Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.19
08:19
стояв мовчав дивився
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
2026.06.19
07:02
Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
2026.06.19
06:21
Жвріє вогник знеднілого сонця за містом -
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
2026.06.19
06:18
Коли облітала акація біла
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
2026.06.18
22:09
Танець у піску на морі ]
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Писатели, поэты мира Александри, Василе
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Писатели, поэты мира Александри, Василе
Писатели, поэты мира
Александри, Василе
Васи́ле Александри́ (молд. Василе
Александри, рум. Vasile Alecsandri; 21 июля 1821, Бакэу, Молдавское княжество — 22 августа 1890, Мирчешти, жудец Яссы) — молдавский писатель, драматург, поэт,
публицист, политик и дипломат.
Василе Александри родился в 1821 году в молдавском городе Бакэу в семье спэтара (крупного боярина). Его мать была греческого происхождения, отец происходил из итальянско-еврейской
семьи, переселившейся в Молдавию в конце 18 века
Получил домашнее образование, затем учился в Яссах и в
1834 году уехал учиться в Париж, где поступил на медицинский факультет, потом на юридический, но ни одного не
окончил. 20-летним юношей Александрии возвращается в Яссы, где сотрудничает в журнале «Dacia Literară» (Литературная
Дакия). Через год он назначается директором господарского театра, но этот пост занимает только два года, вследствие
борьбы реакционных сил против «офранцуженного» молодого поколения бояр. В 1844 году принимает деятельное
участие в органе либеральной молодёжи «Пропэширеа» (молд. Пропъшiреа — «Прогресс»).
Является одним из членов-основателей Румынской академии (с 1867 г…
Основная заслуга Александри в том, что он один из первых обратил внимание на богатство молдавского фольклора, занялся собиранием его памятников, результатом чего явилось
опубликование им в 1853 году, в Париже, сборника «Doine» (Дойны). Василе Александри также
впервые опубликовал пасторальную балладу «Миорица» в 1850 году в журнале «Буковина» (номер 11, стр. 51—52). Баллада была записана писателем Алеку Руссо в 1846 году в монастыре
Собежа, где он находился в ссылке, и передана Александри. После смерти Руссо Александрии записал другой вариант баллады, рассказанный ему в районе горы Чахлэу. Александри изменил
текст, напечатанный в 1850 году, и опубликовал «Миорицу» в двух сборниках народной поэзии («Баллады» [Яссы, 1852], стр. 1—6; «Народные стихи румын» [Бухарест, 1866], стр. 1—3).
Наиболее известны пьесы: «Йоргу из Садагура» (1844), «Яссы во время карнавала», «Кирица в провинции» (1852) и др. «История одного золотого» (1843) — сатира на судей взяточников,
ростовщиков, исправников и др. Под влиянием народного творчества создал «Дойны» (1843—
53), сборник «Народные стихотворения» (1852). Циклы стихов: «Ландыши» (1848—63) и «Маргаритки» (1852—62), «Наши воины». Автор исторических поэм: «Красная дубрава»,
«Дан — горный капитан», циклов «Легенды» (1869—75), «Пастели» (Pasteluri, 1868—69) «Новые легенды» (1876—78), исторических драм — «Воевода-деспот» (поставлена 1879, изд. 1880), «Источник Бландузии» и «Овидий». Значителен вклад Александри в развитие и обогащение литературного языка.
Другие исследователи отмечают, что «два несомненных качества у всех его произведений — жизнелюбие поэта и талант»
В Кишинёве именем Александри была названа улица (бывший Колодезный переулок), его имя было присвоено библиотеке № 9 (1971), а в Аллее Классиков установлен бюст Александри (1957,
скульптор Л. И. Дубиновский).
Имя Василе Александри носит Национальный театр в молдавском городе Бельцы.
В 1996 году в Молдавии была выпущена почтовая
марка, посвященная Василе Александри.
Материал взят из Википедии
Александри, Василе
Васи́ле Александри́ (молд. Василе
Александри, рум. Vasile Alecsandri; 21 июля 1821, Бакэу, Молдавское княжество — 22 августа 1890, Мирчешти, жудец Яссы) — молдавский писатель, драматург, поэт,
публицист, политик и дипломат.
Василе Александри родился в 1821 году в молдавском городе Бакэу в семье спэтара (крупного боярина). Его мать была греческого происхождения, отец происходил из итальянско-еврейской
семьи, переселившейся в Молдавию в конце 18 века
Получил домашнее образование, затем учился в Яссах и в
1834 году уехал учиться в Париж, где поступил на медицинский факультет, потом на юридический, но ни одного не
окончил. 20-летним юношей Александрии возвращается в Яссы, где сотрудничает в журнале «Dacia Literară» (Литературная
Дакия). Через год он назначается директором господарского театра, но этот пост занимает только два года, вследствие
борьбы реакционных сил против «офранцуженного» молодого поколения бояр. В 1844 году принимает деятельное
участие в органе либеральной молодёжи «Пропэширеа» (молд. Пропъшiреа — «Прогресс»).
Является одним из членов-основателей Румынской академии (с 1867 г…
Основная заслуга Александри в том, что он один из первых обратил внимание на богатство молдавского фольклора, занялся собиранием его памятников, результатом чего явилось
опубликование им в 1853 году, в Париже, сборника «Doine» (Дойны). Василе Александри также
впервые опубликовал пасторальную балладу «Миорица» в 1850 году в журнале «Буковина» (номер 11, стр. 51—52). Баллада была записана писателем Алеку Руссо в 1846 году в монастыре
Собежа, где он находился в ссылке, и передана Александри. После смерти Руссо Александрии записал другой вариант баллады, рассказанный ему в районе горы Чахлэу. Александри изменил
текст, напечатанный в 1850 году, и опубликовал «Миорицу» в двух сборниках народной поэзии («Баллады» [Яссы, 1852], стр. 1—6; «Народные стихи румын» [Бухарест, 1866], стр. 1—3).
Наиболее известны пьесы: «Йоргу из Садагура» (1844), «Яссы во время карнавала», «Кирица в провинции» (1852) и др. «История одного золотого» (1843) — сатира на судей взяточников,
ростовщиков, исправников и др. Под влиянием народного творчества создал «Дойны» (1843—
53), сборник «Народные стихотворения» (1852). Циклы стихов: «Ландыши» (1848—63) и «Маргаритки» (1852—62), «Наши воины». Автор исторических поэм: «Красная дубрава»,
«Дан — горный капитан», циклов «Легенды» (1869—75), «Пастели» (Pasteluri, 1868—69) «Новые легенды» (1876—78), исторических драм — «Воевода-деспот» (поставлена 1879, изд. 1880), «Источник Бландузии» и «Овидий». Значителен вклад Александри в развитие и обогащение литературного языка.
Другие исследователи отмечают, что «два несомненных качества у всех его произведений — жизнелюбие поэта и талант»
В Кишинёве именем Александри была названа улица (бывший Колодезный переулок), его имя было присвоено библиотеке № 9 (1971), а в Аллее Классиков установлен бюст Александри (1957,
скульптор Л. И. Дубиновский).
Имя Василе Александри носит Национальный театр в молдавском городе Бельцы.
В 1996 году в Молдавии была выпущена почтовая
марка, посвященная Василе Александри.
Материал взят из Википедии
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
