Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1959. Пісня про Сталіна
На безкраїх про́сторах Вітчизни,
стоячи́ у битвах до кінця,
склав народ наш урочисту пісню
про Вождя, і Друга, і Отця.
О.Сурков (1938)
Товаришу Сталін! Ви великий вчений,
у мовознавстві знаєте Ви толк,
а я – радянський каторжник злиденний,
мені товариш – сірий брянський вовк.
За що сиджу – воістину, не знаю,
та прокурори в нас завжди́ праві́.
Сиджу тепер у Туруханськім кра́ї,
де при царі були в засланні Ви.
Ми всі гріхи – своїми визнавали,
на зону йшли етапом, у ганьбі.
Ми вірили Вам так, товаришу Сталін,
як, може буть, не вірили собі.
І от сиджу я в Туруханськім кра́ї,
де конвоїри – зліше лютих псів.
Я розумію: це нас ударяє
загострення міжкласових боїв.
То дощ, то сніг, то гнус нам тьмарить мізки,
бо ми в тайзі, де – дощ, і сніг, і гнус.
Ви тут плекали полум’я із іскри, –
спасибі Вам, до вогнища горнусь.
Вам важче: Ви про людство на планеті
піклуєтесь у час непевний цей,
із люлькою в кремлівськім кабінеті
ніколи не змикаючи очей.
А ми свій хрест несем отут зада́рма
в коловерті виснажливих трудів;
ми як дере́ва валимось на нари,
не знаючи безсонниці вождів.
Учора ми ховали двох марксистів,
кумач на тру́ни постелили їм;
один із них – ухильник із троцькістів,
щоправда, другий – зовсім не при чім.
Він перед тим, як в інший світ забратись,
до Вас звертав останнії слова,
прохав нарешті в справі розібратись,
і стиха скрикнув: «Сталін – голова!»
Ви нам снитесь, коли в кашкеті сірім
та в кітелі – приймаєте парад.
Ми ліс рубаєм, вплив партійний ширим,
й летять тріски та друзки всі підряд...
Живіть хоч сто років, товаришу Сталін!
І хай сконаю зеком-бідаком,
зате в країні – чавуну та сталі
на кожну душу вистачить цілком.
(2024)
*** ОРИГІНАЛ ***
Песня о Сталине
На просторах Родины чудесной,
Закаляясь в битвах и труде,
Мы сложили радостную песню
О великом Друге и Вожде.
А.Сурков (1938)
Товарищ Сталин, Вы большой ученый,
В языкознаньи знаете Вы толк,
А я простой советский заключенный,
И мне товарищ – серый брянский волк.
За что сижу, воистину не знаю,
Но прокуроры, видимо, правы.
Сижу я нынче в Туруханском крае,
Где при царе сидели в ссылке Вы.
В чужих грехах мы сходу сознавались,
Этапом шли навстречу злой судьбе.
Мы верили Вам так, товарищ Сталин,
Как, может быть, не верили себе.
И вот сижу я в Туруханском крае,
Где конвоиры, словно псы, грубы.
Я это все, конечно, понимаю,
Как обостренье классовой борьбы.
То дождь, то снег, то мошкара над нами,
А мы в тайге с утра и до утра.
Вы здесь из искры разводили пламя,
Спасибо Вам, я греюсь у костра.
Вам тяжелей, Вы обо всех на свете
Заботитесь в ночной тоскливый час,
Шагаете в кремлевском кабинете,
Дымите трубкой, не смыкая глаз.
И мы нелегкий крест несем задаром
Морозом дымным и в тоске дождей,
Мы, как деревья, валимся на нары,
Не ведая бессонницы вождей.
Вчера мы хоронили двух марксистов,
Тела одели ярким кумачом.
Один из них был правым уклонистом,
Другой, как оказалось, ни при чем.
Он перед тем, как навсегда скончаться,
Вам завещал последние слова,
Велел в евонном деле разобраться
И тихо вскрикнул: «Сталин – голова!»
Вы снитесь нам, когда в партийной кепке
И в кителе идете на парад.
Мы рубим лес по-сталински, а щепки,
А щепки во все стороны летят.
Живите тыщу лет, товарищ Сталин,
И пусть в тайге придется сдохнуть мне,
Я верю, будет чугуна и стали
На душу населения вполне.
(1959)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
