Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.09
10:39
Відтепер і дотепер
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
2026.02.09
10:36
Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю що
За те, що ведеш мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю що
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Писатели, поэты мира Александри, Василе
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Писатели, поэты мира Александри, Василе
Писатели, поэты мира
Александри, Василе
Васи́ле Александри́ (молд. Василе
Александри, рум. Vasile Alecsandri; 21 июля 1821, Бакэу, Молдавское княжество — 22 августа 1890, Мирчешти, жудец Яссы) — молдавский писатель, драматург, поэт,
публицист, политик и дипломат.
Василе Александри родился в 1821 году в молдавском городе Бакэу в семье спэтара (крупного боярина). Его мать была греческого происхождения, отец происходил из итальянско-еврейской
семьи, переселившейся в Молдавию в конце 18 века
Получил домашнее образование, затем учился в Яссах и в
1834 году уехал учиться в Париж, где поступил на медицинский факультет, потом на юридический, но ни одного не
окончил. 20-летним юношей Александрии возвращается в Яссы, где сотрудничает в журнале «Dacia Literară» (Литературная
Дакия). Через год он назначается директором господарского театра, но этот пост занимает только два года, вследствие
борьбы реакционных сил против «офранцуженного» молодого поколения бояр. В 1844 году принимает деятельное
участие в органе либеральной молодёжи «Пропэширеа» (молд. Пропъшiреа — «Прогресс»).
Является одним из членов-основателей Румынской академии (с 1867 г…
Основная заслуга Александри в том, что он один из первых обратил внимание на богатство молдавского фольклора, занялся собиранием его памятников, результатом чего явилось
опубликование им в 1853 году, в Париже, сборника «Doine» (Дойны). Василе Александри также
впервые опубликовал пасторальную балладу «Миорица» в 1850 году в журнале «Буковина» (номер 11, стр. 51—52). Баллада была записана писателем Алеку Руссо в 1846 году в монастыре
Собежа, где он находился в ссылке, и передана Александри. После смерти Руссо Александрии записал другой вариант баллады, рассказанный ему в районе горы Чахлэу. Александри изменил
текст, напечатанный в 1850 году, и опубликовал «Миорицу» в двух сборниках народной поэзии («Баллады» [Яссы, 1852], стр. 1—6; «Народные стихи румын» [Бухарест, 1866], стр. 1—3).
Наиболее известны пьесы: «Йоргу из Садагура» (1844), «Яссы во время карнавала», «Кирица в провинции» (1852) и др. «История одного золотого» (1843) — сатира на судей взяточников,
ростовщиков, исправников и др. Под влиянием народного творчества создал «Дойны» (1843—
53), сборник «Народные стихотворения» (1852). Циклы стихов: «Ландыши» (1848—63) и «Маргаритки» (1852—62), «Наши воины». Автор исторических поэм: «Красная дубрава»,
«Дан — горный капитан», циклов «Легенды» (1869—75), «Пастели» (Pasteluri, 1868—69) «Новые легенды» (1876—78), исторических драм — «Воевода-деспот» (поставлена 1879, изд. 1880), «Источник Бландузии» и «Овидий». Значителен вклад Александри в развитие и обогащение литературного языка.
Другие исследователи отмечают, что «два несомненных качества у всех его произведений — жизнелюбие поэта и талант»
В Кишинёве именем Александри была названа улица (бывший Колодезный переулок), его имя было присвоено библиотеке № 9 (1971), а в Аллее Классиков установлен бюст Александри (1957,
скульптор Л. И. Дубиновский).
Имя Василе Александри носит Национальный театр в молдавском городе Бельцы.
В 1996 году в Молдавии была выпущена почтовая
марка, посвященная Василе Александри.
Материал взят из Википедии
Александри, Василе
Васи́ле Александри́ (молд. Василе
Александри, рум. Vasile Alecsandri; 21 июля 1821, Бакэу, Молдавское княжество — 22 августа 1890, Мирчешти, жудец Яссы) — молдавский писатель, драматург, поэт,
публицист, политик и дипломат.
Василе Александри родился в 1821 году в молдавском городе Бакэу в семье спэтара (крупного боярина). Его мать была греческого происхождения, отец происходил из итальянско-еврейской
семьи, переселившейся в Молдавию в конце 18 века
Получил домашнее образование, затем учился в Яссах и в
1834 году уехал учиться в Париж, где поступил на медицинский факультет, потом на юридический, но ни одного не
окончил. 20-летним юношей Александрии возвращается в Яссы, где сотрудничает в журнале «Dacia Literară» (Литературная
Дакия). Через год он назначается директором господарского театра, но этот пост занимает только два года, вследствие
борьбы реакционных сил против «офранцуженного» молодого поколения бояр. В 1844 году принимает деятельное
участие в органе либеральной молодёжи «Пропэширеа» (молд. Пропъшiреа — «Прогресс»).
Является одним из членов-основателей Румынской академии (с 1867 г…
Основная заслуга Александри в том, что он один из первых обратил внимание на богатство молдавского фольклора, занялся собиранием его памятников, результатом чего явилось
опубликование им в 1853 году, в Париже, сборника «Doine» (Дойны). Василе Александри также
впервые опубликовал пасторальную балладу «Миорица» в 1850 году в журнале «Буковина» (номер 11, стр. 51—52). Баллада была записана писателем Алеку Руссо в 1846 году в монастыре
Собежа, где он находился в ссылке, и передана Александри. После смерти Руссо Александрии записал другой вариант баллады, рассказанный ему в районе горы Чахлэу. Александри изменил
текст, напечатанный в 1850 году, и опубликовал «Миорицу» в двух сборниках народной поэзии («Баллады» [Яссы, 1852], стр. 1—6; «Народные стихи румын» [Бухарест, 1866], стр. 1—3).
Наиболее известны пьесы: «Йоргу из Садагура» (1844), «Яссы во время карнавала», «Кирица в провинции» (1852) и др. «История одного золотого» (1843) — сатира на судей взяточников,
ростовщиков, исправников и др. Под влиянием народного творчества создал «Дойны» (1843—
53), сборник «Народные стихотворения» (1852). Циклы стихов: «Ландыши» (1848—63) и «Маргаритки» (1852—62), «Наши воины». Автор исторических поэм: «Красная дубрава»,
«Дан — горный капитан», циклов «Легенды» (1869—75), «Пастели» (Pasteluri, 1868—69) «Новые легенды» (1876—78), исторических драм — «Воевода-деспот» (поставлена 1879, изд. 1880), «Источник Бландузии» и «Овидий». Значителен вклад Александри в развитие и обогащение литературного языка.
Другие исследователи отмечают, что «два несомненных качества у всех его произведений — жизнелюбие поэта и талант»
В Кишинёве именем Александри была названа улица (бывший Колодезный переулок), его имя было присвоено библиотеке № 9 (1971), а в Аллее Классиков установлен бюст Александри (1957,
скульптор Л. И. Дубиновский).
Имя Василе Александри носит Национальный театр в молдавском городе Бельцы.
В 1996 году в Молдавии была выпущена почтовая
марка, посвященная Василе Александри.
Материал взят из Википедии
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
