Як баба стане дівкою, коли
Настануть раптом в Греції календи,
Що досі тільки маренням були,
А яблука збиратимуть з календул.

Як з'являться з глибин річок-озер
Обличчя тих, що в воду зазирали…
Коли народжені в срср

Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.

Це такий час, коли
Вицвілий оксамит дашів’я еркера
Пасує до кольору неба і твого погляду.
А тому я знаю, — знаю, що буде далі,
І тому завбачливо приміряю іронію,
Що пасує до кольору стін якогось кафе
В якому твій погляд здається примхливо-втомленим,

І турнікети - не турне…
Суглобам краще? Та навряд чи
А ось свіжесеньке парне…
Ми не відкажемось - фанати

Ці нервні тіки від реклам…
Комусь полегшало? Навряд чи,
А ось свіжесенький бедлам —

Стрімкої юності пора, –
Украй хмільна й весела гра
Натхнень і мрій, і сподівань
Скоріш лишитися без нянь,
Які з дитинства при мені
Були докучливі й нудні.
Дзвінкої юності часи –
Це єдність сили та краси,

my dear Ukraine
excruciating happiness
sweet pain
that's what I feel for you
my dear Ukraine

maidans grow hopes in news
old promised lands

паркує тачку йов на тротуарі
сьогодні так назавтра ніц не факт
шо ви насправді мали на увазі
гайда в айті філфак лапай лайфгак


& богові нічого й до холєри
& ще якийсь розтягнутий стендап

Я здираю старий календар,
як старі спогади,
теплі, як вечерні вогнище.
Події того далекого року
зіжмакалися у грудку
і летять у смітник.
Почуття, думки, картини
спресовуються в кілька разів.

Не називай цей край Вітчизною,
Якщо не знаєш до пуття,
Що квітне і росте,
Вистукує, висвистує і тьохкає довкола,
Не садовив, не доглядав, не вболівав,
А тільки багатів і обкрадав, і зневажав,-
Не називай цей край Вітчизною ніколи.
Якщо прадідівс

Занапастили... Гріх навколо.
Згоріло поле, зчорніло поле.
Війни несамовите соло.
Горланить гучно вороже воло.

Хати-примари, вишень зойки.
Димиться темінь, суцільна темінь.
Хрипить самотня в смугах сойка.

Промені сонця вдихають гаряче повітря
У камеру пам’яті...
Птахи перекреслюють небо і злива
Стинає голови квітам рядками віршів.
А серце у грудях — надміру накачаний м’яч
Заледве не розривається швами своїх шестикутників.
Вона кидає на мене погляд,

Проблеми, дилеми, омани
Утомлюють, мучать і звуть
Мене вносить зміни у плани
Та змінювать різко маршрут.
Блискуче, пекуче, гнітюче
Моє неспокійне життя, –
Лякає, приваблює й учить
Реаліям вічним буття.

Дані відсутні. Поруч Аглая.
Серпень спішить… По дорозі
Не висстачає лише бабая
Краще було б залишитися в прозі...
Йдемо по-прямій. Північ. На Схід
Кожен по черзі на варті…
Небо над нами, замулений вхід
Ворог… ну виродки кляті…

У моїм саду
Буяє осінь
Літо у минулому

Листя опада
Додолу летить
Рідіють крони руді

Збудували над річкою замок
На кручі, над урвищем,
І став він найпорожнішим,
З найтемнішими баштами
І кімнатами.
Збудували його випадково,
Ненароком начебто,
З цеглинок світла –

Наше плем’я скрипалів зібралось
На березі каламутного моря –
До потвори зубатої порту:
Полювати на череватого кита-пароплава,
Залазити в його ненаситне нутро,
А потім пожирати достиглі плоди-помаранчі
І шматки мертвих тварин,
І переміщуватись у ча