ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2024.07.18 19:19
Питаєте, чи знав я Богуна? –
Старий не став з отвітом поспішати.
Узявся по кишенях щось шукати
І, зі словами: - От же де вона! –
Дістав з кишені люльку. Взяв капшук.
Набив старанно зіллям. Затягнувся.
Тоді лиш до розмови повернувся,
Узявши люльку у

Володимир Каразуб
2024.07.18 18:30
Коли забракне чуття, і тому говоритимеш прозою,
Коли здаватиметься, що усі слова,
Мов на вітер
Нанизане листя розсипається по землі
Шелестить в цьому вихорі смутку і безнадії,
Я повторю: не смій! Убиратись у схоплений відчай,
Я повторю: не смій! П

Володимир Ляшкевич
2024.07.18 14:31
Що не так? Чи сюди не звертають з доріг?
На вустах вороння і зневажливий сміх.
Я би далі промчав - у спокійнішу ніч,
та втомився мій кінь і мете зусібіч.

- За притулок, господарю, дам дві ціни.
А одежі брудні, бо вертаю з війни,
де не те щоби виг

Микола Дудар
2024.07.18 14:16
Восьмий поверх вже під першим
А під’їзд порожній, ось
Небо згарищем підпершись,
Перекинулося в щось…
А автівочки, що поруч,
Враз позбулись коліщат
Вирва зліва і праворуч
Хтось над ними затріщав…

Світлана Пирогова
2024.07.18 12:14
Як легко можна словом обпекти
Тендітну ауру людини,
Неначе сир блакитний посікти,
Не відчувать химер провину.

Шубовснути камінням в океан
З усмішкою, бо все ж на троні.
І що Медузі до відкритих ран,

Тетяна Левицька
2024.07.18 09:30
Ти, за справжню любов, не губи,
надихай, як бувало раніше,
бо ще здатна поцілити віршем
у самісіньке серце снаги.

Вразить лагідним поглядом і
залюбити до млосної смерті.
Легше шкіру з невинного здерти

Микола Соболь
2024.07.18 07:49
Закохані у ранок ловлять мить.
На березі Дніпра рахують хвилі.
Допоки місто безпробудно спить,
князь Володимир із хрестом на схилі
тихцем зорі шепоче: «Отче наш…»
і голуби цілуються відкрито,
малиновим заходиться пейзаж,
кінь Муромця вицокує копито

Віктор Кучерук
2024.07.18 05:41
І голод нас мучив, і болі стрясали,
Але ми стерпіли й сильнішими стали, –
Не втратили пам’ять і втримали віру,
Що можем здолати підступного звіра.
Він розбрат посіяв і зроджує чвари,
Щоб дужче принизить й сильніше ударить, –
Вбиває нещадно й улещ

Козак Дума
2024.07.18 05:35
Метелик вилупився вранці,
попереду ще цілий день.
Розправив крила він у танці
і морі радісних пісень!

Приємний бриз, червоні маки,
рулади голосні цикад,
а на загал: прямі ознаки –

Артур Курдіновський
2024.07.18 01:21
Хотілося - в майбутнє, за вітрилом!
Бажалося - вперед, назустріч снам!
Надати шанс слабким терплячим крилам
Забути назавжди останній злам.

Єдиним рухом, сильним чи безсилим,
Наперекір залізним стусанам
Перетворити на квітковий килим

Микола Дудар
2024.07.17 20:11
Вечір, вечір, вечір, вечір…
Днем теж саме, в ніч також
Біль відмовився від втечі
Трохи втомлений, отож…

Ним зав’язані шнурочки…
Закінчився вихідний…
Головні у нас візочки

Іван Потьомкін
2024.07.17 16:45
Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
вишивали повішальниками дерев плинне море.
Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
Колись стежки її

Марія Дем'янюк
2024.07.17 14:10
Я народився! Акушер...мамуся...
Заплачу - голосом до них озвуся!

І що це? Гучно звук тривоги лине.
В очах дитяти подиву краплини.
Та крик життя долає звук сорени,
На цій землі вовік Благословенній.

Микола Соболь
2024.07.17 07:36
Маленький ліхтарик дарує обмежене світло,
але і такому радієш, якщо у пітьмі.
Коли серед ночі промінчиком доля розквітла,
назустріч людині спішать рятівні ліхтарі.
За вогником вогник засяють великі проспекти,
свіча за свічею осяє вогонь небосхил.
Па

Віктор Кучерук
2024.07.17 06:53
Земля розпечена, як деко,
Уже в тінистому садку,
Де, знемагаючи од спеки,
Ховаюсь нині в холодку.
Прибите курявою листя
Сивіє сумно на очах, -
Нема відтінків кольористих,
Але удосталь є комах.

