ТУ МИТЬ ВЖЕ НЕ ВЕРНЕШ

О юносте! О молодосте!
Який з тебе сад насолод росте!
Й коли старші, стримуючи сльози ледь,
Питають: “Куди ж ти?” – відказуєш: “Геть!”
І мчиш... Й вже інших звеселяєш.
О Боже, і як Ти це дозволяєш?!
Та, мабуть, зачорно я все змальовую:
Жую свій шпінат, піщинки ж випльовую,
Згадуючи, як дзвеніла струною
Радість в душі, коли ти була зі мною;
Щасливий і краплею солодості
Твоєї, о юносте, молодості!

ГАДЮКА

Де б не побачив я гадюку,
Хапаю в руки враз по дрюку;
Й хоч не виню у смерті матері,
Але достатньо й Клеопатері.

КАЧКОДЗЬОБ

Дивлюсь на качкодзьоба схвально;
Й хоч вигляда він аномально,
В сім’ї поводиться взірцево:
Коли пташино, коли – ссавцево.
А обізве хто качконосом –
Буть чемнішим того попросим.

ХОМ’ЯК

Ну що сказать про хом’яка?
До жартів він не спонука.
Суттєве все в його історії
Стосується лабораторії,
Де вчив людей долать токсини
Й став мучеником медицини.
Якби ж було все навпаки –
Нью-Йорк вже б звавсь Нью-Хом’яки.

ДИКИЙ ОСЕЛ

Ви чули дикого осла хоч раз,
Якого вчені називають онагром?
Це мов сміх божевільного чи ідіота екстаз,
Або ж як зненацька десь близько луна грім.
Все ж не варт зневажати цього співця:
Недарма звучить цей божевільний регіт;
У відповідь йому долина із хлівця
Мелодійний зубів ослиці скрегіт.

ЧЕРЕПАХИ

Щоб розрізнить – заглянь у пах –
Де черепаха й черепах:
Знать будеш так лиш, що за птаха
Це – черепах чи черепаха.
Й ще відкладають вони яйця,
Що відрізняє їх від зайця;
Їх пожалів би, неборак,
Й жебрак – за вибриків в них брак.

ДРАКОНИ

В краю драконів
Нема законів.

ЗОЗУЛЯ

Зозуля, мов той блазень –
Без шлюбних зобов’язань;
Й тому їй так не любі
Всіх інших птахів шлюби.

ПТАХИ

Пуччіні – латиниць, Вагнер – тевтонець,
А кожен із птахів – співець-філармонець:
Нам шле серенади весь день жайворон,
І радісним гімном звучить хор ворон;
В кущах соловей затягнув колискову,
А чайка кигиче у лузі чайкову.
Й ось так пастухів звеселяла Аркадія,
Як ще не було телебачення й радія.

ЛЕБІДЬ

Селезнем називає лебедя вчений жлоб;
Я ж стверджую, що це – самозакоханий сноб:
В дзеркало вод він вдивляється знову й знову,
Та про Павлову з його дзьоба не зронитись і слову.

БУРУНДУК

Всім відома давно сором’язливість моя –
Бурундук же сором’язливіший вдвічі, ніж я.
Він рухається повільно, наче з натуги,
Немов на екрані телевізора смуги;
Мов тінь від хмаринки або стиглий колос,
Чи Емілія Дікінсон, читана вголос.

БОГОМОЛ

Звідкіль прибув ти, богомоле, --
Не з космосу ж – в це поле голе?
Ні, не святого в тебе риза,
Де й залоз зелень – мов з заліза;
Комахоїдний, прямокрилий,
Ще й шепіт тихий: “Боже милий...”

КРЕВЕТКА

Креветка-самець, що шукає самку,
Не поміча її, хай навіть, зранку
Почавши, він обстежить кожну ямку.
Буває що й прозорість
Нам зовсім не на користь.

СВІТЛЯК

Що в світляка так ясно палає,
Наука сучасна іще не знає.
Й що краще: розгадувать таємниці в темницях
Чи в тьмі кружлять з незрозумілим сяйвом на сідницях?