Торкаючись плеча він повертає її фігуру до себе.
Вона сидить в безмовному очікуванні чогось,
А він нахиляється і торкається її губ.
Вона не розтуляє пишні вуста, але в погляді читається несміливий допуск.
І врешті, вдруге, як він схиляє до неї свою голову, вона зворушено відповідає,
І він повертається на диван мов несамохіть учинивши дрібний злочин
Чекає, аби його пробачили, або з непевною ходою
Накинули на шию оберемок тісних уз за його проступок.
Вона підводиться і опускаючись на його коліна знову цілує
Перебираючи руками волосся на потилиці.
Це все її погляд. Цей погляд в якому хочеться пролетіти кометою
Із провидінням катастрофи, що спалахує серпанком її смутку.
Ні, ні не кажи цього, — на її чолі читається юна пересторога,
Вона відвертається. Ні, ні не любиш. Не кохаєш,
Це неправда, так не буває, ти перетасовуєш стару колоду карт
І вириваєш червленого валета з моїх рук.
Її губи тремтять. Просто цілуй. Зустрічай мене у соняшнім саду
В тінистій альтанці, пригорни до плеча і цілуй,
Бо я ніколи тебе не любитиму. Надто пізно,
Надто пізно для щирості перед полум’яним
Обіднім сонцем.

14.07.2024