Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.23
12:56
Протоптую стежину у снігах,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
2026.06.23
12:03
Будь ласка! - Гра у сквош -
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
2026.06.23
07:23
у своїй непрозорій стихії
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
2026.06.23
06:09
Сонце жаром запашіло
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
2026.06.23
01:44
Розділ III: КОЛИ ДЗВОНИТЬ СОФІЯ, ЗАТИХАЄ ПАРИЖ
Це було навесні 1048 року. Київ тільки-но скинув із себе зимові кайдани, коли до Золотих воріт підходила пишна кавалькада заморських гостей – французьке посольство, очолюване єпископом Роже Шалон
2026.06.22
14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду.
Глибше лизнеш – більше куснеш.
Безкорислива любов корисніша для здоров’я.
Сила мистецтва не залежить од сили звуку.
Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря.
Політ думки був пере
2026.06.22
13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
2026.06.22
12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ
Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялися чорноземи в Україні
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялися чорноземи в Україні
- Діду, - в дідуся Тараса онучок питає, -
Україна так багато чорноземів має.
Скажи, діду, звідки стільки їх у нас взялося?
Це ж природі потрудитись отак довелося?
Дід на те лиш посміхнувся: - Не лише природі.
В тім заслуга є велика й нашого народу.
Справа в тому, що колись ці землі були бідні.
Траві рідкій віддавали всі сили послідні.
Поки давні наші предки тут не поселились.
На землі цій працювати вони заходились.
Не боялись наші предки важкої роботи,
Працювали, не лінились до сьомого поту.
І тим потом своїм щедро землю поливали.
І земля та їм сторицею за те віддавала.
Багатіли міста, села… на заздрість сусідам.
А від заздрісних сусідів чекай лише біди.
Отож, заздро ті сусіди на край поглядали
І жадібні свої руки сюди простягали.
А, сказати слід, що люди, як чуже бажають,
Вони зовсім не червону, а чорну кров мають.
Тож полізли ті сусіди наш край воювати,
Села і міста палити, людей убивати.
Але ж предки наші також в страху не сиділи.
Взяли мечі в свої руки та ворога стріли.
Порубали та пустили чорної їх крові,
Яка щедро пролилася на землі чудові.
Пролилася та змішалась, земля й почорніла.
Але кров, хоча і чорна – життєдайна сила.
Стали землі іще краще відтоді родити.
Стали люди ще багатше в нашім краї жити.
Та ж сусіди…Одні зникли, з’явилися нові,
Від жадоби усі повні аж чорної крові.
Не задумались про долю тих, що перед ними.
Прийшли землю воювати шаблями своїми.
Як прийшли, так і зостались, голови зложили,
Кров’ю чорною своєю землю окропили.
Стала земля ще чорніша, ще краще родила.
А тих жадібних сусідів у нас було сила.
І приходили, і землю кров’ю поливали,
А земля усе чорніша й чорніша ставала.
А на ній усе зростало, усе квітувало.
Отож, бачиш, скільки заздрих ми сусідів мали,
Які лізли, не давали нам спокійно жити.
Тому й маєм ми найкращі чорноземи в світі.
Україна так багато чорноземів має.
Скажи, діду, звідки стільки їх у нас взялося?
Це ж природі потрудитись отак довелося?
Дід на те лиш посміхнувся: - Не лише природі.
В тім заслуга є велика й нашого народу.
Справа в тому, що колись ці землі були бідні.
Траві рідкій віддавали всі сили послідні.
Поки давні наші предки тут не поселились.
На землі цій працювати вони заходились.
Не боялись наші предки важкої роботи,
Працювали, не лінились до сьомого поту.
І тим потом своїм щедро землю поливали.
І земля та їм сторицею за те віддавала.
Багатіли міста, села… на заздрість сусідам.
А від заздрісних сусідів чекай лише біди.
Отож, заздро ті сусіди на край поглядали
І жадібні свої руки сюди простягали.
А, сказати слід, що люди, як чуже бажають,
Вони зовсім не червону, а чорну кров мають.
Тож полізли ті сусіди наш край воювати,
Села і міста палити, людей убивати.
Але ж предки наші також в страху не сиділи.
Взяли мечі в свої руки та ворога стріли.
Порубали та пустили чорної їх крові,
Яка щедро пролилася на землі чудові.
Пролилася та змішалась, земля й почорніла.
Але кров, хоча і чорна – життєдайна сила.
Стали землі іще краще відтоді родити.
Стали люди ще багатше в нашім краї жити.
Та ж сусіди…Одні зникли, з’явилися нові,
Від жадоби усі повні аж чорної крові.
Не задумались про долю тих, що перед ними.
Прийшли землю воювати шаблями своїми.
Як прийшли, так і зостались, голови зложили,
Кров’ю чорною своєю землю окропили.
Стала земля ще чорніша, ще краще родила.
А тих жадібних сусідів у нас було сила.
І приходили, і землю кров’ю поливали,
А земля усе чорніша й чорніша ставала.
А на ній усе зростало, усе квітувало.
Отож, бачиш, скільки заздрих ми сусідів мали,
Які лізли, не давали нам спокійно жити.
Тому й маєм ми найкращі чорноземи в світі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
