Серед вітрів балтійських,
Поміж розвалин старого форту
Кружляла душа Химородника
В тенета ловив білі ночі,

Зіркам оповідав байки.
На тембр його животворний
Злітались сирени й русалки
Завмирали, слухаючи чайки.

Летіли хвилини пісочні
За розповідями, меланхолійно
згадував Химородник,
Як він колись був юним та сильним.

І дні були інші, і вітер здавався більшим,
І навіть море мілкішим було,
Та наповнювались з кожним роком
океани водою з небес, наче там джерело.

Все життя Химородник шукав
в тому небі розгадки,
Не спалося йому у густу безкінечну ніч,
Що як біла Панна його полонила раптом,

Особливо розпитував небо опівніч,
Про кохану свою, а у відповідь
з неба розради каскадом лились,
Та бувало, що небо лишало секрети собі.

Чи з блакиттю кохану він сплутав,
Чи може у казках нічних розчинилась вона?
Чому тоді кожної білосніжної ночі
Химородник так тонко відчував небеса?


25.06.2024