але з часом ненависть,
як не дивно, ставала все меншою
і, як вода у піщаному ситі пустелі,
щезла невдовзі назавжди.
Натомість у душу просилося почуття,
надзвичайно схоже на те, що колись у дитинстві
підхопило тебе разом із сусідськими дітлахами
і в отакому верескливому оберемку
кинуло на купу золотого піску,
привезеного татом із піщаного кар'єру
і висипаного посеред споришевого двору.
І так довго іще по тому
щоразу, як чулося слово "щастя",
виникала перед очима твоєї пам'яті
і танула, зрівнюючись із землею,
ота давня купа твого золотого часу.
Війна з піском продовжувалася,
і ти вже майже любив свого ворога.
Без нього ти вже не уявляв свого існування,
і перемога над ним була вже тобі не потрібна,
бо, навіть коли б ти його переміг, то не знав би,
що робити з тією перемогою.
Тепер головним для тебе
була боротьба не заради перемоги,
а заради можливості якнайдовше її продовжувати.
Твій ворог пісок, тебе поглинаючи,
водночас поглинався тобою.
І його вже в тобі було стільки,
що під його тиском твоя свідомість
змушувала тебе дивитися на себе
не інакше, як на піщинку
в піщаному годиннику долі,
що якби колись не підхопила тебе
й не пожбурила в цю пустелю,
ти так би ніколи і не збагнув,
що не стільки пісок на зубах тріщить,
скільки зуби тріщать на ньому.
2.Спрага
Вода розминеться з губами,
неначе свобода з рабами, -
і спрага примусить тебе
до відчаю, до отупіння
шукати у чаші терпіння
ту краплю, що камінь довбе.
І буде та чаша гіркою,
як марево перед рікою,
як правда про мертву ріку,
як сповідь на смертній постелі,
як щастя, якого в пустелі
не вичавити із піску.
3.Міраж
Риби мигтять, мов уламки дзеркал,
в сивій сухій воді.
Виє, піску наковтавшись, шакал
з пеклом у животі.
Хвилі - круті, як верблюжі горби, -
хлюпають біля губ.
Стогнуть, свободи напившись, раби.
Скиглить свободолюб.
Виє шакал каравану услід,
а караван - іде!
Віра в новий, ще горбатіший світ
вперто його веде.
Світ неможливий без фата-морган
мріється в нім рабу
воля, з якою несе караван
кожному - по горбу.
Привид пророка пісками убрід
спраглий веде народ
у протилежному напрямку від
обітованих вод.
2003
Контекст : Із книги "Бджола на піску" (Херсон: Айлант, 2003)
| Найвища оцінка | Ірина Новіцька | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Володимир Ляшкевич | 5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
