Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.17
12:10
Ти мені так посміхалась,
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
2026.01.17
10:45
Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
2026.01.16
21:52
Дорогу бавлять ліхтарі
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
2026.01.16
17:14
Із Леоніда Сергєєва
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
2026.01.16
15:52
пригрій мене
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
2026.01.16
11:53
Як я люблю оці простори ночі,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
2026.01.15
21:29
Стільки народ мій мудрості втілив у прислів’я,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
2026.01.15
21:12
війна закінчиться вже скоро
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
2026.01.15
20:08
Зима, зима, снігами вкрила все --
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
2026.01.15
19:55
Ходять чутки, що колись люди могли знати
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
2026.01.15
13:17
А час цей моральність затер
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
2026.01.15
11:41
Сядемо, запалимо свічки.
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
2026.01.15
10:37
Я все чекаю дива з невідомості,
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
2026.01.15
07:44
Уже добре утоптаний сніг
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
2026.01.14
19:17
Мільйонами світять у небі зірки,
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
2026.01.14
18:23
Моє варення їсть оса,
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Писатели, поэты мира Александри, Василе
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Писатели, поэты мира Александри, Василе
Писатели, поэты мира
Александри, Василе
Васи́ле Александри́ (молд. Василе
Александри, рум. Vasile Alecsandri; 21 июля 1821, Бакэу, Молдавское княжество — 22 августа 1890, Мирчешти, жудец Яссы) — молдавский писатель, драматург, поэт,
публицист, политик и дипломат.
Василе Александри родился в 1821 году в молдавском городе Бакэу в семье спэтара (крупного боярина). Его мать была греческого происхождения, отец происходил из итальянско-еврейской
семьи, переселившейся в Молдавию в конце 18 века
Получил домашнее образование, затем учился в Яссах и в
1834 году уехал учиться в Париж, где поступил на медицинский факультет, потом на юридический, но ни одного не
окончил. 20-летним юношей Александрии возвращается в Яссы, где сотрудничает в журнале «Dacia Literară» (Литературная
Дакия). Через год он назначается директором господарского театра, но этот пост занимает только два года, вследствие
борьбы реакционных сил против «офранцуженного» молодого поколения бояр. В 1844 году принимает деятельное
участие в органе либеральной молодёжи «Пропэширеа» (молд. Пропъшiреа — «Прогресс»).
Является одним из членов-основателей Румынской академии (с 1867 г…
Основная заслуга Александри в том, что он один из первых обратил внимание на богатство молдавского фольклора, занялся собиранием его памятников, результатом чего явилось
опубликование им в 1853 году, в Париже, сборника «Doine» (Дойны). Василе Александри также
впервые опубликовал пасторальную балладу «Миорица» в 1850 году в журнале «Буковина» (номер 11, стр. 51—52). Баллада была записана писателем Алеку Руссо в 1846 году в монастыре
Собежа, где он находился в ссылке, и передана Александри. После смерти Руссо Александрии записал другой вариант баллады, рассказанный ему в районе горы Чахлэу. Александри изменил
текст, напечатанный в 1850 году, и опубликовал «Миорицу» в двух сборниках народной поэзии («Баллады» [Яссы, 1852], стр. 1—6; «Народные стихи румын» [Бухарест, 1866], стр. 1—3).
Наиболее известны пьесы: «Йоргу из Садагура» (1844), «Яссы во время карнавала», «Кирица в провинции» (1852) и др. «История одного золотого» (1843) — сатира на судей взяточников,
ростовщиков, исправников и др. Под влиянием народного творчества создал «Дойны» (1843—
53), сборник «Народные стихотворения» (1852). Циклы стихов: «Ландыши» (1848—63) и «Маргаритки» (1852—62), «Наши воины». Автор исторических поэм: «Красная дубрава»,
«Дан — горный капитан», циклов «Легенды» (1869—75), «Пастели» (Pasteluri, 1868—69) «Новые легенды» (1876—78), исторических драм — «Воевода-деспот» (поставлена 1879, изд. 1880), «Источник Бландузии» и «Овидий». Значителен вклад Александри в развитие и обогащение литературного языка.
