Я тиловик. Ще з часу цілини, коли доводилось воювать за пристойний харч для студентів. Тиловик і сьогодні під час війни з хамасом і хізбалою – цими близнюками ігілу й алькайди,годованці Ірану, що за сфальшований іслам готові нищить усе, що рухається і з

Слова, мов листя легко із дерев злітали
і шурхотіли ув осінніх днях,
а ти збирала в серці, і здавалось мало.
Тобі б іскрити ними сірий шлях.

Щоб не завадив дощ і сила громовиці.
Туман, щоб не торкався із химер.
А може, то у снах лише дрібниці?

У графськім парку листя намело,
Холодний вітер щипле змерзлі віти,
Багатолюдне стишилось село,
І замість птаства десь щебечуть діти.

У річечці зіщулилась вода,
І брижі, наче гусяча та шкіра -
Біжить їх руслом ціла череда,

Пройдуть роки і зникне безлад,
Що у віршованих рядках…
Комусь для когось може й перла
Як діточкм Ісус… Аллах…
Все може бути в цьому світі
І розподілять в кольори
Можливо так, за років двісті
А може й з тищупівтори

Все-таки життя прекрасне
Подароване мені, –
Загоряються і гаснуть
В серці пристрастей вогні.
Закохаюся то в Раю,
То Любов не йде зі снів,
Чим у душу накликаю
Радість щиру й сильний гнів.

Між березневих віт лози
ледь-ледь тепла відчутні дотики.
По небу котяться Вози,
а тут розквітли перші котики.
Струмків лунає переспів,
і тінь дерев з епохи готики.
З тобою вечір я зустрів,
де над водою квітнуть – котики.

Як багато москалів і як мало росіян. Простіше прибити одного путіна, аніж перебити усіх московитів. Русскій дух подібний до казкової мертвої води – він смертельний для усього живого. У велич російської цивілізаційної місії вірять хіба що викінчен

Ця панна в старих пантофлях
І в старому, як світ халаті
Торочить мені про долю
І човгає по кімнаті.
Вона пеленає вітер,
І плаче бува дощами:
«Це в книгах — хоробрий стоїк
Та він вже давно не з нами.

На цьому, думала, усе...
Я розповім вам що до чого, —
Мене мій біль у вир несе,
Щоб познайомитися з Богом.

Над хмарами в безмежну даль
Лечу на крилах білосніжних:
Блищить Ярила пектораль,

бувай любий-милий
цей сон вже розтав
тебе я любила
як поле - вода

тобі дарувала
свій видих і вдих
та серця - не стало

Пожовтіло листя винограду,
Між зеленим сонце прогляда.
Дощ осінній вибігає з саду,
В рівчаки стікається вода.

Відгуляли відшуміли гості,
Відійшли забави й куражі,
Добре слово в сказаному тості.

Вісень літом утішно упала
на крислаті смарагди дубів,
зупинила холодну опалу
і осінній пом’якшила гнів.

Ще очікують бронзові шати,
міріади сталевих хмарин,
а наразі – буяють Карпати

Олександрі Підгайній

Моя однокласнице, сива зозулько,
Ти сумуєш і плачеш в непевні часи.
І ховаєшся в льох, коли страшно і гулко
Закидають ракетами ці чортопси.

Поруч донька і поряд з тобою онуки,

Іронічний сум - життя без лахів,
А бульки рожеві - мрійна блаж...
Третій рік війна! Я "їду дахом"!
Влада каже: - Ув окопчик ляж!

Чом би не лягти? Звичайно ж, ляжу.
Тіко хочу аби президент
Поруч ліг і крикнув: "Здохни, враже!"

Я усміхатись перестала,
Морозний вітер губи студить,
На один сподив менше стало,
На одну пісню більше буде.
І оцю пісню мимоволі
Віддам на посміх і на глузи,
Бо так нестерпні аж до болю
Душі любовні тиша й смуток.

Духовні паролі…
Видіння чи сон:
дарує ієрогліф
Мацуо Басьо.

2024 рік