У зв’язку з купою наклепів на мене з боку різних людей я відчуваю деяку потребу розповісти майбутнім і теперішнім про те, який же я є. Не впевнений, що я закінчу цю роботу, а тим паче – за один раз. Але ось я зі склянкою вина вирішив розпочати. Так, я інколи люблю випити, зокрема пиво чи ель. Вино п’ю в критичних випадках, хоча від нього й не так гладшаєш. Ненавиджу смак спиртяги й бути п’яним. Коли п’яний, неможливо читати та вчити мови. Але загалом я дуже добрий і в мене є якесь почуття шляхетности, яке інші сприймають по-різному. Я довірливий і дурнуватий, бо часто не бачу пасток і очевидних речей. Мені важко думається інколи, голова, мов у тумані. Я злободенний і трохи злопам’ятний, і люблю поміркувати про те, які мої найближчі люди козли. Але це, швидше, епізодично. Бо я взагалі люблю подумати про щось інше, про величне чи миттєве.
Я ласий до дівчат, але якось не так, як усі. Як до картин, якщо чесно. Мені приємно із ними порозмовляти, зробити їм комплімент, але якихось близьких стосунків я боюся. Люблю розум і вроду, що для мене є чимось незалежним одне від одного. Тому частіше з дівчатами й спілкуюся: бо вони гарні. До хлопців я дуже вибагливий, бо вони багато чого зобов’язані у взаєминах із іншими – так мене виховали. До грошей я байдужий, але інколи мені їх дійсно не вистачає. Я нібито й сміливий, але не люблю бійки та надто ризикувати. Інколи я не ризикую навіть надто сильно, але рідше. Мені бракує розуму, щоби себе стримати від очевидних помилок. Я нібито і схильний до планування, та планую не завжди. Як зараз. Я пише зараз від душі, хоча якийсь план і був. Так само я писав свої дипломні, яких соромлюся, якщо чесно, бо вони невдалі, як і мої перші книжки. Мені не вистачає наснаги та енергії, а може, це якийсь запобіжник. Бо інакше я би вже написав кілька томів дуже дурної літератури на різний смак.
   Але все ж, я люблю людей, що би про них не говорив і як би їх не ненавидів інколи. Я дуже люблю читати франка. Навіть думаю написати все статтю «Прекрасна епоха в повісті І. Франка «Перехресні стежки». Ця повість мені дуже сподобалася. Я взагалі швидко вичитав усю українську літературу й Франко мені по-особливому сподобався. Вважаю його ґенієм. До речі про літеру «Ґ». Не вмію її вимовляти, щиро. Пам’ятаю, як у 14 років намагався завчити вимову цього звука за Авраменком. Нічого не вдалося. Пишу майже винятково українською, хоча й знаю кілька мов. Бо так я письменніший, хоча й все одно неуважний.
   Я трохи ледачий і грубуватий, але я виховую в собі витонченість і силу волі, аби це перебороти. Вважаю свою натуру гідним суперником своїм метам, хоча й буде шкода, якщо не все з запланованого зможу. Я би дуже хотів прислужитися Україні та людям. Планую написати велику поему александрійським віршем. Вдасться чи ні – не знаю. А в поезії я щирий, хоча й трохи ледачий. Ніколи не пишу без гідної ідеї. Але виявляється, що пишу доволі швидко. Просто мені важко концентруватися. Уже зараз відчуваю, що текст дуже інтимний, тому не впевнений, що його опублікую. Хоча, хто зна? Не зараз про це. Вино я п’ю довго, як й інші алкогольні напої. Від них треба отримувати задоволення, а не впиватися ними, тож не люблю спиртягу й вино п’ю рідко. Люблю філософію, та ось останнім часом щось не читається, якась непосидючість. Щиро ненавиджу декого з тих, кого колись цінував. Вважаю, що вони зрадили й моїм очікуванням, і самим собі, бо сам я, здається, все ж гідний товариш і критик. Бо я можу критикувати й себе. Я зовсім не підлий, але наївний і гальмівний, ідеалістичний у поглядах на людство. В аристократичному суспільстві та й взагалі в суспільстві мені не місце, бо таких, як я, там лускають, мов горішки.
