НЕ ПІДУ Я ДО ЦЕРКВИ СЬОГОДНІ

Не піду я до церкви сьогодні;
Я вірю, що Бог мене простить.
Такі осяйні неба й моря безодні,
Й так сонце пісок золотить!
Він знає, Він знає, що лиш мить – життя,
Й що з цих літніх днів не створиш запасу;
Він знає: як я вже піду без вороття –
Тоді буде вдосталь в обох у нас часу.

ПОМІЖ ДНЯМИ НАРОДЖЕННЯ

Свій день народження, дням лік
Втрачаючи, ждем з року в рік.
Ще гірш це, ніж чекать автобус:
Я змучивсь, на нулі мій тонус.
З не-днів народження рубіж
В житті долаючи скоріш –
Що бачив, чув, досяг в ці дні,
Згадав я: справи всі й пісні;
Й дійшло нарешті до мене,
Що не такі вони вже й не-...

ПРО ДІТЕЙ

Священник, вчитель – хоч це покоління
Вже інше, та дітьми були й вони.
Так, діти все ж – чудові це створіння!
Хотів би мать їх? -- Боже борони!

* * *

Спитали якось у Ейнштейна,
Як була дата ювілейна,
Чи може коли-небудь атом
Новітнім стати Геростратом.
Й відклавши скрипку свою вбік,
Цей сивий мудрий чоловік
Був лаконічним винятково:
“Так... Ні... Хіба що, випадково.”

СОЛОДКІ СНИ

Хотів би в ліжку вже збагнуть,
Чи довго ждать слід, щоб заснуть;
Й то рахувать овець почну –
Та завжди сплю вже, як засну.
Стараюсь й оком не змигнуть,
Щоб зараз хоч не проминуть
Ту мить, як маю вже заснуть,
Заснуть,
Заснуть,
Заснуть...

З ЯЙЦЯ: ЗІЗНАННЯ ДЯТЛА-ВІДЛЮДНИКА

Буть орнітологом хотів
Ще змалку, але не зумів:
Астигматизм і міопію
Набувши, втратив я надію;
Короткозорий, в окулярах,
Ходив би вічно там в нездарах.
Чи ж треба знать пташине лінго,
Щоб розрізнять шпака й фламінго?
А я й тепер цього не можу –
Як із пташок двох вибрать схожу.
Для мене гірше, ніж тортури,
Шукати щось в літературі:
Хто це – звичайний горобець
Чи якийсь зайда-мандрівець?
В визначниках би міг знайти,
Та це ж – в книгарню треба йти!
Й до того ж птах на волі божій
На того, що в книжках, не схожий;
Пер колір може помінятись –
Й це привід вже, щоб сумніватись.
Й тому я за столом старію
Й книжки лиш замість птахів зрію.
Та варто випить мені чарку –
Й вже з Одубоном стою в парку!

ЯК МІЖ КОТАМИ ЩУР, ТАК Я ПОМІЖ ЗАЖУР

Причини всі зваживши, вибрав одну,
Чому й навесні сную думку сумну:
Як ніч всю в гаю соловей не вгава –
Вступа вже тоді якраз літо в права;
Ще літні теплом не натішивсь, як слід –
Вже осінь вигойдує зрілий свій плід;
Та ще й під осіннім дощем не намок –
А вже до зими залишився лиш крок.
Й це значить: весни, як такої, нема –
А тільки одна безпросвітна зима.

РОБЕРТ БЕРНС І ВОША

Поет цей генія ніс ношу,
Що в вірші обезсмертив вошу;
Вона ж одного лиш хотіла –
Дорватись до поета тіла.

КЕТЧУПУ ТЮБИК

Спочатку – лиш дрібку,
А потім – на скибку.

* * *

Леді покохала джентльмена.
І яка ж була їй віддача?
Джентльмен її друзям своїм казав,
Що занадто гаряча.

Леді покохала джентльмена,
Й була стримана й благородна.
Й друзям своїм її джентльмен казав,
Що занадто холодна.

Леді покохала себе саму,
Вже знаючи холодне й гаряче;
Й друзі її казали друзям своїм,
Що мстить їй життя добряче.

Що ж, посміємось над сказаним всім:
Це трюки лишень авантюрні.
Й передайте цій леді через подруг її,
Що ті джентльмени всі – дурні.