Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
2026.07.14
03:23
Я сподіваюсь, у вас ніколи більше не виникне подібна можливість. Але знати про неї надалі доцільно та смішно.
На ту мить Україна збиралася в державний кулак, і ми двоє, шниривши на Хрещатику-26, вирішили від балди найнятися ще й перекладачами в Міністер
2026.07.13
19:08
І історію і сучасність підганяють одне під одного.
Декому у Варшаві знову закортіло у Варшавський договір. А заодно й під московське сідло.
Гонор може перекладатися як «честь», «гідність». Але може також як «пиха» чи «чванство». Вибір за паньством.
2026.07.13
17:09
те "я" - останнє в зграї літер
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
2026.07.13
15:04
Дивлячись у вікна
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
2026.07.13
14:41
Таємний кут у скалках скла
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
2026.07.13
14:28
Скинувши зажуру із чола,
Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.
Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.
Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялися чорноземи в Україні
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялися чорноземи в Україні
- Діду, - в дідуся Тараса онучок питає, -
Україна так багато чорноземів має.
Скажи, діду, звідки стільки їх у нас взялося?
Це ж природі потрудитись отак довелося?
Дід на те лиш посміхнувся: - Не лише природі.
В тім заслуга є велика й нашого народу.
Справа в тому, що колись ці землі були бідні.
Траві рідкій віддавали всі сили послідні.
Поки давні наші предки тут не поселились.
На землі цій працювати вони заходились.
Не боялись наші предки важкої роботи,
Працювали, не лінились до сьомого поту.
І тим потом своїм щедро землю поливали.
І земля та їм сторицею за те віддавала.
Багатіли міста, села… на заздрість сусідам.
А від заздрісних сусідів чекай лише біди.
Отож, заздро ті сусіди на край поглядали
І жадібні свої руки сюди простягали.
А, сказати слід, що люди, як чуже бажають,
Вони зовсім не червону, а чорну кров мають.
Тож полізли ті сусіди наш край воювати,
Села і міста палити, людей убивати.
Але ж предки наші також в страху не сиділи.
Взяли мечі в свої руки та ворога стріли.
Порубали та пустили чорної їх крові,
Яка щедро пролилася на землі чудові.
Пролилася та змішалась, земля й почорніла.
Але кров, хоча і чорна – життєдайна сила.
Стали землі іще краще відтоді родити.
Стали люди ще багатше в нашім краї жити.
Та ж сусіди…Одні зникли, з’явилися нові,
Від жадоби усі повні аж чорної крові.
Не задумались про долю тих, що перед ними.
Прийшли землю воювати шаблями своїми.
Як прийшли, так і зостались, голови зложили,
Кров’ю чорною своєю землю окропили.
Стала земля ще чорніша, ще краще родила.
А тих жадібних сусідів у нас було сила.
І приходили, і землю кров’ю поливали,
А земля усе чорніша й чорніша ставала.
А на ній усе зростало, усе квітувало.
Отож, бачиш, скільки заздрих ми сусідів мали,
Які лізли, не давали нам спокійно жити.
Тому й маєм ми найкращі чорноземи в світі.
Україна так багато чорноземів має.
Скажи, діду, звідки стільки їх у нас взялося?
Це ж природі потрудитись отак довелося?
Дід на те лиш посміхнувся: - Не лише природі.
В тім заслуга є велика й нашого народу.
Справа в тому, що колись ці землі були бідні.
Траві рідкій віддавали всі сили послідні.
Поки давні наші предки тут не поселились.
На землі цій працювати вони заходились.
Не боялись наші предки важкої роботи,
Працювали, не лінились до сьомого поту.
І тим потом своїм щедро землю поливали.
І земля та їм сторицею за те віддавала.
Багатіли міста, села… на заздрість сусідам.
А від заздрісних сусідів чекай лише біди.
Отож, заздро ті сусіди на край поглядали
І жадібні свої руки сюди простягали.
А, сказати слід, що люди, як чуже бажають,
Вони зовсім не червону, а чорну кров мають.
Тож полізли ті сусіди наш край воювати,
Села і міста палити, людей убивати.
Але ж предки наші також в страху не сиділи.
Взяли мечі в свої руки та ворога стріли.
Порубали та пустили чорної їх крові,
Яка щедро пролилася на землі чудові.
Пролилася та змішалась, земля й почорніла.
Але кров, хоча і чорна – життєдайна сила.
Стали землі іще краще відтоді родити.
Стали люди ще багатше в нашім краї жити.
Та ж сусіди…Одні зникли, з’явилися нові,
Від жадоби усі повні аж чорної крові.
Не задумались про долю тих, що перед ними.
Прийшли землю воювати шаблями своїми.
Як прийшли, так і зостались, голови зложили,
Кров’ю чорною своєю землю окропили.
Стала земля ще чорніша, ще краще родила.
А тих жадібних сусідів у нас було сила.
І приходили, і землю кров’ю поливали,
А земля усе чорніша й чорніша ставала.
А на ній усе зростало, усе квітувало.
Отож, бачиш, скільки заздрих ми сусідів мали,
Які лізли, не давали нам спокійно жити.
Тому й маєм ми найкращі чорноземи в світі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
