Ця шкідлива звичка постійно слухати шум,
Голоси, що змінюють один одного піксельним болем екрану,
Музикою з динаміків твоєї відстороненості,
Втечі у павутину міста з острахом пропустити, щось надто важливе,
З такою захланністю дослухаючись до замовленої порожнечі,
Де під логінами зареєстрованого суму
Вириваєшся від домотканної самотності і тиші.
Тоді поезія видається громом розколеного горіха
І книги стають перелітними птахами чужого для тебе неба,
І можливо, єдина втіха — слухати голосові
Занурюючись у води магістралей та звивистих вулиць
І єдина твоя потреба — збирати окремі слова
З фоліантів які перелистує вітер.
Вичитувати, слухати розливаючи власний голос,
Для інших, аби забутись. Наче шукати головну тему свого життя,
Протяжним тремтінням струни від безкінечного смичка,
Озираючись на шумні будинки,
Що коливаються графічним еквалайзером
Постійного струму твоїх пошуків.
І раптом, коли усе завмирає,
Коли над головою чується тільки шкрябання мишей,
Стіни стають твоїм дзеркалом і час сповільнюється,
Що майже чути, як проростає стебло вічності,
А подих стає легким, мов пір’я.
Повертаючись до ремесла ти відчуваєш, як тиша добирає тобі слова,
А ти вибираєш слова із тиші.

24.11.2023