Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялися чорноземи в Україні
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялися чорноземи в Україні
- Діду, - в дідуся Тараса онучок питає, -
Україна так багато чорноземів має.
Скажи, діду, звідки стільки їх у нас взялося?
Це ж природі потрудитись отак довелося?
Дід на те лиш посміхнувся: - Не лише природі.
В тім заслуга є велика й нашого народу.
Справа в тому, що колись ці землі були бідні.
Траві рідкій віддавали всі сили послідні.
Поки давні наші предки тут не поселились.
На землі цій працювати вони заходились.
Не боялись наші предки важкої роботи,
Працювали, не лінились до сьомого поту.
І тим потом своїм щедро землю поливали.
І земля та їм сторицею за те віддавала.
Багатіли міста, села… на заздрість сусідам.
А від заздрісних сусідів чекай лише біди.
Отож, заздро ті сусіди на край поглядали
І жадібні свої руки сюди простягали.
А, сказати слід, що люди, як чуже бажають,
Вони зовсім не червону, а чорну кров мають.
Тож полізли ті сусіди наш край воювати,
Села і міста палити, людей убивати.
Але ж предки наші також в страху не сиділи.
Взяли мечі в свої руки та ворога стріли.
Порубали та пустили чорної їх крові,
Яка щедро пролилася на землі чудові.
Пролилася та змішалась, земля й почорніла.
Але кров, хоча і чорна – життєдайна сила.
Стали землі іще краще відтоді родити.
Стали люди ще багатше в нашім краї жити.
Та ж сусіди…Одні зникли, з’явилися нові,
Від жадоби усі повні аж чорної крові.
Не задумались про долю тих, що перед ними.
Прийшли землю воювати шаблями своїми.
Як прийшли, так і зостались, голови зложили,
Кров’ю чорною своєю землю окропили.
Стала земля ще чорніша, ще краще родила.
А тих жадібних сусідів у нас було сила.
І приходили, і землю кров’ю поливали,
А земля усе чорніша й чорніша ставала.
А на ній усе зростало, усе квітувало.
Отож, бачиш, скільки заздрих ми сусідів мали,
Які лізли, не давали нам спокійно жити.
Тому й маєм ми найкращі чорноземи в світі.
Україна так багато чорноземів має.
Скажи, діду, звідки стільки їх у нас взялося?
Це ж природі потрудитись отак довелося?
Дід на те лиш посміхнувся: - Не лише природі.
В тім заслуга є велика й нашого народу.
Справа в тому, що колись ці землі були бідні.
Траві рідкій віддавали всі сили послідні.
Поки давні наші предки тут не поселились.
На землі цій працювати вони заходились.
Не боялись наші предки важкої роботи,
Працювали, не лінились до сьомого поту.
І тим потом своїм щедро землю поливали.
І земля та їм сторицею за те віддавала.
Багатіли міста, села… на заздрість сусідам.
А від заздрісних сусідів чекай лише біди.
Отож, заздро ті сусіди на край поглядали
І жадібні свої руки сюди простягали.
А, сказати слід, що люди, як чуже бажають,
Вони зовсім не червону, а чорну кров мають.
Тож полізли ті сусіди наш край воювати,
Села і міста палити, людей убивати.
Але ж предки наші також в страху не сиділи.
Взяли мечі в свої руки та ворога стріли.
Порубали та пустили чорної їх крові,
Яка щедро пролилася на землі чудові.
Пролилася та змішалась, земля й почорніла.
Але кров, хоча і чорна – життєдайна сила.
Стали землі іще краще відтоді родити.
Стали люди ще багатше в нашім краї жити.
Та ж сусіди…Одні зникли, з’явилися нові,
Від жадоби усі повні аж чорної крові.
Не задумались про долю тих, що перед ними.
Прийшли землю воювати шаблями своїми.
Як прийшли, так і зостались, голови зложили,
Кров’ю чорною своєю землю окропили.
Стала земля ще чорніша, ще краще родила.
А тих жадібних сусідів у нас було сила.
І приходили, і землю кров’ю поливали,
А земля усе чорніша й чорніша ставала.
А на ній усе зростало, усе квітувало.
Отож, бачиш, скільки заздрих ми сусідів мали,
Які лізли, не давали нам спокійно жити.
Тому й маєм ми найкращі чорноземи в світі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
