Біллі Коллінз Читаючи антологію китайської поезії династії Сун, я зупиняюся, щоб помилуватися довжиною і ясністю заголовків
Здається, поети ці не ховають нічого
в широких своїх рукавах,
вони відразу здають всі карти,
говорячи нам перед першим рядком
мокро було чи сухо,
вдень чи вночі і в якій порі року була Людина,
навіть, скільки їй довелося випити.

Можливо, це осінь і дивимося на горобця.
Можливо, засипало снігом місто з красивою назвою.

"Милуюся Півоніями біля Храму Щастя,
у хмарний полудень" - поема Сун Тунг По.
"Черпаю воду з річки і заварюю чай" - ще одна,
або просто "На човні дрімаю вночі".

І Лу Юй їсть рисовий коржик, і лунає:
"У човні літнього вечора
я почув крик чаплі з болота.
Мені стало сумно, бо я згадав,
що мене покинула невірна кохана.
Я розчулився і написав цей вірш".

Тут суворо заборонені заголовки типу "Буремні рядки", "Вістря крику", чи чогось подібного.
Немає біля дверей килимків з загадковими написами.

Замість цього: "Літнього ранку я гуляю
під спів птахів і дзвін водограю" -
і завіса, вишита бісером,
торкає мої плечі,

і "Десять днів весняний дощ не випускав мене з дому"
послужливо ведуть мене в кімнату,
де поет з тонкою борідкою
сидить на рогожі зі жбанком вина,
шепоче щось про хмари і холодний вітер,
про хворобу і втрату друзів.

Як легко він запросив мене увійти,
сісти в кутку,
схрестити ноги, як він, і слухати.

Billy Collins Reading an anthology of chinese poems of the Sung dynasty,
i pause to admire the length and clarity of their titles
It seems these poets have nothing
up their ample sleeves
they turn over so many cards so early,
telling us before the first line
whether it is wet or dry,
night or day, the season the man is standing in,
even how much he has had to drink.

Maybe it is autumn and he is looking at a sparrow.
Maybe it is snowing on a town with a beautiful name.

"Viewing Peonies at the Temple of Good Fortune
on a Cloudy Afternoon" is one of Sun Tung Po's.
"Dipping Water from the River and Simmering Tea"
is another one, or just
"On a Boat, Awake at Night."

And Lu Yu takes the simple rice cake with
"In a Boat on a Summer Evening
I Heard the Cry of a Waterbird.
It Was Very Sad and Seemed To Be Saying
My Woman Is Cruel--Moved, I Wrote This Poem."

There is no iron turnstile to push against here
as with headings like "Vortex on a String,"
"The Horn of Neurosis," or whatever.
No confusingly inscribed welcome mat to puzzle over.

Instead, "I Walk Out on a Summer Morning
to the Sound of Birds and a Waterfall"
is a beaded curtain brushing over my shoulders.

And "Ten Days of Spring Rain Have Kept Me Indoors"
is a servant who shows me into the room
where a poet with a thin beard
is sitting on a mat with a jug of wine
whispering something about clouds and cold wind,
about sickness and the loss of friends.

How easy he has made it for me to enter here,
to sit down in a corner,
cross my legs like his, and listen