Олена Побийголод
2024.07.17 06:17
Жили-були на світі дві феї, Юропея та Москвошвея. Юропея була світла, а Москвошвея темна. Юропея – добра, а Москвошвея – лиха. І от якось фея Москвошвея начаклувала гніздо драконів, вогнедишних летючих зміїв. Вони вилуплювались з великих яєць, летіли до
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Самослав Желіба (2000) / Критика | Аналітика

 Екзистенційна рефлексія війни в повісті О. Турянського «Поза межами болю»
   «Поза межами болю» О. Турянського є повістю в українській літературі багато в чому знаковою. Зовсім не дивно, що на Заході вона здобула собі значно більше слави, ніж на Батьківщині. І йдеться тут не лише про радянські заборони та викреслення з історії через цензуру й ідеологічну спрямованість партії. О. Турянський писав у дусі Західної Європи ще тоді, коли екзистенційно-філософська література перебувала у зародку. Це ніяк не вживалося із соціалістичним реалізмом і просто тодішніми уявленнями про життя в Радянському Союзі. Письменника сміливо і без зайвого патріотизму можна ставити в один ряд із С. Кіркегором, Ф. Достоєвським, Ж.-П. Сартром та А. Камю, якщо йдеться саме про художню творчість останніх, а не їхні філософські трактати. Він дав нам картину, яку ще пошукати в літературі, але якої так багато нині: картину справжньої війни та її справжніх страхіть, без прикрас і дешевого піару.
   Як ветеран Першої світової війни О. Турянський мав не лише літературний талант, що безперечно, а й цінний, хоча й надзвичайно страшний, життєвий досвід, що в тандемі породило дану повість-поему. Вона була спершу перекладена та видана німецькою. Може, тому що західний читач міг би оцінити її краще? Мало знайдеться вітчизняних художніх творів, де би на таку кількість сторінок тексту відкривалося стільки життєво-філософських тем: людина та суспільство, ціна моралі, справедливість світобудови, справедливість людського суспільства, життя та смерть – що вони? І що цікаво, теми ці страшні. Вони лякають не лише своєю формою, а й своїм змістом, пафосом, парадоксальністю свого вирішення. В особі О. Турянського ми бачимо ветерана війни саме таким, яким він є, з перших вуст, без прикрас і героїзації, що, на нашу думку, особливо актуально нині, у часи, коли йде чергова війна не лише геополітична, а й війна за людяність.
   Парадоксально, що попри всю можливу страхітливість описаного в повісті знаходиться у ній місце і для щирого непоборного гуманізму, що контрастує із нелюдством. О. Турянський осмислює війну як людина, з точки зору людини та людського існування, з точки зору природности та болю; дійсного, а не вигаданого страждання.
   Повість оповідає нам про сімох вояків, що потрапили до сербського полону на самому початку Першої світової війни, та були вимушені разом з іншими бранцями слідувати через албанські холодні гори, тікаючи від австро-німецького наступу далеко від батьківщини кожного з них. Під час цієї переправи загинули від холоду та голоду 45 тисяч (!) бранців із 60 (!). Така ситуація сама по собі створює особливі умови, коли людська цивілізація зіштовхується з дикістю та суворою природою сам-на-сам. Але історія не закінчується самою переправою. Здобувши собі свободу від сербських жовнірів, завдяки силі Саба, група товаришів зіштовхується не лише з проблемами голоду, а й з проблемами взаємодії один з одним і з людськими цінностями. Усі семеро перебувають на порозі смерті, самі, посеред крижаної пустелі. Їм щонайкраще лишається чекати на те, що їх знайдуть австрійці, що наступають десь далеко позаду. Як вони вчинять? Цінности тут додає не авторський вимисел, а реальна історичність події. До чого доведе людей жага життя? І чи опиратиметься та з яким успіхом їхній цивілізаційний дух? – Ось що надає повісті неповторного колориту та проблемности. Такі умови могли бути поставлені перед людиною лише війною чи постапокаліптичним світом. Чи впорається вона? У цьому велике інтригуюче та страшне питання.
О. Турянський у контрасті з безліччю сербських і австрійських нелюдств заради нікчемної примхи чи нужденности має надію, бо його товариші разом із ним самим усе ж змогли побороти цей жах.