   Хотілось би бути обачливішим, хотілось би бути прагматичнішим. Але я ледачий і добрий. Вивчаю мови, читаю книжки й мені добре. Відчуваю неповернутий борг перед батьками за те, скільки вони вклали в мене і що для мене зробили, хоча й критикую їх часто. Вино жахливе. Не питиму більше з батькового льоху, сподіваюся. Бо інколи треба чимось займатися під час роботи. Мені треба відволікатися від вдумливих текстів. Чи взагалі текстів. Люблю сатирити тих, кого вважаю гідними сатири. Але інколи й жалкую про свої слова. Я щиро вдячний своїм друзям і всім, хто мені допомагає. Не люблю лишатися в боргу. До російської культури ставлюся стримано, як і до всіх інших, окрім української, яка для мене особлива, бо рідна. Але я люблю нібито й поміркованість у рішеннях, тому багато чого не сприймаю із політичного. Ось такий я суперечливий, здається. Сам непоміркований, але іншим того ж не дозволяю. Я гуманіст і тому вимагаю багато від людей. Вимагаю шляхетности. Тому ненавиджу ницість, підлабузництво, кар’єризм і все в цьому дусі. Сам я ніколи не дозволяю собі нещирости у взаєминах із людьми. Бо це гидко та дурно. Що би там хто не говорив. Настя сказала, що мало хто роздивиться у мені шляхетну душу крізь прошарки іронії та сарказму. Гадаю, вона правильно сказала. Може, тому, що мені би так хотілося.
   Не вважаю себе ґеніальним. Далекий від самолюбощів і самохвальства. Що би там хто не говорив. Самослав означає «самотній», а не щось інше. Той, хто говорить сам, один – ось воно, значення. Ім’я горде, але без пихи.
   Я люблю смачно поїсти, тому й набрав зайвої ваги. Люблю піцу та шаурму, трохи менше. Але не так уже й часто їх їм! І чому я так розгладшав? Блін, не знаю. Адже на так уже й часто, а встаю о сьомій ранку й рухаюся майже увесь день. Удень часто сплю, бо потім важко працювати, якщо не зроблю цього. Я починаю куняти й засинати часто, якщо не посплю вдень. Інколи я все ж несправедливий до тих, хто мене оточує, що мене гнітить. Це викликає почуття провини. Дуже соромно перед Настею, але не перед тією, що моя колишня дівчина, а перед тією, якій присвятив свою «Секвенцію». Я дарма вважав її трохи байдужою щодо мене. Вона зовсім не така, а просто мовчазна. Я собі цього довго не пробачу. Не люблю неправильно розуміти людей, хоча часто це роблю. Це мене гнітить. Але я якось свою провину залагоджу. До речі, я пишу українською не так уже й погано. Треба буде польською спробувати якось, якось. Але не зараз. Класна мова ця польська. Я вже нею прочитав кілька книжок і в захваті. Усе так незвично. Я люблю незвичне, але із сенсом. Тому й вивчаю мови. Власне, не лише тому. Відкриваю для себе нові світи. Але і тому також. Франко пише польською дуже бойко, мені подобається. А Міцкевич якийсь перевантажений, нібито. Тому мені більше подобається Івашкевич. Я сам дуже люблю різні історії та мудрості, хоча й не завжди вистачає наснаги дочитати до кінця. Дослухати завжди вдається. Я ось такий, тактильно-аудіальний, а не зоровий. Для мене дуже важить мій ніс. Нюху я не втрачаю навіть під час хвороби. Як не дивно. Я дійсно відчуваю запахи навіть під час хвороби. Люблю нюхати, розрізняти тони. Люблю запах свіжости і не переношу відчуття липкости. Читаю цікаві статті на ВВС. Дуже люблю цю новинну групу в її українській варіації. Я читаю науково-популярні статті, хоча криптомнезія часто дає про себе знати, коли щось своє пишу. І все ж, я романтик із романтичним відчуттям світу. Мені це близьке. Тому я у школі особливо любив Романтизм і зарубіжну літературу, взагалі літературу. Бо у ній багато романтичного. Але і Реалізм люблю, інколи. Але я романтик усе ж. Я дуже багато вимагаю від людей, але і люблю їх, що не кажи. Певно, я в цьому сенсі невиправний, бо скільки всього було, а я досі такий. І мені навіть це подобається. Добре, коли світ романтичний, а не такий кам’яний. Світ має право на щось краще, як мені здається. І хоча я розумію провальність боротьби, я все одно борюся за краще у світі. Я би дуже хотів… я би дуже хотів із рештою перемогти зло, як у собі, так і у світі. Але це наївна мрія, дуже дитяча. Та і хай йому! Що ми без мрії? Біологічні роботи? Біологічне сміття, що їсть і спить, і розмножується? Я дуже люблю пишне хвилясте просте волося Б-ли. Воно гарне. І я люблю всміхатися людям, люблю їх підтримувати та вислуховувати. Навіть якщо щось із цього погане вийде, я свого роду психолог, що чує та відповідає, дає бути собою. Я люблю, коли люди є тим, чим вони є. Хоча й не люблю матеріальне. Я люблю своїх читачів, навіть тих, що ще не народилися. Люблю, коли вони вмислюються в мої твори. Я у свої твори вкладаю багато різних сенсів і посилань, що би там не було. Не люблю багато писати й за кілька заходів. Але гадаю, я й тут уже багато розповвів про себе. Ось я чую, як вдарили двері мого дому. Час зустрічати.
   Ось такий я, мій любий читачу з майбутнього й теперішнього (якщо опублікую). Дещо різний, але такий людяний!