![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ти довір свою таємницю.
Недаремно світилось небо,
Заіскрились наші зіниці.
Недаремно ж погляд у погляд,
Мов зійшлися небесні зорі.
І в душі ніжний, теплий порух.
Можу - хочеш, навіть дві...
Поверну твою виделку
І залишуся на дні…
Поруч спокій бірюзовий.
Зверху запах запашний...
Що потрібно ще для змови
Коли ти весь як скляний?
Богдана Кириловича
Свіжовикопана яма.
В квітах топиться труна.
Це життя найбільша драма
І страшна його ціна.
Поховання. Море люду.
Вже не можу дивитись на цю закарбовану мить.
Пам'ятаєте, люди, мене, легендарного Вія?
А про вії свої я казав навпаки: підніміть!
Все зруйноване. Мертве. Зламався колишній маяк.
Я сьогодні щосили прошу:
Щось сказать хотів - не зміг.
Може, як улітку йшлося?
Може, що надходить осінь?
Я поклав лист на долоню:
Е, та він же непритомний...
Зачекаю. Лист – мій гість.
Як оклига – оповість.
Колись, мабуть, збагнеш.
Але допоки скріз вода,
Ти думаєш - пливеш.
Любові, радості, жаги
Минаєш береги,
І струмені тугі-дзвінкі
Я спалюю свої спогади.
Вогнище тріскотить, сміється
і перетворює на попіл
те, що залишило минуле.
Що можна спалити?
Чи є те, що не горить?
Іноді хочу відродити з попелу
Ярун прокинувсь раптом серед ночі.
Щось муляло і на душі шкребло.
Прислухався. Спокійно все було.
Уже хотів закрити знову очі.
Та сон не йшов. На небо очі звів.
Воно усе ще всіяне зірками.
У ньому юність лиш пролог до звершень,
Там полюбивши і обпікшись вперше
Залишиш іншим знак і не один.
Блукаючи між стінами з картин
Де безліч, що обманюють і менше
Отих, які підносять дух, щоб врешті
в біді, як сироту самотню.
Не заберу життя земне,
без вороття в манке турне,
з собою разом у безодню;
ропою надбані скарби,
коли нависне пеленою
Панове, зупиніться, досить вже
Або візміть й мене у список вигод —
Молитимусь від нині на чуже…
Негоже у минуле заглядати
Замішане затерлося в іржі
Хоча і там були свої донати
по дитячій лікарні Охматдит у Києві…
Дитяча лікарня.
Ракетний удар.
Розплющений камінь.
Щоб небеса дощем не голосили.
Благаю - аж від зір і до основ --
Даруй снаги вогню, даруй їй сили.
Даруй нам зустріч пристрасну, нову,
Хай щастя ув обіймах шаленіє.
У рай на хмарі світлій попливу --
Темінь шириться чимдуж.
Срібним сяєвом зірниці
Провіряють ємкість душ.
Виміряють сни в злиденних,
А у творчих – навпаки, –
Відбирають сни натхненням,
І пробуджують думки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
1960. Особисте побачення
Я відбував свій строк, мені назначений,
був смирний, працьовитий, не з маруд,
і заробив з дружиною побачення
як нагороду за ударний труд.
Я написав: «Давай приїдь, не гнівайся,
з вокзалу тут у нас недовгий шлях...»
Аж їсть не міг – чекав, нетерпеливився,
залазив, виглядаючи, на дах.
Зайшлося серце, як побачив кісоньку:
зігнулась під вагою рюкзака;
але на неї, бабу звичайнісіньку,
з барачних вікон ласились зе-ка.
Стирчав я біля вахти наїжачений, –
там нагляда́ч робив дружині шмон,
але в листах було їй розтлумачено,
як під поділ прип’яти самогон.
Зайшли в кімнату, де усі відвідини,
дружинонька – ні мертва, ні жива,
а я, як на судовому засіданні,
з конфузу переплутував слова.
Вона присіла вздовж стіни на лавочку,
а я присів на витертий матрац;
приймав жону тут вчора злодій Лавочкін,
а позавчора – шулер Моня Кац.
Шпалер блакитний колір майже вилиняв,
у дверях – вічко (звем його «вовчок»),
в кутку портрет товариша Калініна
мовчить, як в нас удома образок.
В обставинах таких-от – не до роздуму:
я самогону жахнув, стріскав книш...
Ну, жіночко, стели казенну про́стиню
й лягай зі мною поряд, як раніш.
Гогочуть караульні у присі́ночку,
а за вікном зе-ка беруть на сміх:
«Віддай, Степане, жінку на хвилиночку,
розведемо рідкіш її на всіх!»
Ех, люди! Несерйозні, мов налигані,
бракує вам нервових лікарів!
Адже тут жінка, а не десь на вигоні
вдоволення розпалених корів.
І злість бере, і шко́да хлопця кожного,
та не даси ж дружину – перетой...
Уранці – як по серденьку порожньому
по рейці бахкав штабою конвой.
Ну, люба, за обставини пробач мені,
іди сідай в зелений свій вагон,
та не журись, – дадуть іще побачення,
та згадуй – не мене, ти що як втрачена! –
а те, я́к слід ховати самогон.
(2024)
*** ОРИГІНАЛ ***
Личное свидание
Я отбывал в Сибири наказание,
считался работящим мужиком
и заработал личное свидание
с женой своим трудом, своим горбом.
Я написал: «Явись, совсем соскучился,
здесь в трех верстах от лагеря вокзал...»
Я ждал жену, жрать перестал, измучился,
все без конца на крышу залезал.
Заныло сердце, как увидел бедную,
согнулась до земли от рюкзака,
но на нее, на бабу неприметную,
с барачной крыши зарились зека.
Торчал я перед вахтою взволнованный,
там надзиратель бабе делал шмон,
но было мною в письмах растолковано,
как под подол притырить самогон.
И завели нас в комнату свидания,
дуреха ни жива и ни мертва,
а я, как на судебном заседании,
краснел и перепутывал слова.
Она присела, милая, на лавочку,
а я присел на старенький матрас -
вчера здесь спал с женой карманник Лавочкин,
позавчера растратчик Моня Кац.
Обоев синий цвет немало вылинял,
в двери железной кругленький глазок,
в углу портрет товарища Калинина -
молчит, как в нашей хате образок.
Потолковали. Трахнул самогона я
и самосаду закурил...Эх, жисть!
Стели, жена, стели постель казенную
да, как бывало, рядышком ложись.
Дежурные в глазок бросают шуточки,
кричат зека тоскливо за окном:
«Отдай, Степан, супругу на минуточку,
на всех ее пожиже разведем».
Ах, люди-люди, люди несерьезные,
вам не хватает нервных докторов.
Ведь здесь жена, а не быки колхозные
огуливают вашенских коров.
И зло берет, и чтой-то жалко каждого,
да с каждым не поделишься женой...
На зорьке, как по сердцу, бил с оттяжкою
по рельсе железякою конвой.
Давай, жена, по кружке на прощание,
садись одна в зелененький вагон,
не унывай, зимой дадут свидание,
не забывай - да не меня, вот глупая, -
не забывай, как прятать самогон.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)