Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
очей склепити не вдалось.
Погасла зіронька остання,
запіють півні вже ось-ось.
Палають у каміні дрова,
мигтить у сутінках стіна,
а за вікном передранкова,
я марно його не тривожу.
Турботливо ніч присипляє когось,
а я все заснути не можу.
До мли крижаної прикутий рядком,
нікуди від себе не зрушу,
а тиша рапавим сухим язиком
Останні дні біжать у Лету.
У вир гіркого небуття,
Прощальне соло для поета -
Життя кінчається, життя.
Життя кінчається, життя,
З дитинства був слабкий, плаксивий.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1959. Пісня про Сталіна
На безкраїх про́сторах Вітчизни,
стоячи́ у битвах до кінця,
склав народ наш урочисту пісню
про Вождя, і Друга, і Отця.
О.Сурков (1938)
Товаришу Сталін! Ви великий вчений,
у мовознавстві знаєте Ви толк,
а я – радянський каторжник злиденний,
мені товариш – сірий брянський вовк.
За що сиджу – воістину, не знаю,
та прокурори в нас завжди́ праві́.
Сиджу тепер у Туруханськім кра́ї,
де при царі були в засланні Ви.
Ми всі гріхи – своїми визнавали,
на зону йшли етапом, у ганьбі.
Ми вірили Вам так, товаришу Сталін,
як, може буть, не вірили собі.
І от сиджу я в Туруханськім кра́ї,
де конвоїри – зліше лютих псів.
Я розумію: це нас ударяє
загострення міжкласових боїв.
То дощ, то сніг, то гнус нам тьмарить мізки,
бо ми в тайзі, де – дощ, і сніг, і гнус.
Ви тут плекали полум’я із іскри, –
спасибі Вам, до вогнища горнусь.
Вам важче: Ви про людство на планеті
піклуєтесь у час непевний цей,
із люлькою в кремлівськім кабінеті
ніколи не змикаючи очей.
А ми свій хрест несем отут зада́рма
в коловерті виснажливих трудів;
ми як дере́ва валимось на нари,
не знаючи безсонниці вождів.
Учора ми ховали двох марксистів,
кумач на тру́ни постелили їм;
один із них – ухильник із троцькістів,
щоправда, другий – зовсім не при чім.
Він перед тим, як в інший світ забратись,
до Вас звертав останнії слова,
прохав нарешті в справі розібратись,
і стиха скрикнув: «Сталін – голова!»
Ви нам снитесь, коли в кашкеті сірім
та в кітелі – приймаєте парад.
Ми ліс рубаєм, вплив партійний ширим,
й летять тріски та друзки всі підряд...
Живіть хоч сто років, товаришу Сталін!
І хай сконаю зеком-бідаком,
зате в країні – чавуну та сталі
на кожну душу вистачить цілком.
(2024)
*** ОРИГІНАЛ ***
Песня о Сталине
На просторах Родины чудесной,
Закаляясь в битвах и труде,
Мы сложили радостную песню
О великом Друге и Вожде.
А.Сурков (1938)
Товарищ Сталин, Вы большой ученый,
В языкознаньи знаете Вы толк,
А я простой советский заключенный,
И мне товарищ – серый брянский волк.
За что сижу, воистину не знаю,
Но прокуроры, видимо, правы.
Сижу я нынче в Туруханском крае,
Где при царе сидели в ссылке Вы.
В чужих грехах мы сходу сознавались,
Этапом шли навстречу злой судьбе.
Мы верили Вам так, товарищ Сталин,
Как, может быть, не верили себе.
И вот сижу я в Туруханском крае,
Где конвоиры, словно псы, грубы.
Я это все, конечно, понимаю,
Как обостренье классовой борьбы.
То дождь, то снег, то мошкара над нами,
А мы в тайге с утра и до утра.
Вы здесь из искры разводили пламя,
Спасибо Вам, я греюсь у костра.
Вам тяжелей, Вы обо всех на свете
Заботитесь в ночной тоскливый час,
Шагаете в кремлевском кабинете,
Дымите трубкой, не смыкая глаз.
И мы нелегкий крест несем задаром
Морозом дымным и в тоске дождей,
Мы, как деревья, валимся на нары,
Не ведая бессонницы вождей.
Вчера мы хоронили двух марксистов,
Тела одели ярким кумачом.
Один из них был правым уклонистом,
Другой, как оказалось, ни при чем.
Он перед тем, как навсегда скончаться,
Вам завещал последние слова,
Велел в евонном деле разобраться
И тихо вскрикнул: «Сталин – голова!»
Вы снитесь нам, когда в партийной кепке
И в кителе идете на парад.
Мы рубим лес по-сталински, а щепки,
А щепки во все стороны летят.
Живите тыщу лет, товарищ Сталин,
И пусть в тайге придется сдохнуть мне,
Я верю, будет чугуна и стали
На душу населения вполне.
(1959)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