Другие исследователи отмечают, что «два несомненных качества у всех его произведений — жизнелюбие поэта и талант»
В Кишинёве именем Александри была названа улица (бывший Колодезный переулок), его имя было присвоено библиотеке № 9 (1971), а в Аллее Классиков установлен бюст Александри (1957,
скульптор Л. И. Дубиновский).
Имя Василе Александри носит Национальный театр в молдавском городе Бельцы.
В 1996 году в Молдавии была выпущена почтовая
марка, посвященная Василе Александри.
Материал взят из Википедии
Александри, Василе
Васи́ле Александри́ (молд. Василе
Александри, рум. Vasile Alecsandri; 21 июля 1821, Бакэу, Молдавское княжество — 22 августа 1890, Мирчешти, жудец Яссы) — молдавский писатель, драматург, поэт,
публицист, политик и дипломат.
Василе Александри родился в 1821 году в молдавском городе Бакэу в семье спэтара (крупного боярина). Его мать была греческого происхождения, отец происходил из итальянско-еврейской
семьи, переселившейся в Молдавию в конце 18 века
Получил домашнее образование, затем учился в Яссах и в
1834 году уехал учиться в Париж, где поступил на медицинский факультет, потом на юридический, но ни одного не
окончил. 20-летним юношей Александрии возвращается в Яссы, где сотрудничает в журнале «Dacia Literară» (Литературная
Дакия). Через год он назначается директором господарского театра, но этот пост занимает только два года, вследствие
борьбы реакционных сил против «офранцуженного» молодого поколения бояр. В 1844 году принимает деятельное
участие в органе либеральной молодёжи «Пропэширеа» (молд. Пропъшiреа — «Прогресс»).
Является одним из членов-основателей Румынской академии (с 1867 г…
Основная заслуга Александри в том, что он один из первых обратил внимание на богатство молдавского фольклора, занялся собиранием его памятников, результатом чего явилось
опубликование им в 1853 году, в Париже, сборника «Doine» (Дойны). Василе Александри также
впервые опубликовал пасторальную балладу «Миорица» в 1850 году в журнале «Буковина» (номер 11, стр. 51—52). Баллада была записана писателем Алеку Руссо в 1846 году в монастыре
Собежа, где он находился в ссылке, и передана Александри. После смерти Руссо Александрии записал другой вариант баллады, рассказанный ему в районе горы Чахлэу. Александри изменил
текст, напечатанный в 1850 году, и опубликовал «Миорицу» в двух сборниках народной поэзии («Баллады» [Яссы, 1852], стр. 1—6; «Народные стихи румын» [Бухарест, 1866], стр. 1—3).
Наиболее известны пьесы: «Йоргу из Садагура» (1844), «Яссы во время карнавала», «Кирица в провинции» (1852) и др. «История одного золотого» (1843) — сатира на судей взяточников,
ростовщиков, исправников и др. Под влиянием народного творчества создал «Дойны» (1843—
53), сборник «Народные стихотворения» (1852). Циклы стихов: «Ландыши» (1848—63) и «Маргаритки» (1852—62), «Наши воины». Автор исторических поэм: «Красная дубрава»,
«Дан — горный капитан», циклов «Легенды» (1869—75), «Пастели» (Pasteluri, 1868—69) «Новые легенды» (1876—78), исторических драм — «Воевода-деспот» (поставлена 1879, изд. 1880), «Источник Бландузии» и «Овидий». Значителен вклад Александри в развитие и обогащение литературного языка.
Другие исследователи отмечают, что «два несомненных качества у всех его произведений — жизнелюбие поэта и талант»
В Кишинёве именем Александри была названа улица (бывший Колодезный переулок), его имя было присвоено библиотеке № 9 (1971), а в Аллее Классиков установлен бюст Александри (1957,
скульптор Л. И. Дубиновский).
Имя Василе Александри носит Национальный театр в молдавском городе Бельцы.
В 1996 году в Молдавии была выпущена почтовая
марка, посвященная Василе Александри.
Материал взят из Википедии
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