   Війна в свідомості письменника не просто людожерська, вона – протиприродна. Один із героїв повісті проклинає світ, де слабкий має загинути, щоби сильніші жили ще на самому початку, коли помирає один із товаришів Бояній, з якого здерли одежу задля багаття. Цей світ несправедливий і байдужий до людського горя, яке скоїли собі самі люди. Чи не відсилає це нас до іншого літературного моменту, де цілий світ горя не вартий однієї дитячої сльозини? Герої повісти – прості люди, але вони зіштовхуються із незрозумілими для нас, звичайних смертних, обставинами. Їм відома не лише війна з її вибухами та втратами, а і реальні жахи втрати на полі бою товаришів, м’ясні штурми, голод, холод, справжня дружба та жага до прекрасного врешті-решт. Цей досвід страшний, жахливий, екзистенційний. Але неоціненний. І його подає нам О. Турянський з повною довірою, пишучи свою повість із обов’язку перед загиблими товаришами у таборі для військовополонених.
   Причини найстрашнішого ворога людства, війни, він вбачає у капіталістичних взаєминах. Якби ж він лише знав, які війни розв’язуватимуть людинолюбні соціалісти та новоспечені націонал-соціалісти за «чистоту раси» чи, ще краще – за мир і братерство в усьому світі. Повністю трагедії війни О. Турянський, на жаль, не зміг осягнути своїм розумом, бо йому забракло життєвого досвіду. Але він зробив це краще, ніж багато хто, зокрема в нашій літературі. Не дарма його цю повість перевидали у 2024 році, коли це було конче потрібно. Він засуджує війну, засуджує вбивство. Чого варта лише сцена компромісу між людяністю та голодом у спробі людожерства. Один із героїв повісті, Ніколич, наважується піти проти всіх живих товаришів і відкинути від вогню шмат м’яса загиблого Боянія, коли інші вже наважувалися піти на страшний крок. Цей момент – це тріумф людяности, як і гра на скрипці іншого, осліплого, та майже святого персонажа.
   Війна та нужденність коять із людьми найстрашніші речі, які тільки можна уявити, та герої все ж знаходять у собі сили лишитися людьми, попри те, що багато хто з інших представників людського роду не зміг. У повісті присутні згадки про людожерство з боку сербських жовнірів, присутні згадки про вбивства та наживання на чужому горі, про зраду в подружжі. Але ці семеро героїв – вони зрештою перемогли в собі звіряче та нелюдське, попри страшенний голод, холод і покинутість напризволяще. Автор повісті в момент, коли йому самому не було чого їсти, розділяє останній знайдений шматочок цукру на шість частин, тріумфуючи над смертю та її звабами. Чи не був це воїстину героїчний вчинок? Чи не був героїчним вчинок Ніколича та гра на скрипці сліпця? Чи не переміг дужий Сабо, врятувавши товаришів од полону? Усе це – неабиякі теми для розмови, для думки мислячої людини. Особливо – коли про них говорить той, що дійсно бачив і сам жах, і тріумф людяности на війні. Який непідробний пафос ми зустрічаємо в сентенцій Добровського про те, що люди самі пішли на злочин вбивства. Ми бачимо відповідальність за власні гріхи та власний вибір. Але пізніше ми бачимо й героїзм самопожертви, коли настає розкаяння та нужденність. Двоє із семи ще живих героїв готові віддати життя заради інших. Один із розпачу, інший – з природної шляхетности.
   І диво, що все це не романтична вигадка автора, а реальний історичний факт. Отже війна здатна пробудити у найгірших найгірше, а в найкращих – найкраще? Саме такої думки автор, О. Турянський. Його досвід пережитої війни неоціненний і жахливий. Він нагадує нам у яку прірву може потрапити людина за особливих обставин, як вона може проклинати Бога за несправедливість і жорстокість світу. Але і як вона може мати надію на спасіння та силу на людяність. Автор повісті сам дає нам такий приклад, коли вирішує жити понад усе заради своєї сім’ї. Трагедія полягає в тому, що й кілька інших товаришів хотіли жити заради чогось. Вони не змогли вижити. І це трагедія, трагедія війни. Із семи лишився лише один, не найтривкіший, не найдобріший. Просто один. І це трагедія, яку ми маємо засвоїти з досвіду автора, щоби унеможливити вбивство, щоби унеможливити війну, яка на конкретному досвіді показана нам як саме пекло посеред життя.
   О. Турянський – видатний український письменник, і ми кажемо це без зайвого прикрашання. Він був патріот, герой, людина, як і шестеро його загиблих товаришів. Він показав нам те, чого не змогли показати ані Сартр, ані Камю. Він показав нам не лише людську трагедію й людське життя. Він показав нам те, що поза межами болю. І зрештою, лишився переможцем у битві між ним і звірством, яке являє собою війну та до якого війна підштовхує.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-07-05 11:07:23
Переглядів сторінки твору 62
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.783 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Соціум
Людина і тоталітаризм, аналітика
Автор востаннє на сайті 2024.07.16 08:14
Автор у цю хвилину відсутній